18 квітня 2025 р. Справа № 520/13601/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, по справі № 520/13601/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати їй щомісяця у складі грошового забезпечення надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 19.01.2016 по 01.09.2022 (включно) протиправною;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 19.01.2016 по 01.09.2022 (включно).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області судові витрати у розмірі 14 422,40 гривень.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невірно застосовано ч. 5 ст.242 КАСУ, а також не досліджено обставини та докази, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що призвело до неправильно вирішення справи. Так, за правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.04.2018 у справі №802/74/15-а, положення статті 30 Закону № 3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення №414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі. Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов'язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов'язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти по даній справі постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 р. у справі №820/5122/17, зазначаючи, що відсутні правові підстави для виплати щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 19.01.2016 по 01.09.2022 , у зв'язку з тим що наявність у позивача допуску та доступу до державної таємниці не є безумовною підставою для встановлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень та не підтверджує факт постійної роботи із секретною інформацією або її носіями.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходила службу в Національній поліції України на наступних посадах:
з 07.11.2015 - на посаді старшого слідчого Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 07.11.2015 №42 о/с);
з 11.02.2016 по 29.11.2016 - на посаді старшого слідчого Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 11.02.2016 № 55 о/с);
з 30.11.2016 по 06.11.2017 - на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 30.11.2016 №503 о/с);
з 07.11.2017 по 01.09.2022 - на посаді старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 07.11.2017 №680 о/с).
Наказом ГУНП в Харківській області від 31.08.2022 №401 о/с старший слідчий відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області, підполковник поліції ОСОБА_1 звільнена зі служби в поліції з 01.09.2022 за п. 7 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Згідно листа Головного управління Національної поліції в Харківській області від 24.04.2024 №97аз/119-24/03-2024 ОСОБА_1 мала допуск за формою 2, згідно з розпорядженням Управляння СБУ у Харківській області від 16.11.2012 №l39д, на підставі якого наказом керівника ГУНП в Харківській області від 19.01.2016 №8 о/с дск надано доступ до матеріальних носіїв секретної інформації з найвищим грифом секретності "Цілком таємно".
В подальшому допуск до державної таємниці переоформлено розпорядженням Управляння СБУ у Харківській області від 01.11.2019 №174д, на підставі якого наказом керівника СУ ГУНП в Харківській області від 15.11.2019 №76 о/с надано доступ до матеріальних носіїв секретної інформації з найвищим грифом секретності "Цілком таємно".
Обов'язок працювати з документами з грифом «таємно» та «цілком таємно» передбачений функціональними обов'язками позивача.
Крім того, судом встановлено та визнається сторонами, що позивачу надбавка до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень не встановлювалася і відповідно не виплачувалася.
Також суд зазначає, що у розумінні вимог частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) указані обставини, що визнаються сторонами не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності.
Позивачка вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено їй надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 19.01.2016 по 01.09.2022 включно.
Позивач вважає вказану бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність у позивача допуску та доступу до державної таємниці не є безумовною підставою для встановлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень та не підтверджує факт постійної роботи із секретною інформацією або її носіями, та зазначив, що позивач помилково ототожнив сам факт допуску до роботи в умовах режимних обмежень із постійною роботою з відомостями (документами), що становлять відповідну державну таємницю. Відсутність фактів такої системної роботи позивача з розроблення, виготовлення, обліку, зберігання, використання документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації та приймання рішень з цих питань або здійснення постійного контролю за станом охорони державної таємниці виключає право позивача на такі надбавки до грошового забезпечення. Відсутність вмотивованих рапортів керівників структурних підрозділів відповідного органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу не може свідчити про системність роботи особи з розроблення, виготовлення, обліку, зберігання, використання документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, в розумінні вимог ст. 30 Закону України "Про державну таємницю" та п. 5 Положення №414 та не може свідчити про наявність права на встановлення позивачу щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% від посадового окладу за цей період.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями п.п. 1, 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно п.3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 7 розділу І вказаного Порядку №260, грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Згідно з п. 7 Розділу II Порядку №260, поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов'язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації:
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", -15 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.
Установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів заступників керівника органу - керівникам структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції - іншим поліцейським, погоджених з режимно-секретним органом, за умови надання допуску таким поліцейським та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю.
Закон України "Про державну таємницю" регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закон України "Про державну таємницю", залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно"; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно"; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно", а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.
Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 7 статті 22 Закону України "Про державну таємницю" визначено, що надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст.26 Закону України "Про державну таємницю", скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю", у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15.06.1994 року № 414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення № 414).
