про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 квітня 2025 року Київ № 320/63001/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 із позовом до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України щодо внесення змін/редагування відомостей у Єдиному реєстрі досудових розслідувань стосовно ОСОБА_1 за викладеними в позовній заяві фактами та обставинами;
- зобов'язати уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України щодо внесення змін/редагування відомостей у Єдиному реєстрі досудових розслідувань стосовно громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 щодо повідомлення останньому про підозру у кримінальних провадженнях № 52024000000000121 та № 52019000000000053 відповідно до фактів та обставин, викладених у позовній заяві.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі за цим адміністративним позовом, суд зазначає таке.
Правилами частини першої статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За визначенням частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою цієї статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому поняття "позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" необхідно тлумачити більш широко: зазначене поняття стосується як позову, що не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не належать судовому розгляду.
У позовній заяві позивач зокрема просить зобов'язати уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України внести зміни/редагування відомостей у Єдиному реєстрі досудових розслідувань стосовно громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 щодо повідомлення останньому про підозру у кримінальних провадженнях № 52024000000000121 та № 52019000000000053.
Для вирішення питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на зазначену в позові вимогу, необхідно з'ясувати юридичну природу спірних правовідносин, а саме, чи пов'язані оспорювана позивачем бездіяльність уповноважених органів із здійсненням такими публічно-владних управлінських функцій.
Згідно з частиною другою статті 42 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 р.№ 4651-VI (далі - КПК України) підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до частини першої і другої статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом Бюро економічної безпеки України.
Порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), а також надання відомостей з нього врегульовано Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 30 червня 2020 р. № 298 (далі - Положення № 298).
Згідно з пунктів 3, 4 глави 1 розділу I Положення № 298 ЄРДР - електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, захисту, оброблення, обліку, пошуку, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 1 розділу II цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до ЄРДР, із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким урегульовано питання захисту персональних даних і доступу до інформації із обмеженим доступом. ЄРДР може використовувати засоби інших інформаційно-комунікаційних систем.
ЄРДР утворений і ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення: реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та осіб, які їх учинили, обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; формування звітності про стан кримінальної протиправності та результати роботи органів досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі; інформаційно-аналітичного забезпечення державних органів, у тому числі правоохоронних та судових відповідно до вимог законодавства. ЄРДР не використовується для провадження дозвільної діяльності, надання адміністративних, соціальних та інших публічних послуг, провадження іншої управлінської діяльності та здійснення державного регулювання.
Відповідно до пункту 1 глави 1 розділі II Положення № 298 до ЄРДР вносяться зокрема відомості про: час і дату повідомлення про підозру, зміну, скасування повідомлення про підозру, особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (частина четверта статті 278, стаття 279, частина перша статті 298-4, пункт 11 частини другої статті 307 КПК України); час і дату складання повідомлення про підозру, особу, стосовно якої складено повідомлення про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність у разі неможливості повідомлення такій особі про підозру з об'єктивних причин (стаття 277, частина перша статті 298-4 КПК України).
Облік у ЄРДР особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, здійснюється Реєстратором шляхом заповнення електронної форми "Правопорушник" (ознака особи: фізична особа) з моменту набуття особою процесуального статусу підозрюваного, а саме після: повідомлення про підозру в порядку, передбаченому статтями 276 - 279 КПК України (стаття 278, частина друга статті 298-4 КПК України); затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (статті 207, 208, 298-2, пункт 6 частини першої статті 615 КПК України); складання повідомлення про підозру, яке не вручено особі внаслідок невстановлення її місцезнаходження, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (стаття 277, частина перша статті 298-4 КПК України) (пункту 1 глави 6 розділі II Положення № 298).
У главі 10 розділу ІІ Положення № 298 передбачено, що редагування (зміна) зафіксованих у ЄРДР відомостей здійснюється на підставі матеріалів досудового розслідування шляхом внесення Реєстратором оновлених даних до електронних форм. Редагування проводиться Реєстраторами у разі необхідності внесення змін до форм "Правопорушення" та "Правопорушник" у провадженнях із статусом "у провадженні", "зупинено", "до суду", "закрито" та "повернуто судом". Виняток становить набір функцій руху кримінального провадження (додаток 5). Внесення змін щодо встановлення / скасування ознаки ОГ і ЗО можливе також у провадженнях зі статусом "результат суду". Редагування (зміна) відомостей у разі виявлення неточностей, технічних помилок або неповноти даних здійснюється Реєстратором у межах, визначених у пункті 4 глави третьої розділу I цього Положення.
У позовній заяві зазначено, що з 21.01.2019 Національним антикорупційним бюро України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000053. 26.09.2023 стосовно позивача складено письмове повідомлення про підозру за частиною п'ятою статті 191 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України та цього ж дня до ЄРДР внесені відомості про наявність у позивача статусу підозрюваного. 27.10.2023 детективами Національного антикорупційного бюро України здійснено запит про міжнародну правову допомогу до компетентних органів Об'єднаних Арабських Еміратів щодо вручення ОСОБА_3 повідомлення про підозру та повістки про виклик останнього для допиту як підозрюваного. 22.11.2023 Вищим антикорупційним судом у справі № 991/10045/23 встановлено, що позивач не має статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52019000000000053 та ніколи такого статусу в цьому провадженні не набував. 28.03.2024 Вищий антикорупційний суд у справі № 991/1400/24 встановлює бездіяльність прокурора у кримінальному провадженні № 52019000000000053 разом із тим, що Якш Вікрант є особою права та законні інтереси якої обмежується у зв'язку з незаконним знаходженням у ЄРДР інформації стосовно нього в статусі підозрюваної особи.
Суд зазначає, що наявність у ЄРДР відомостей щодо вручення позивачу повідомлення про підозру та повістки про виклик останнього для допиту як підозрюваного є лише підтвердженням того, що такі документи існують як офіційні документи, складені з 26.09.2023, підписані уповноваженими на те особами під час здійснення досудового розслідування.
Діяльність уповноважених службових осіб щодо інформаційного наповнення ЄРДР зводиться до офіційного фіксування здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень. Внесення до ЄРДР відомостей про вручення позивачу повідомлення про підозру саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру та обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб'єктів.
Саме по собі набуття особою процесуального статусу підозрюваного на стадії досудового розслідування є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, дізнавача чи прокурора під час розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення, а не наслідками відображення інформації про такі дії зокрема у ЄРДР.
Звертаючись до суду з цією позовною заявою про зобов'язання уповноважених осіб внести зміни/редагування відомостей у ЄРДР щодо громадянина Республіки Індія щодо повідомлення останньому про підозру у кримінальних провадженнях, позивач фактично прагне виключити відповідні відомості з ЄРДР.
Суд звертає увагу, що виключення інформації із ЄРДР, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.
При цьому позивач не оскаржує вчинення слідчим чи прокурором процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, відомості про які позивач уважає за необхідне виключити з Реєстру. Таким чином, дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язана внесенням чи невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій, а тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.
Водночас вимоги щодо виключення інформації із ЄРДР не можуть розглядатися і за правилами кримінального судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України передбачена можливість оскаржити до слідчого судді лише бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення (пов'язані з фіксацією інформації у ЄРДР) після отримання заяви чи повідомлення про таке, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які уповноважена особа зобов'язана вчинити у визначений цим Кодексом строк.
З урахуванням особливостей заявленого предмета позову та того, що чинне законодавство не передбачає виключення з ЄРДР інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру та обсягу його прав і обов'язків та існуючого стану правовідносин. Отже, позовну вимогу (щодо виключення інформації із ЄРДР) суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.
Зазначене не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету офіційного фіксування здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним такій меті.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 807/1456/17.
Згідно позицій Великої Палати Верховного Суду приписи "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України), "справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 807/1456/17 є релевантними до спірних правовідносин у цій справі та з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, є обов'язковими для врахування судом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand протии Австрії" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Також суд роз'яснює позивачу, що спори щодо виключення інформації із ЄРДР не віднесено до юрисдикції жодного суду, позаяк не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
З огляду на зазначене, суд вважає, що у відкритті провадження у цій адміністративній справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 5, 170, 171, 243, 248, 256, 287, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві про те, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу (представнику).
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів із дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Басай О.В.