Справа № 750/18336/24
Провадження № 2/750/821/25
18 квітня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Мишастої К.Б.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів,
третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,
у грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком та припинення стягнення аліментів на його утримання на користь ОСОБА_5 .
Позивач обґрунтував свій позов тим, що сторони перебували у шлюбі з 08 жовтня 2011 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2018 року розірвано. Від даного шлюбу сторони мають двох дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2018 року з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на двох дітей в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.07.2018 року та до досягнення дітьми повноліття. На даний час позивач має ще двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якого він сплачує аліменти згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.04.2020 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 25.02.2020 і до досягнення дитиною повноліття та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якого він також має обов'язок утримувати. Також, в позові зазначено, що син ОСОБА_9 на даний час зареєстрований з відповідачем, але з 01.01.2024 мешкає з позивачем, його дружиною та своїм наймолодшим братом. ОСОБА_2 весь час піклується про сина, створює для нього всі належні соціально-побутові умови проживання, постійно займається вихованням сина, його розвитком, слідкує за станом здоров'я дитини. Також, позивач офіційно працює, є фізичною особою-підприємцем, має постійне джерело доходу. Для забезпечення якнайкращих інтересів дитини позивач вважає за необхідне визначити місце проживання сина разом з батьком, тобто за місцем його фактичного проживання.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач відзив на позов не подала.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про визнання позову в повному обсязі, в якій, також, просила справу розглядати без її участі.
У відповідності до частини шостої статті 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно абз. 3 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без участі представника. Також, представником третьої особи надіслано до суду висновок, відповідно якого служба у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Сторони перебували у шлюбі з 08 жовтня 2011 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2018 року розірвано (а.с. 13-14).
Від даного шлюбу сторони мають двох дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 11-12).
Також, позивач має ще двох дітей: сина від другого шлюбу - відповідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_10 та сина від третього шлюбу - відповідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_11 (а.с. 9-10).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.07.2018 року та до досягнення дітьми повноліття (а.с. 13-14).
Відповідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_12 07 червня 2022 року зареєстрували шлюб. Прізвище подружжя після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_13 (а.с. 21).
У судовому засіданні встановлено, що малолітній син сторін проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, малолітній ОСОБА_9 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 де створені всі належні умови для виховання та розвитку дитини, про що складений відповідний акт. Також зазначено, що ОСОБА_9 хоче проживати разом з батьком.
Згідно копії акту про фактичне проживання від 05.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 (а.с. 19).
З характеристики учня 7-Б класу Чернігівської гімназії № 1 вбачається, що ОСОБА_4 навчається в гімназії з 5 класу. У 6 класі ОСОБА_9 забрав до себе батько ОСОБА_2 . ОСОБА_9 школу відвідує регулярно, до уроків готується старанно. Батько відповідально ставиться до виховання сина, всебічно розвиває його. Зі слів дитини, ОСОБА_9 в родині батька набагато краще жити, ніж у матері, хоча він її любить також (а.с. 20).
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини закріплено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Тлумачення частини першої статті 161 Сімейного кодексу України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У рішенні Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Також, слід зазначити, що стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З огляду на викладене, визнання позову відповідачем та з урахуванням встановлених обставин, наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Також, згідно положень частини першої статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що заява відповідача про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті, суд на підставі вимог частини першої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України приходить до висновку, що позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а іншу частину витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків необхідно покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів - задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Припинити з 01 січня 2024 року стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_5 на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які були стягнуті рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2018 року у справі № 750/6717/18.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1211 грн 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 1211 грн. 20 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції № 1-195К від 24 грудня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя