17 листопада 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Григор'євої Л.І.,
суддів: Балюка М.І.,
Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,
Охрімчук Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Запорізького державного медичного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У квітні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Запорізького державного медичного університету(далі - ЗДМУ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював на посаді старшого лаборанта кафедри медичної та біологічної фізики й за сумісництвом (0,5 ставки) на посаді старшого лаборанта кафедри суспільних дисциплін.
Оскільки 5 грудня 2006 року університетом були істотно змінені його функціональні обов'язки, з якими він не погодився, тому звернувся зі скаргою до проректора та профспілкового комітету ЗДМУ. 16 січня 2007 року була утворена комісія з трудових спорів, рішення якої в передбачений законом строк не отримав й був змушений 30 січня 2007 року направити заяву про відмову від продовження роботи на кафедрі медичної та біологічної фізики з 31 січня 2007 року згідно із п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Однак 31 січня 2007 року його було звільнено з роботи за власним бажанням з 31 січня 2007 року за ст. 38 КЗпП України, хоча заяви про звільнення за власним бажанням він не подавав.
2 лютого 2007 року завідувач кафедри суспільних наук повідомив його про те, що він звільнений з роботи й за сумісництвом.
Вважаючи своє звільнення незаконним, просив поновити його на посаді старшого лаборанта кафедри медичної та біологічної фізики ЗДМУ з 1 лютого 2007 року, поновити його на посаді старшого лаборанта кафедри суспільних дисциплін з 26 січня 2007 року, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22 999 грн. 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 12 421 грн. 14 коп.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2010 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково: поновлено позивача на посаді старшого лаборанта кафедри медичної і біологічної фізики Запорізького державного медичного університету з 1 лютого 2007 року; поновлено на посаді старшого лаборанта кафедри медичної і біологічної фізики Запорізького державного медичного університету за сумісництвом з 26 січня 2007 року; стягнуто з Запорізького державного медичного університету на користь ОСОБА_6 66 225 грн. 55 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 січня 2007 року по 10 березня 2010 року без урахування податків і обов'язкових платежів. У решті позову відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
У касаційній скарзі Запорізький державний медичний університет просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в зв'язку з порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права й залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що позивач не звертався до керівництва університету із заявою про його звільнення за власним бажанням, а просив його звільнити з основної роботи у зв'язку із істотними змінами умов праці, тому звільнення позивача як з основної, так і з роботи за сумісництвом на підставі ст. 38 КЗпП України є незаконним, він підлягає поновленню на роботі із стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_6 звернувся до ректора ЗДМУ із заявою, в якій вказав, що у зв'язку з істотними змінами умов праці, які суперечать трудовому договору і які викладені в посадовій інструкції від 5 грудня 2006 року, а також створенню умов, які роблять продовження роботи неможливими, він відмовляється від продовження роботи з 31 січня 2007 року і по рекомендації лікаря звільняється з ЗДМУ. На роботу з цього часу не з'являвся.
Наказом № 34-о від 31 січня 2007 року позивач був звільнений з роботи з внесенням до трудової книжки запису про його звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України
Наказом № 31-о від 30 січня 2007 року ОСОБА_6 знято з 25 січня 2007 року роботу за сумісництвом на 0,5 ставки посади старшого лаборанта кафедри суспільних дисциплін, а наказом № 112 о від 10 квітня 2007 року змінений пункт 3 наказу № 34-о від 30 січня 2007 року згідно з яким припинено з 25 січня 2007 року старшому лаборанту на 0,5 ставки за сумісництвом ОСОБА_6 виплату заробітної плати за ст. 102-1 КЗпП України у зв'язку з невідпрацюванням робочого часу відповідно графіку та звільнено з 31 січня 2007 року з роботи за сумісництвом у зв'язку з поданою заявою за основним місцем роботи за ст. 38 КЗпП України.
Тому відмовляючи у позові, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не надано доказів щодо його незаконного звільнення з роботи як основної, так і за сумісництвом, оскільки подаючи заяву про звільнення він особисто підтвердив своє волевиявлення на звільнення, вказавши з якої саме дати його слід звільнити - з 31 січня 2007 року, та з цієї дати на роботу більше не виходив, як на основну, так і за сумісництвом. Тому на підставі поданої ним заяви він був звільнений з роботи й за сумісництвом.
Позивачем також не надано доказів щодо суттєвих змін істотних умов його праці, які б перешкоджали йому продовжувати роботу та стали підставою для подання відповідної заяви про звільнення з цих підстав, тому звільнення ОСОБА_6 за ст. 38 КЗпП України не суперечить змісту заяви та чинному законодавству.
Оскільки відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивача є безпідставними й необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а позовна давність згідно ст. 233 КЗпП України захищає лише порушене право працівника, чого не було у даному випадку, застосування судом першої інстанції позовної давності є помилковим - ці мотиви слід виключити з рішення суду першої інстанції.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу Запорізького державного медичного університету задовольнити.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2010 року скасувати та залишити без зміни рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2009 року, виключивши із рішення суду мотиви щодо позовної давності.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.І. Григор'єва
Судді: М.І. Балюк
В.Г.Данчук
Д.Д. Луспеник
Л.І.Охрімчук