У пункті 1 Положення № 414 зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Відповідно до п.2 Положення № 414, особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.
Пунктом 5 Положення № 414 визначено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Пунктом 6 Положення визначено, що персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи. Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень припиняється з дня:
звільнення з посади, за якою вона була встановлена;
припинення доступу до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці;
закінчення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
Припинення виплати встановленої раніше надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється на підставі відповідного наказу керівника органу поліції.
Виходячи з аналізу вказаних норм, надання дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Отже, якщо обсяг функціональних обов'язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону України "Про державну таємницю" залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов'язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
Відтак можливість отримання даної надбавки пов'язана з наявністю у особи одночасно як допуску, так і доступу до державної таємниці.
Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов'язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов'язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв'язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю" виникає право на отримання компенсації.
Отже, положення статті 30 Закону України "Про державну таємницю", пунктів 2, 5 Положення №414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 25.04.2018 р. по справі №802/74/15-а.
Для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з'ясувати обсяг функціональних обов'язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов'язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю.
Вказаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 р. по справі №296/6615/17.
Тобто, якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер і умови її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов'язані з допуском до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов'язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 27.05.2020 р. по справі №806/2056/18.
При цьому, факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці (постанова Верховного Суду 28.01.2021 року по справі №240/229/20).
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням УСБУ в Харківській області від 16.11.2012 № 139д позивачка мала допуск до державної таємниці за формою 2.
Доступ до державної таємниці надано наказом ГУНП в Харківській області від 19.01.2016 № 8 о/с дск.
В подальшому допуск до державної таємниці переоформлено розпорядженням Управляння СБУ у Харківській області від 01.11.2019 №174д, на підставі якого наказом керівника СУ ГУНП в Харківській області від 15.11.2019 №76 о/с надано доступ до матеріальних носіїв секретної інформації з найвищим грифом секретності "Цілком таємно".
Згідно змісту наявних у матеріалах справи функціональних обов'язків старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП В Харківській області підполковника поліції ОСОБА_1 за 2018 по 2022 роки (а.с. 39-55) на позивача були покладені обов'язки працювати з відомостями про факти та методи проведення негласних слідчих дій, проведення яких не підлягає розголошенню, тобто становлять державну таємницю (п. 8 функціональних обов'язків).
Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області від 31.08.2022 № 401о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби з 01.09.2022 р.
Сукупність вищевказаних фактичних обставин вказує на те, що позивач мала допуск до державної таємниці, а характер її роботи (служби) на відповідних посадах передбачав роботу по забезпеченню режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби.
Так, листом СУ ГУНП в Харківській області від 24.04.2024 р. підтверджено, що допуск до державної таємниці за формою 2 позивачці надано 16.11.2012 розпорядженням УСБУ в Харківській області №139д, на підставі якого наказом керівника ГУНП в Харківській області від 19.01.2016 р. за № 8 о/с надано доступ до матеріальних носіїв секретної інформації.
Отже, доступ до державної таємниці позивачці надано відповідачем з 19.01.2016, а тому з урахуванням перебування позивачки на посаді, що передбачає роботу з документами, що містять державну таємницю, датою початку виплати вказаної надбавки має бути саме 19.01.2016.
Також, за змістом вказаного листа розпорядженням Управляння СБУ у Харківській області від 01.11.2019 №174д переоформлено допуск до державної таємниці, на підставі якого наказом керівника СУ ГУНП в Харківській області від 15.11.2019 №76 о/с надано доступ до матеріальних носіїв секретної інформації з найвищим грифом секретності "Цілком таємно".
Оскільки позивачку звільнено з лав Національної поліції України з 01.09.2022 р., відтак, з урахуванням звільнення позивачки з посади, що передбачає роботу з документами, що містять державну таємницю, датою припинення виплати вказаної надбавки має бути саме 01.09.2022 р.
Отже, відповідачем не заперечується факт наявності у спірному періоді роботи позивача з 19.01.2016 по 01.09.2022 доступу до державної таємниці, так само відповідач не заперечує і факт виконання позивачем роботи/завдань, які вимагають наявність доступу до державної таємниці.
Частиною 2 ст. 77 КАС визначено, що адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак, відповідачами означені вимоги не виконані.
При цьому, в силу приписів ч. 1 ст. 77 КАС України, позивач повинен довести ті обставини на яких гуртуються його вимоги та заперечення.
З листа Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області від 14.06.2024 №61/1840 вбачається, що журнали, які б могли підтвердити факт роботи ОСОБА_1 з відомостями, що становлять державну таємницю, були знищені у зв'язку з військовим станом. Відповідно до журналів СУ ГУНП в Харківській області обліку підготовлених документів інв. №344 дск та обліку вхідних документів інв. №345 дск за 2022 рік ОСОБА_1 не опрацювала жодного документа у період з 01.01.2022 по 01.09.2022, облікові форми за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки знищені відповідно до вимог чинного законодавства у зв'язку із вторгненням окупаційних військ російської федерації.
Відповідач свою позицію обґрунтовує тим, що для призначення відповідачем позивачеві спірної надбавки були відсутні мотивовані рапорти керівника структурного підрозділу.
Проте такі доводи відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи (служби) передбачав роботу по забезпеченню режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби на вказаних посадах.
Водночас той факт, що відповідачем по справі не видавався наказ (накази) про встановлення і виплату позивачу по справі надбавку за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці і як наслідок підставою невиплати цієї надбавки.
Посилання відповідача на те, що наявність допуску до державної таємниці у позивача під час проходження служби не тягне за собою обов'язку автоматично нарахувати та виплачувати надбавку за роботу в умовах режимних обмежень та те, що відповідно до журналів СУ ГУНП в Харківській області та обліку вхідних документів за 2022 рік позивач не опрацьовувала жодного документа у період з 01.01.2022 р. по 01.09.2022 р., колегія суддів відхиляє, оскільки якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов'язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов'язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про відсутність факту постійної праці позивача з відомостями, що становлять державну таємницю, оскільки у даному випадку поняття «постійно» не залежить від кількості виготовлених такою особою документів або часу витраченого на роботу з такими документами, інформацією, а головним критерієм в даному випадку є наявність відповідного допуску до державної таємниці та практична реалізація права на такий допуск відповідно до функціональних обов'язків посадовою особою. При цьому обсяг функціональних обов'язків позивача, пов'язаних з доступом до державної таємниці не може виконуватися періодично та в незначній кількості.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладена в постанові від 28.01.2021 р. по справі №8240/229/20.
Матеріалами справи підтверджується факт, що позивач мав допуск до державної таємниці за формою 2 та відповідно до функціональних обов'язків виконував службові обов'язки (роботу), які передбачали наявність такого допуску, та відповідно до нього застосовувалися обмеження, які передбачені для осіб, які мають право на доступ до державної таємниці.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час перебування позивача на вищевказаній посаді в органах Національної поліції позивачу було скасовано доступ до державної таємниці.
Отже, той факт, що у спірні періоди не видавалися накази про встановлення і виплату позивачу по справі надбавку за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці і як наслідок невиплати цієї надбавки.
Підсумовуючи наведене, враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % посадового окладу за період з 19.01.2016 року по 01.09.2022 року, оскільки вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував право позивача на отримання означеної надбавки.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки позивач має право на щомісячну надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 19.01.2016 по 01.09.2022 (включно).
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, які мають значення для справи, колегія суддів уважає за необхідне скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити в повному обсязі.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Стосовно розподілу судових витрат щодо сплати судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами ч.1, 3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Матеріали справи свідчать, що в позовній заяві та апеляційній скарзі представник позивача адвокат Головатий О.В. заявляв клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 12 000 грн (7000 грн. під час розгляду справи в суді першої інстанції та 5000 грн. під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції).
Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання правової допомоги від 29.03.2024, укладеним між ОСОБА_4 (Клієнт) та адвокатом Головатим Олександром Володимировичем (Адвокат) (надалі - Договір), який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №4038, виданого 29.06.2022 року радою адвокатів Полтавської області.
За умовами договору адвокат приймає на себе зобов'язання: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, адміністративного права та процесів; з організації ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; з надання Клієнту правової допомоги щодо захисту прав та інтересів останнього в судах всіх рівнів, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представлення інтересів Клієнта та здійснення його захисту в правоохоронних та контролюючих органах; а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором та актом прийомки - передачі наданих послуг.
Відповідно до п. 2.4. Договору, на підтвердження факту надання Адвокатом Клієнту правової допомоги, відповідно до умов цього Договору, складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється Клієнту.
Клієнт зобов'язаний підписати акт приймання-передачі адвокатських послуг протягом трьох днів з моменту отримання. Якщо протягом п'яти днів зауважень по вказаному акту не надійшло, він вважається підписаним (п.3.1 Договору).
Пунктом 4.1. Договору унормовано, що вартість послуг (гонорар як основний так і додатковий) Адвоката визначається на підставі прайс-листа, який є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток №1).
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що Клієнт на протязі трьох днів з моменту підписання Договору, сплачує передплату за надані послуги в розмірі, що становлять 50% від загальної вартості послуг. Інша частина гонорару підлягає сплаті в день підписання акту приймання-передачі наданих послуг на суму, що перевищує 50% загальної вартості послуг (пропорційно наданим послугам).
На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи:
- копію договору про надання правової допомоги від 29.03.2024 року та додаток №1 до цього Договору;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.06.2022 № 9
- копію зведеного акту надання послуг №2 від 17.05.2024, відповідно до якого Адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: складання адвокатського запиту №2 від 01.04.2024 р. ціна 1 000,00 грн., складання заяви адвоката №8 про досудове врегулювання спору від 02.05.2024 р. - 1 000,00 грн., складання адміністративного позову з подачею до суду від імені Клієнта - 5 000,00 грн., загальна вартість послуг складає 7000,00 грн.;
- копію платіжної інструкції №0.0.3651660625.1 про сплату послуг адвоката.
На підтвердження понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи:
- копію договору про надання правової допомоги від 29.03.2024 року та додаток №1 до цього Договору;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.06.2022 № 9
- копію зведеного акту надання послуг №6 від 30.07.2024, відповідно до якого Адвокат надав, а клієнт прийняв послуги зі складання апеляційної скарги на рішення ХОАС від 25.07.2024 р. у справі №520/13601/24 з подачею до суду від імені Клієнта - 5 000,00 грн.
- копію платіжної інструкції №0.0.3792480890.1 про сплату послуг адвоката.
Таким чином, з приведеного вище судом апеляційної інстанції встановлено, що за надання професійної правничої допомоги у адміністративній справі № 520/13601/24 з приводу визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було сплачено позивачем 12000,00 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Вказана правова позиція аналогічну висновку, який приведено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 340/8992/21.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Дана справа про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є справою незначної складності. Оцінюючи реальність та розумність витрат на правничу допомогу у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує, що обсяг норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, є незначним, тому вчинення адвокатом дій зі складання позовної заяви та апеляційної скарги в межах цієї справи не передбачає дослідження та опрацювання великої кількості матеріалів.
Крім того, написання позовної заяви та апеляційної скарги, які здебільшого містять цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.
Також, колегія суддів зазначає, що участь одного й того самого адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій (адвоката Головатого Олександра Володимировича) свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.11.2020 у справі № 520/7431/19.
Правова позиція позивача не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанцій. Законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свою позицію, написання апеляційної скарги не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Між тим, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: …суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 по справі №2040/6747/18 надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.
В будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення певної (усієї) сукупності питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи і нормативно-правової бази.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2023 у справі №640/2756/19.
Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, колегія суддів враховує, що позивач, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права, у зв'язку з чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, які документально підтверджено, при цьому заявлений у апеляційній скарзі розмір відшкодування витрат позивача на правову допомогу в сумі 12000,00 грн є суттєво завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Виходячи з критеріїв співмірності, обґрунтованості та доцільності судових витрат, враховуючи заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, суть спірних правовідносин, наслідки апеляційного перегляду справи, з огляду на нескладність справи, поширеність судової практики у даній категорії справ, відсутність значного обсягу документів для опрацювання, в тому числі на складання адвокатського запиту №2 від 01.04.2024 р. та заяви адвоката №8 про досудове врегулювання спору від 02.05.2024 р., на те, що правова позиція позивача не змінювалась на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, суд дійшов висновку про відшкодування суми витрат на правову допомогу на користь позивача в розмірі 3000 грн.
Таким чином, колегія суддів зазначає що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені при розгляді справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Відповідно до ч. ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 968,96 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн., а всього 2 422,40 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 0.0.3651293312.1 від 17.05.2024, №0.0.3792380953.1 від 30.07.2024, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Керуючись ст. ст. 77, 272, 292, 293, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 по справі № 520/13601/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати їй щомісяця у складі грошового забезпечення надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 19.01.2016 року по 01.09.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 19.01.2016 року по 01.09.2022 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстрація місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (адреса: 61022 м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5; код ЄДРПОУ 40108599) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстрація місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (адреса: 61022 м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5; код ЄДРПОУ 40108599) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п'ятдесят три) гривні 44 копійки, а разом 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич