ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" квітня 2025 р. справа № 640/10383/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити певні дії.
Позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви від 01.07.2021, мотивовані тим, що відповідачем протиправно не виплачено середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення. Як наслідок, слід зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 436,36 грн. у день за період з 22.10.2017 по 17.01.2021 терміном 1183 календарних днів у сумі 516213,88 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2017 №117 його з 21.10.2017 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 по справі №480/2898/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.04.2014 по 21.10.2017 з урахуванням базового місяця індексації січень 2008 року. Вказану виплату відповідачем здійснено 18.01.2021 у розмірі 91222,16 грн. Таким чином, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням відповідач провів лише 18.01.2021. Позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказав, що середнє грошове забезпечення за період з 22.10.2017 по 17.01.2021 становить 516213,88 грн. Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення в розмірі 516213,88 грн. за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення. Крім цього вважає, що нарахування та виплата середнього заробітку у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку КМУ №44.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків військовослужбовцем. Вказав, що враховуючи загальний період затримки розрахунку з дня звільнення відповідно до вимог ст.117 Кодексу законів про працю України становить не більше 6 місяців. Відповідач просив суд застосувати принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду. Звернув увагу, що даний спір не пов'язаний з наявністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій. Отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до суду адміністративного позову у відповідному розмірі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/10383/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/10383/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа №640/10383/21 зареєстрована 28.02.2025.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/10383/21, розгляд справи розпочато з початку за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2017 №117 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та з 21.10.2017 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (а.с.9).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 по справі №480/2898/20, яке набрало законної сили 25.01.2021, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.04.2014 по 21.10.2017 з урахуванням базового місяця індексації січень 2008 року.
Відповідачем 18.01.2021 проведено позивачу виплату згідно з судовим рішенням по справі №480/2898/20 у сумі 91222,16 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 від 19.01.2021 (а.с.10).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на момент проведення відповідачем виплати згідно з судовим рішенням по справі №480/2898/20) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на момент проведення відповідачем виплати згідно з судовим рішенням по справі №480/2898/20) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 по справі №810/451/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
З огляду на наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що норми КЗпП України не застосовуються до даних правовідносин, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення ОСОБА_1 ) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення 21.10.2017, в той час як фактичний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 91222,16 грн. здійснено лише 18.01.2021.
З огляду на наведене, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, протиправність чого встановлена у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 по справі №480/2898/20, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок КМУ №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку КМУ № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.4 Порядку КМУ №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку КМУ № 100).
Так, відповідно до виданої військовою частиною НОМЕР_1 картки особового рахунку ОСОБА_1 , розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті його звільнення, - серпень та вересень 2017 року складав 22400 грн. (11200 грн. + 11200 грн.)(а.с.51 на звороті).
Як наслідок, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив - 367,21 грн. (22400грн./ 61 день (кількість днів у серпні та вересні 2017 року)).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 22.10.2017 (дня, наступного після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) по 17.01.2021 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 1184 дні.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за 1184 дні становить 434776,64 грн. (367,21 грн х 1184 дні).
Суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить не більше 6 місяців.
Так, пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи лише з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Разом із цим, зазначені зміни не стосуються спірних правовідносин, оскільки позивач просить суд зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 22.10.2017 по 17.01.2021, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX.
Варто зауважити, що нормам статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції від 19.07.2022) не надано зворотної дії в часі.
Проте, суд зазначає, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Тобто, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Крім цього, у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 по справі № 816/1640/17, від 12.08.2020 по справі № 400/3365/19 зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судом під час вирішення даної справи врахована правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.
У вказаному рішенні вказано, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку х 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення х (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:
коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні зі середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується:
- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 367,21 грн., розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 22.10.2017 (дня, наступного після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) по 17.01.2021 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 434776,64 грн.
- за період з 22.10.2017 по 17.01.2021 не виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 91222,16 грн. / 434776,64 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 21%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 21% становить: 367,21 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 21% = 77,11 грн.; 77,11 грн. х 1184 (днів затримки розрахунку) = 91298,24 грн.
З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 91298,24 грн.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року в справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року в справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 91298,24 грн. за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення.
Щодо вимоги позивача про одночасну компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (надалі Порядок КМУ №44), суд зазначає наступне.
Вказана компенсація відповідно до п.2 Порядку КМУ №44 виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Суд зазначає, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, проте не є виплатою, право на яку особи набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена, а тому в задоволенні такої вимоги слід відмовити.
Доводи відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність сплати позивачем судового збору за подання до суду адміністративного позову у відповідному розмірі не заслуговують на увагу, оскільки згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 91298 (дев'яносто одна тисяча двісті дев'яносто вісім) грн. 24 коп.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.