18 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/17834/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу: ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2024р. у справі №160/17834/24
за позовом:ОСОБА_1
до: про:Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
03.07.2024р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. / а.с. 1-4/.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024р. за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження у справі №160/17834/24 і справу призначено до судового розгляду / а.с. 24/.
Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що він є фізичною особою-підприємцем, основним видом його економічної діяльності є 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту. 14.06.2024р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №1430063-2411-0465-UA12020010000033698, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами-підприємцями, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 3222,70 грн., він не погоджується із цим рішенням відповідача з огляду на те, що податковим органом розраховано податок на об'єкт нерухомого майна, якими він володіє, а саме, на автостоянку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 483487912101), яка складається з: літ. А-1 - будівля охорони, загальною площею 16,2 кв.м.; літ. В-1 - будівля охорони, загальною площею 5,5 кв.м.; літ. Б - ангар, загальною площею кв.м.; літ. Г - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. Д - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. Е - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. Ж - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. З - нежитлове приміщення, загальною площею 23,9 кв.м.; літ. К - навіс; літ. Л - навіс; літ. М - навіс; літ. Н - навіс; літ. О - навіс; №1-3 - огорожа; літ. І - замощення, а з урахуванням положень підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України ця автостоянка, яку він використовує у власній господарській діяльності, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки оскільки має тимчасові споруди та малі архітектурні форми (огорожі твердого покриття, освітлення, приміщення для обслуговування персоналу, навіси тощо), що свідчить про безпідставність прийнятого відповідачем рішення, тому спросив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1430063-2411-0465-UA12020010000033698 від 14.06.2024р..
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2024р. у справі №160/17834/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.
Позивач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, за допомогою засобів системи «Електронний суд» 16.12.2024р. подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, яка зареєстрована судом 16.12.2024р..
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2024р. у справі №160/17834/24 вищезазначена апеляційна скарга була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків апеляційної скарги.
У межах наданого вищезазначеною ухвалою суду строку позивачем недоліки апеляційної скарги було усунуто та ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.12.2024р. у справі №160/17834/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2024р. у справі №160/17834/24 та витребувано з суду першої інстанції матеріали справи №160/17834/24, про що повідомлено учасників справи.
03.01.2025р. судом першої інстанції зареєстровано письмовий відзив відповідача на апеляційну скаргу та 03.01.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №160/17834/24 .
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.01.2025р. у справі №160/17834/24 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 18.03.2025р., про що повідомлено учасників справи.
Позивач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 06.12.2024р. у цій справі та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Відповідач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом було об'єктивно та повно з'ясовано усі обставини справи, які мали суттєве значення для її вирішення, та постановлено обґрунтоване рішення без порушень норм чинного законодавства просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 06.12.2024р. у цій справі залишити без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , позивач у справі, є суб'єктом господарювання, офіційно зареєстрованим 27.07.2005р., основним видом діяльності позивача є: 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та позивач перебуває на обліку як платник податків в ГУ ДПС у Дніпропетровській області та є платником єдиного податку / а.с. 9-10/.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 , він є власником об'єкта нежитлової нерухомості - автостоянка, опис об'єкта: літ. А-1 - будівля охорони, загальною площею 16,2 кв.м.; літ. В-1 - будівля охорони, загальною площею 5,5 кв.м.; літ. Б - ангар, загальною площею кв.м.; літ. Г - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. Д - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. Е- нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. Ж - нежитлове приміщення, загальною площею 21,1 кв.м.; літ. З - нежитлове приміщення, загальною площею 23,9 кв.м.; літ. К - навіс; літ. Л - навіс; літ. М - навіс; літ. Н - навіс; літ. О - навіс; №1-3 - огорожа; літ. І - замощення; який розташовано за адресою АДРЕСА_1 . /а.с.11-20/.
Вищезазначена автостоянка використовується позивачем у власній господарській діяльності, та в оренду чи інше право користування третім особам не передавалась.
Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 14.06.2024р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та згідно з пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення №1430063-2411-0465-UA12020010000033698, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2023р. у розмірі 3222,70 грн., стосовно об'єкту нерухомого майна, яке розташовано за адресою АДРЕСА_1 , /а.с. 8/ і саме це рішення відповідача, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень є предметом оскарження у цій справі.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та приймаючи рішення про відмову позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідач під час прийняття спірного рішення діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Згідно з пп. 14.1.129-1, 14.1.157 п. 14.1. ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Відповідно до п. 58.1. ст. 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).
