Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання прийняття позову до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі
18 квітня 2025 р. справа №520/7662/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень) про 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 01.03.2023 по 07.07.2023 року та у період перебування у відпустці для лікування у зв'язку із отриманням тяжкого поранення рекомендованою Довідкою ВЛК № від 07.07.2023 № 1139 на 30 календарних днів, з урахуванням фактично виплачених сум; 2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 01.03.2023 по 07.07.2023 року та у період перебування у відпустці для лікування у зв'язку із отриманням тяжкого поранення рекомендованою Довідкою ВЛК № від 07.07.2023 № 1139 на 30 календарних днів, з урахуванням фактично виплачених сум,
встановив:
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025р. даний позов було залишено без руху у зв"язку із відсутністю юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин.
09.04.2025р. представник заявника подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку, у якій просив вважати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви та відкрити провадження по справі та зазначав, що лише після ознайомлення із відповіддю відповідача на заяву, позивачу стала відома позиція відповідача з приводу не виплати додаткової винагороди, як передбачено положеннями постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». До моменту отримання цієї відповіді позиції відповідача заявнику відомо не було, оскільки командуванням військової частини - військовослужбовцю не роз'яснювалась. Окрім того, підстави позову у повному обсязі базуються на відповіді Військової частини НОМЕР_1 , тому до моменту отримання вказаної відповіді належний захист прав заявника був неможливий. До того ж, була ймовірність отримання позивачем позитивного для нього висновку шляхом досудового врегулювання спору.
Суд зазначає, що відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Строк звернення до суду у спорі про проходження публічної служби в частині оплати праці (виплати грошового забезпечення) установлений ст.233 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, де указано, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу, що правила та процедури оплати часу служби військовослужбовців по лінії Міністерства оборони України деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Згідно з п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
Суд також зазначає, що згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці" та ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.110 Кодексу законів про працю України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Окрім того, згідно з ст.49 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
З наведених норм права, які є офіційно оприлюдненими, загальнодоступними та відповідають вимозі юридичної якості слідує, що законодавцем запроваджено механізм дієвого та ефективного контролю з боку працівника за правильністю нарахування і виплати роботодавцем заробітної плати.
Відсутність факту практичної реалізація публічним службовцем цього механізму свідчить про пасивне ставлення до стану власних прав (інтересів) і не є поважною причиною поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Отже, грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 є щомісячним грошовим платежем, після отримання якого заявник не позбавлений фізичної можливості вдатись до перевірки відповідності отриманої грошової суми арифметичному розміру заробітку за минулий календарний місяць, відповідності нарахувань умовам несення публічної служби та приписам офіційно оприлюднених та загальнодоступних актів права.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли суб»єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Тож суд вважає, що у кореспонденції з положеннями і ч.1 ст.233, і ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ норми п.8 Розділу І Порядку №260 виключають виникнення у суб"єкта владних повноважень обов"язку провести на календарну дату звільнення особи з військової служби усі виплати усі за попередні календарні місяці служби, котрі не пов"язані саме з подією звільнення, позаяк обов"язок суб"єкта владних повноважень з виплати усього грошового забезпечення за поточний календарний місяць повинен бути виконаний або у межах поточного календарного місяця, або у межах наступного календарного місяця.
При цьому, суд зважає, що кореспонденція положень ст.8 Конституції України та ч.1 ст.233, ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ об"єктивно унеможливлює набуття заявником розумних очікувань та обґрунтованих сподівань на отримання від органу військового управління під час звільнення з військової служби письмового повідомлення про усі ненараховані за увесь час проходження військової служби види грошового забезпечення, позаяк згадані платежі не відображені і не можуть бути відображені в обліку суб"єкта владних повноважень.
Натомість, суд зауважує, що настання події звільнення особи з військової служби зумовлює одномоментне виникнення у колишнього військовослужбовця права на отримання одноразової грошового допомоги при звільненні (ч.2 ст.15 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст.9 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), права на одержання грошової компенсації вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна (ч.1 ст.91 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (затверджено постановою КМУ від 16.03.2016р. №178; далі за текстом - Порядок №178), права на отримання грошової компенсації за дні невикористаних відпусток (ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки», ст.83 Кодексу законів про працю України).
До настання події звільнення перелічених вище прав в практичному аспекті у найманого працівника не існує.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли суб»єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Згідно з п.1 Розділу XXXIV Порядку №260 додаткова винагорода заявника у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за липень 2023р. як остання встановлена дата перебування заявника на лікарняному підлягала виплаті суб"єктом владних повноважень до 31.08.2023р.
Усі платежі з додаткової винагороди заявника у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 та грошового забезпечення за звітні календарні місяці, що передують липню 2023р. підлягали проведенню до указаної вище календарної дати.
Заявника звільнено з військової служби з 15.10.2023р.
Позов до суду подано - 02.04.2025р., тобто поза межами тримісячного строку згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ.
Тривалість пропуску строку звернення до суду у межах спірних правовідносин є значною.
Проте, як встановлено судом з матеріалів позову, ОСОБА_1 під час проходження служби 06 березня 2022 року отримав мінно-вибухова травма. Забій головного мозку. Травматична ампутація нижньої лівої кінцівки на рівні нижньої третини стегна. Вогнепальні осколкові множинні поранення лівої верхньої кінцівки з вогнепальним багатоуламковим внутрішньосуглобовим переломом обох кісток передпліччя, відповідно до Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №11825 від 02.12.2023.
Актом службового розслідування №1659 від 21.10.2022 року по факту отримання травми (поранення) військовослужбовцем головним сержантом 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 встановлено, що 06 березня 2022 року приблизно о 08 год. 00 хв., під час бойових дій поблизу населеного пункту Волноваха Донецької області під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку Збройних Сил Російської Федерації внаслідок ворожого мінометного обстрілу було поранено головного сержанта 3 механізованої роти І механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , прапорщика ОСОБА_2 . Перебував у засобах індивідуального захисту українського виробника (бронежилет «Корсар» та шолом кевларовий). Прапорщика ОСОБА_1 вважати таким, що отримав поранення, яке пов'язане з виконанням своїх службових обов'язків під час несення військової служби, по захисту Батьківщини та територіальної цілісності України і не порушенні державного суверенітету на території Донецької та Луганської області. В стані алкогольного та/або наркотичного сп'яніння не перебував.
Суд зауважує, що обставина медичного стану військовослужбовця після отриманого у зв"язку із захистом Батьківщини ушкодження здоров"я дійсно може бути кваліфікована у якості поважної причини пропуску строку на звернення до суду, але виключно у разі підтвердження належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами існування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між окресленими вище факторами та фізичною нездатністю заявника вчинити процесуальну дію з приводу подачі позову.
У зв'язку з отримання бойового поранення (06.03.2022 року) заявник - ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 176 з 24.02.2023 по 07.07.2023.
Відповідно до довідки ВЛК № 402 від 17.01.2023; довідки ВЛК № 532 від 14.04.2023; довідки ВЛК № 720 від 12.05.2023; довідки ВЛК № 952 від 09.06.2023 - на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб заявник потребує продовження лікування; потребує протезування лівої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини стегна.
Відповідно до Довідки ВЛК № 1139 від 07.07.2023: на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує надання відпустки за станом здоров'я терміном на 30 календарних днів, стан після протезування лівої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини стегна. Травма тяжка, пов'язана із захистом Батьківщини.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 1, 4 ст. 121 КАС України).
Визначаючись з приводу існування у даному конкретному випадку підстав для поновлення пропущеного строку подачі позову, суд відзначає, що наведені представником заявника причини не заслуговують на увагу суду, є юридично неспроможними, не доводять існування правових підстав для кваліфікації моменту отримання відповіді на адвокатський запит у якості початку перебігу строку на звернення до суду.
Водночас із цим, суд відзначає, що виконання громадянином України військового обов'язку із захисту Батьківщини згідно з ст.ст.17, 65 Конституції України безумовно заслуговує на повагу та є підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду у разі коли, умови проходження військової служби знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із фізичною здатністю особи вчинити процесуальну дію у вигляді подання позову (як-то: особиста та безпосередня участь у бойових діях, стан здоров"я після травми чи поранення, постійна дислокація військової частини поза межами населених пунктів тощо).
Оскільки заявник у межах спірних правовідносин унаслідок виконання конституційного обов"язку із захисту Батьківщини отримав ушкодження здоров'я значного стану (зокрема, відсутність лівої нижньої кінцівки), обставини чого підтверджені достатнім обсягом належних доказів, суд вважає за справедливе визнати поважними причини пропуску строку та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду саме з цієї причини.
З огляду на ч.4 ст.12, ч.3 ст.257, ч.4 ст.257, ч.6 ст.262 КАС України ініційований спір підлягає вирішенню у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) осіб.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4 - 12, 118, 121-123, 160, 161, 171, 173, 175, 241-243, 248, 256, 257, 262, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1. Визнати поважними викладені судом у мотивувальній частині ухвали від 18.04.2025р. причини пропуску строку на звернення до суду із даним позовом.
Поновити заявнику строк звернення до суду із заявленими у справі №520/7662/25 вимогами.
2.Прийняти позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі. Роз'яснити, що надсилання процесуальних документів або учасникам справи, або представникам учасників справи буде здійснюватись або відповідно до ч.5 ст.18 КАС України з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі №480/8341/22, або за указаними у відповідних процесуальних документах адресами учасників справи (у разі відсутності обов"язку здійснювати реєстрацію електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі). Сповістити, що інформація відносно справи може бути отримана за посиланням: http://court.gov.ua/fair/sud2070.
3.Здійснювати розгляд та вирішення справи одноособовим складом суду у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.
4.Зобов'язати відповідача подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) усі докази на підтвердження висловлених аргументів та на висвітлення обставин спору, зокрема, але не виключно докази про проходження заявником публічної служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; докази про алгоритм обчислення грошового забезпечення за усіма розрахунковими елементами за період з 01.03.2023 р. по 15.10.2023р. (дату звільнення з військової служби); документи про призначення, нарахування та виплату заявникові додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за період з 01.03.2023 р. по 15.10.2023р. (дату звільнення з військової служби); документи про період часу знаходження заявника на лікуванні та причини лікування; документи про період часу знаходження заявника у відпустках та причини надання відпусток за період з 01.03.2023 р. по 15.10.2023р. (дату звільнення з військової служби); документи, які спростовують право заявника на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі у зв"язку із отриманням поранення тощо; 3) письмові пояснення та докази з приводу існування поважних причин ненадання відзиву на позов, 4) заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень) - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали.
5.Запропонувати подати до суду відповідь на відзив та заперечення протягом трьох календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів разом з доказами про таку дату. Роз'яснити, що про неможливість подання доказів слід письмово повідомити суд протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
6.Роз'яснити наявність процесуальних прав і обов'язків, передбачених ст.44, 45, 47, 60, 131 КАС України та неприпустимість як зловживання процесуальними правами, так і недобросовісного виконання процесуальних обов'язків.
7.Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко