17 листопада 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П., Мазурка В.А.,
Перепічая В.С .,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення та усунення перешкод у користуванні жилим будинком і за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсними договору дарування та реєстраційного посвідчення на будинок, усунення перешкод у користуванні будинком за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року,
У червні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй за договором дарування, укладеним 4 травня 2001 року з ОСОБА_9, належить жилий будинок АДРЕСА_1. Після отримання будинку в дар вона дозволила ОСОБА_7, ОСОБА_8 проживати в ньому деякий час. Оскільки відповідачі в добровільному порядку будинок звільняти відмовляються, ОСОБА_6 просила виселити їх без надання іншого жилого приміщення.
У липні 2008 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, посилаючись на те, що спірний будинок був побудований у 1990 році спільними зусиллями та коштами всіх членів родини, мав статус колгоспного двору, головою якого була їхня з ОСОБА_6 матір - ОСОБА_10 Право власності на будинок було зареєстровано за ОСОБА_10, яка померла в 2007 році. ОСОБА_7 зареєстрована та проживає в спірному будинку з часу його побудови; була членом колгоспного двору; разом із нею в будинку проживають її чоловік, ОСОБА_8, та їхня малолітня дитина - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1; іншого житла вони не мають. Указаний договір дарування ОСОБА_10 не мала права укладати, оскільки таким чином вона розпорядилася її, ОСОБА_7, часткою. Про існування договору дарування дізналася недавно. Просила поновити строк звернення до суду, визнати недійсними договір дарування та реєстраційне посвідчення на нього, зобов'язати ОСОБА_6 не чинити їй перешкоди в користуванні жилим будинком.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено: визнано недійсним договір дарування жилого будинку № НОМЕР_1 з надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, укладений 4 травня 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9; визнано недійсним реєстраційне посвідчення на вказаний будинок, видане Кременецьким бюро технічної інвентаризації 7 травня 2001 року про право особистої власності на нього ОСОБА_6 на підставі зазначеного договору дарування; зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 у користуванні вказаним будинком. Вирішено питання про судові витрати.
ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 - VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 та задовольняючи позов ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний жилий будинок був власністю колгоспного двору, а тому права ОСОБА_7 як члена колгоспного двору було порушено, оскільки ОСОБА_9 не мала права розпоряджатися усім будинком.
Повністю погодитись із таким висновком не можна.
За правилами ст. ст. 120, 121, 123 ЦК УРСР у редакції, чинній до 16 грудня 1993 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
15 квітня 1991 року введено в дію Закон України «Про власність», яким передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що положення ст. ст. 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону. До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року , мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Судом установлено, що 4 травня 2001 року між ОСОБА_10 (дарувальниця) та ОСОБА_6 (обдарована) укладено й нотаріально посвідчено договір дарування жилого будинку № НОМЕР_1 з надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1. Відповідно до цього договору вказаний жилий будинок належить ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності, виданого рішенням виконавчого комітету Кременецької районної ради від 21 лютого 1989 року № 59 та зареєстрованого в Кременецькому бюро технічної інвентаризації 3 березня 1989 року в реєстровій книзі №1 за реєстровим №46. На підставі договору дарування від 4 травня 2001 року видано реєстраційне посвідчення від 7 травня 2001 року про право особистої власності ОСОБА_6 на зазначений будинок. ОСОБА_7 проживає в указаному будинку з дня народження в 1964 році до цього часу. Згідно з довідкою Лосятинської сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 3 березня 2008 року станом на 15 квітня 1991 року в будинку проживали ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Указаним вимогам процесуального права судові рішення не відповідають, оскільки суд не перевірив доводів сторін щодо типу господарства, та передчасно визначив його колгоспним двором; не з'ясував, хто із членів двору був членом колгоспу; не дав оцінки довідкам архівного відділу Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області про те, що в протоколах загальних зборів і протоколах засідань колгоспу «Перше Травня» с. Лосятин за 1986-1991 роки питання про прийняття до членів колгоспу ОСОБА_10 та її чоловіка, ОСОБА_16, не розглядалось; не дослідив підстави набуття права власності ОСОБА_9 на спірний будинок у 1989 році, який за поясненням сторін був побудований у 1990 році; якщо колгоспний двір був, то коли перестав бути таким; скільки було членів двору, хто та в який період проживав у дворі й мав право на його частку.
У матеріалах справи відсутнє свідоцтво про право власності на спірний будинок, видане ОСОБА_9 рішенням виконавчого комітету Кременецької районної ради від 21 лютого 1989 року № 59, дослідження якого має значення для правильного вирішення справи. Довідки сільської ради містять суперечливу інформацію щодо визначення типу двору як робітничого або колгоспного; довідка сільської ради про те, що ОСОБА_16 працював у колгоспі ім. Лесі Українки у період з 1975 року до 1977 року та в період з 1985 року до 1993 року, не свідчить, що він був прийнятий до членів колгоспу та не узгоджується з архівною довідкою від 7 листопада 2008 року, відповідно до якої на засіданні правління колгоспу «Перше Травня» с. Лосятин від 16 серпня 1975 року слухалася заява ОСОБА_16 про прийняття його на роботу шофером.
Ураховуючи викладене й вимоги закону, суд дійшов передчасного висновку, що спірний жилий будинок був власністю колгоспного двору.
Оскільки ці обставини є істотними, від їх установлення залежить правильне вирішення спору, рішення суду не можна вважати законним і обгрунтованим.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А. Мазурок
В.С. Перепічай