Положеннями пп. 265.1.1. п. 265.1. ст. 265 ПК України передбачено, що податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту «е» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 ПК України передбачено, що не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Частиною 1 ст. 188 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
Положеннями п. 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996р. № 115 (далі- Правила) та ДБН В.2.3-15:2007 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.
Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. Зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку, а не будівництво капітального нерухомого майнового комплексу, загальною площею 36,1 кв. м, з підвальним приміщенням площею 13,8 кв. м.
Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.
Пунктом 5.9 вищезазначених ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному вїзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.
Отже з урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що для застосування до спірних відносин положень підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідно обов'язково дотриматися усіх наступних умов:
- об'єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості;
- об'єкт повинен використовуватися суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу;
- суб'єкт господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Отже, у спірному випадку, виходячи з визначеного відповідачем об'єкта оподаткування, необхідним є встановлення того, чи відносяться прийняті до уваги відповідачем об'єкти нежитлової нерухомості до таких об'єктів нежитлової нерухомості як: тимчасові споруді та/або малі архітектурні форми.
Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою.
До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.
Відповідно до п.1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 №244 (зареєстрованого в Мінюсті України 22.11.2011 за №1330/20068), Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Виходячи з нормативного визначення МАФ, ТС можливо дійти висновку про те, що прийняті до уваги відповідачем об'єкти відносяться до малих архітектурних форм.
Щодо такої істотної умови для застосування положень підпункту «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, як ознака місця здійснення діяльності: у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, ним задекларовані види діяльності, які охоплюють діяльність у сфері використання автомобільних стоянок, і ним отримано доходи від задекларованих видів діяльності, отже ці обставини дають підстави погодитися з позицією позивача щодо використання ним автомобільної стоянки, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, що визначені контролюючим органом як об'єкти оподаткування, у власній підприємницькій діяльності.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідачем, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, під час розгляду цієї справи судом не було надано доказів того, що позивач не здійснює підприємницьку діяльність, зокрема, шляхом використання об'єктів нежитлової нерухомості (тимчасових споруд), що розташовані на території автомобільної стоянки, а посилання відповідача на не подання позивачем повідомлень за формою №20-ОПП щодо об'єктів через які провадиться діяльність, в контексті спірних відносин, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що повідомлення за формою №20-ОПП і є складовою облікових даних платника податків, оскільки стосується об'єктів оподаткування та/або об'єктів, пов'язаних з оподаткування або через які провадиться діяльність, щодо яких здійснюється податковий контроль, але податкове законодавство не визначає такі підстави для донарахування податку на нерухоме майно, як не подання повідомлення за формою №20-ОПП, яке може бути підставою для застосування до платника штрафних санкцій у відповідно до положень ст.117 ПК України, а не підставою для визначення податку на нерухоме майно.
Отже оскільки іншого обгрунтування щодо нездійснення позивачем підприємницької діяльності шляхом використання автостоянки, відповідачем не наведено, то колегія суддів вважає безпідставною позицію контролюючого органу про відсутність такої істотної умови для застосування положень підпункту «е» пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, як ознака місця здійснення діяльності: у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Таким чином, об'єкти нерухомості площею 130 кв.м., які прийняті до уваги контролюючим органом при визначенні податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, відносяться до об'єктного складу, передбаченого підпунктом «е» пп.266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки входять до цілісного об'єкта- автостоянка, тому колегія суддів вважає, що відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, під час прийняття податкового повідомлення-рішення №1430063-2411-0465-UA12020010000033698 від 14.06.2024р., яке є предметом оскарження у даній справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним податковим законодавством, та в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення під час розгляду справи судом, та не надав належних та допустимих доказів правомірності такого рішення.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи зробив висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування ним норм чинного матеріального права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 06.12.2024р. у цій справі скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким з урахуванням вищенаведеного заявлені позивачем позовні вимоги задовольнити та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області №1430063-2411-0465-UA12020010000033698 від 14.06.2024р.
Положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено судом апеляційної інстанції, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати, понесені під час розгляду цієї справи, які складаються з судового збору, сплаченого при поданні позову та апеляційної скарги, у загальному розмірі 2664,64грн. (виходячи з розрахунку 1211,2грн. / а.с. 5/ + 1453,44 грн. = 2664,64 грн.), які підтверджуються належними письмовими доказами про їх сплату.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2024р. у справі №160/17834/24 - скасувати .
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №1430063-2411-0465-UA12020010000033698 від 14.06.2024р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЕДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 64 коп.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.
Постанову виготовлено та підписано 18.04.2025р.
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов