18 квітня 2025 р. Справа № 520/33350/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, по справі № 520/33350/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) про відмову ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997 та періоду проходження військової служби у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період служби в армії у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у кратному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати ОСОБА_1 весь страховий стаж періоду роботи відповідно до записів трудової книги;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з отриманням правової допомоги у розмірі 9000 (дев'ять тисяч) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем безпідставно не зараховано час проходження військової служби з 31.10.1986 по 15.11.1989 в районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі. Зазначає, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Крім того, вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність у не зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345) №204850015160 від 10.08.2023 про відмову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) в зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (ЄДРПОУ 40329345) врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) період служби в армії у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у кратному розмірі.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоду роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997 у Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) період роботи у Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС з 09.01.1990 по 26.02.1997.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Центральна площа, буд. 3, м. Чернівці, Чернівецький район, Чернівецька область, 58000, код ЄДРПОУ 40329345) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок та витрати зі сплати судового збору у сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок та витрати зі сплати судового збору у сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до Інструкції «Про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях , прирівняних до районів Крайньої Півночі», затвердженої 16.12.1967, пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради, ПВР СРСР від 10.02.1960 «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються особам, які прибули на роботу Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах на строк не менше ніж на 3 роки. Отже, необхідною умовою для застосування кратності при розрахунку стажу є укладання трудового договору на строк не менше ніж на 3 роки. Так, період проходження військової служби не можна розглядати як період роботи, тому підстав для врахування періоду військової служби в пільговому обчисленні немає.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 27.06.2023 та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Пенсію обчислено при загальному страховому стажі 34 роки 6 місяців 29 днів (у тому числі додатковий стаж до досягнення пенсійного віку 4 роки 6 днів) із середньомісячного заробітку за весь період страхового стажу з 01.07.2000 по 31.03.2023. Стаж зараховано по 31.03.2023.
07.08.2023 позивач звернувся до управління з заявою про допризначення пенсії, а саме просив зарахувати період проходження військової служби в пільговому обчисленні.
Після реєстрації заяви, за принципом екстериторіальності, визначений структурний підрозділ Пенсійного фонду України, який сформував атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення) та електронну пенсійну справу, а саме - Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, яке за наслідками розгляду заяви позивача від 07.08.2023 прийнято рішення від 10.08.2023 про відмову в допризначенні пенсії, оскільки в трудовій книжці позивача відсутні відомості про користування пільгами про кратне обчислення трудового стажу згідно Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року в період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а письмовий трудовий договір або довідку, в яких би було зазначено користування вищевказаними пільгами по обчисленню трудового стажу, позивач не надавав, тому кратне обчислення стажу при розрахунку пенсії не проводилося. Отже, зарахувати до страхового стажу періоду проходження військової служби у пільговому обчисленні немає підстав.
Листом Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.09.2023 №24716-28578/М-03/8-2000/23 після звільнення в запас із Збройних Сил СРСР з 09.01.1990 по 26.02.1997 позивач працював на Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС. Повідомлено, що вищевказаний період не зараховано до загального страхового стажу, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою СРСР (після його розпаду).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у зарахуванні періоду служби позивача у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні є протиправною. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що безпідставним є встановлення спірного страхового стажу позивача в порядку, визначеному згідно Постанови №637, оскільки трудова книжка містить усі необхідні записи про трудовий стаж позивача у період з 09.01.1990 по 26.02.1997. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для врахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997 у Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС.
Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Щодо не зарахування роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997 на Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до вимог пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
З матеріалів справи встановлено, що період роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997 на Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС не зараховано до загального страхового стажу, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою СРСР (після його розпаду).
Отже, єдиною підставою для відмови у допризначенні пенсії по інвалідності є те, що відповідачем до уваги не взято записи №№5-7 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 з підстав завірення запису про звільнення печаткою УРСР.
29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Заповнення трудової книжки в силу вимог пункту 2.2. Інструкції №58 вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 (в редакцій чинній на час внесення запису щодо спірного періоду роботи позивача) всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1. Інструкції №58).
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
З матеріалів справи встановлено, що з 09.01.1990 по 26.02.1997 позивач працював на Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС, що підтверджується записами у трудовій книжці.
Слід наголосити на тому, що положеннями Інструкції №58, передбачено засвідчення печаткою запису про звільнення працівника з роботи.
Колегія суддів зауважує, що записи у трудовій книжці про період роботи позивача з 09.01.1990 по 26.02.1997 є чіткими та без виправлень.
Так, підприємство не змінило свою печатку новим взірцем після розпаду в 1991 році СРСР на 15 самостійних республік, серед яких була і УРСР, до складу якої входив населений пункт, в якому було зареєстровано Харківський радіозавод ім. XXV з'їзду КПСС, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими.
Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу УРСР, правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Надалі, положення Закону України "Про підприємство" від 07.02.1991 за №698-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України" від 14.07.1993 за №538, постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 за №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, не містили в собі приписів про автоматичне припинення діяльності суб'єктів господарської діяльності, які були зареєстровані за нормативно-правовими актами СРСР, чи його союзних республік, що входили до 1991 року до складу такого Союзу.
Крім того, положення Постанови президії Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 за №643, не містили вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Відповідач не навів жодної норми права, які б вимагали від суб'єктів господарської діяльності, реєстрація яких проведена у встановленому порядку до розпаду СРСР, після 1991 року в обов'язковому порядку здійснити здачу в органи внутрішніх справ старих печаток на їх знищення.
З огляду на вищевказане, безпідставним є встановлення спірного страхового стажу позивача в порядку, визначеному згідно Постанови №637, оскільки трудова книжка містить усі необхідні записи про трудовий стаж позивача у період з 09.01.1990 по 26.02.1997.
Дана позиція узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.02.2018 по справах №275/615/17, №644/9324/16-а і від 27.03.2020 по справі №607/4451/16-а.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність достатніх підстав для врахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 09.01.1990 по 26.02.1997 у Харківському радіозаводі ім. XXV з'їзду КПСС.
Щодо врахування періоду військової служби позивача в районах Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Період проходження військової служби, що зараховується до вислуги років, зокрема, на пільгових умовах, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб", прийнятою відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в подальшому - Порядок № 393).
Згідно із абз. 9 п. 1 Порядком № 393, до вислуги років зараховується дійсна військова служба у Радянській Армії, яка відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалась до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, і її обчислення (у тому числі на пільгових умовах) має здійснюватися у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо постановою не передбачено більш пільгових умов (абзац 9 пункту 1 Постанови № 393).
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону СРСР "Про державні пенсії" від 14.07.1956, пенсійне забезпечення генералів, адміралів, офіцерів, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу надстрокової служби і прирівняних до них осіб, а також пенсійне забезпечення їх сімей, здійснюється в порядку і розмірах, встановлених Радою Міністрів СРСР.
Питання обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, було врегульовано Положенням про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 р. № 590 (в подальшому - Постанова № 590), Указами Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1945 р. "Про пільги для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі", від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" та Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 № 530/П-28.
Пунктом 6 Постанови № 590 визначено, що пенсійне забезпечення генералів, адміралів, офіцерів, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби, осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих осіб здійснюється в порядку і розмірах, що встановлюються Радою Міністрів СРСР.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1982 р. № 986, з метою усунення множинності нормативних актів про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і їх сімей, спрощення порядку обчислення їм пенсій і відповідно до ст. 52 Закону СРСР "Про державні пенсії" затверджено "Положення про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та їх сімей" (в подальшому - Положення № 986), відповідно до якого особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, звільненим з діючої військової служби, можуть призначатися пенсії за вислугу років чи по інвалідності, а в разі одночасного виникнення права на декілька видів пенсій, пенсія по старості призначається відповідно до вимог Закону СРСР "Про державні пенсії".
Відповідно до п. 55 Положення № 986, окремі періоди служби при обчисленні вислуги років для призначення пенсій зараховуються на пільгових умовах.
Таким чином, суд зазначає, що законодавством колишнього СРСР до 01.01.1991 та законодавством України, яке було чинне на час виникнення спірних відносин, передбачено пільгове (кратне) обчислення періоду проходження особами військової служби в районах Крайньої Півночі колишнього СРСР.
Проте, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 25.03.1968 року № 181 "Про зарахування солдатам, матросам, сержантам, старшинам і військовим будівельникам, звільненим в запас, часу дійсної строкової військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в стаж роботи, що надає право на отримання пільг, встановлених за роботу в цих районах і місцевостях", солдатам, матросам, сержантам, старшинам і військовим будівельникам, звільненим, починаючи з 1968 року, з військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, час їхньої дійсної строкової військової служби (служби у військово-будівельних загонах) в цих районах і місцевостях зараховується в стаж роботи, що надає право на отримання пільг, передбачених Указами Президії Верховної Ради РССР від 10.02.1960 та від 26.09.1967, якщо вони не пізніше трьох місяців після звільнення з військової служби були прийняті на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Отже, законодавець в цьому випадку встановив дві умови для пільгового обчислення періоду строкової військової служби: проходження строкової військової служби в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі; прийняття після служби на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі протягом трьох місяців.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 19.04.2022 у справі 300/756/19.
Судовим розглядом встановлено, що позивач дійсно проходив військову службу з 31.10.1986 по 15.11.1989 в районі Крайньої Півночі, а після закінчення часу проходження вказаної військової служби 09.01.1990 позивач був прийнятий на роботу у Харківський радіозавод ім. XXV з'їзду КПСС, тобто після проходження військової служби повернувся на територію, де проживав раніше до проходження такої служби.
Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів на підтвердження його працевлаштування на роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, протягом трьох місяців після звільнення з військової служби, після 15.11.1989 або належних доказів на підтвердження того, що періоди проходження військової служби позивача з 31.10.1986 по 15.11.1989 відносяться саме до періодів проходження позивачем надстрокової, а не строкової військової служби чи служби у військово-будівельних загонах.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутні підстави для зарахування в пільговому обчисленні періоду проходження військової служби позивача з 31.10.1986 по 15.11.1989 в кратному розмірі, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Таким чином є помилковими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №204850015160 від 10.08.2023 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період служби в армії у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у кратному розмірі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №204850015160 від 10.08.2023 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період служби в армії у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у кратному розмірі, з прийняттям в цій частині постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Інші доводи на, які посилався заявник апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із частинами першою, другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №204850015160 від 10.08.2023 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період служби в армії у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у кратному розмірі, підлягає скасуванню як таке, що ухвалене судом з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому у цій частині необхідно прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні відповідних вимог позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по справі № 520/33350/23 - скасувати в частині задоволення позову визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №204850015160 від 10.08.2023 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період служби в армії у районі Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняної до районів Крайньої Півночі з 31.10.1986 по 15.11.1989 у кратному розмірі, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по справі №520/33350/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій