справа № 753/2724/25
провадження № 2/753/4983/25
16 квітня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Хильченко С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, суд -
Позивач в особі ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»у лютому 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за двома кредитними договорами.
Й позов мотивований тим, що 11.04.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси», правонаступником якого відповідно до Договору факторингу № 3007024/1 від 30.07.2024 року, єТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,був укладений кредитний договір № 2364411, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит для споживчих цілей в сумі 5 000 грн. 00 коп., зі сплатою 2,03% на день (5209,00% річних), зі сплатою комісії 250 грн.00 коп., на строк 105 днів, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 25.07.2024 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.
ТзОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 30.07.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 15 675 грн. 00 коп., яка складається з наступних складових: 5 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу (кредиту), 10 425 грн. 00 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 250 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією.
Також, 12.04.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Мілоан», правонаступником якого відповідно до Договору факторингу № 3007024/2 від 30.07.2024 року, єТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,був укладений Договір про споживчий кредит № 104192748, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5 000 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків 1,225 % на день (912,50% річних), на строк 345 днів, зі сплатою комісії 575 грн.00 коп., з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.
ТзОВ «Мілоан» виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 30.07.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 21 900 грн. 00 коп., яка складається з наступних складових: 5 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу кредиту, 11 502 грн. 50 коп. - заборгованість за процентами за користування позикою, 575 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, 4 822 грн. 50 коп. - заборгованість за неустойкою (штраф, пеня).
Всього за 2 (двома) вказаними кредитними договорами заборгованість ОСОБА_1 перед кредитними установами, правонаступником яких є позивач, становить 37 575 грн. 00 коп. (15 675 грн. 00 коп. + 21 900 грн. 00 коп.).
В судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов'язань за кредитним договором та його умов.
Представник відповідача Войтович Л.В., діюча на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 31.03.2025 року, позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні за недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Вказала, що позивачем не підтверджено укладення дистанційно між ТзОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» та ОСОБА_1 й ТзОВ «Мілоан»та ОСОБА_1 кредитних договорів, адже роздруківки електронних листувань не може вважатися електронним документом, також відсутні докази про існування заборгованостей за договорами, оскільки позивачем не надано належних первинних бухгалтерських документів про видачу кредитів, а тому вцілому є відсутнім право вимоги позивача до відповідача.
Відповідачем в особі його представника ОСОБА_2 подано відзив на позов від15.04.2025 року.
Доводи відзиву на позов ґрунтуються на тому, що позов вцілому позивачем не обгрутований, не доведений належними, допустимими та достатніми доказами, та є такими, що не підтверджують ту обставину, що ОСОБА_1 , у дійсності, отримав кредитні кошти за кожними із договорів, оскільки такі договори укладалися у електронній формі, доказів про їх дійсність, позивачем не надано, а розрахунки заборгованості надані позивачем, як правонаступником кредитних установ, не є первинними бухгалтерскими документами обліку, а тому суд не має брати їх до уваги.
При цьому вказує, що відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членій їх сімей» вимоги позову до ОСОБА_1 , як такого, що з 27.10.2022 року є військовослужбовцем, а з 18.07.2023 року учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учсника бойових дій НОМЕР_1 від 18.07.2023 року, Довідкою форми № 5 за № 415 від 03.03.2025 року, виданою військовою частиною НОМЕР_2 про те, що ОСОБА_1 з 31.10.202 року перебуває на військовій службі за мобілізацією, та війковим квитком серії НОМЕР_3 від 27.10.2022 року, й те, що в Україні введений особливий період з 18.03.2014 року й триває й донині, до відповідача, як війсоковслужбовці, якого було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Відтак, нарахування відповідача, який є військовослужбовцем, та учасником бойових дій, відсотків за кредитними договорами є незаконним, оскільки на нього розповсюджується вказаноа норма Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членій їх сімей».
Також звертає увагу на недійсність кредитних договорів у зв'язку з нечесною підприємницькою діяльністю відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» в частині встановлення кредитодавцями в умовах договорів процентної ставки, яка перевищує суму кредиту, є агресивною діяльністю, а отже нечесною підприємницькою діяльністю, тому вважає договори недійсними.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення, реалізоване строно право на відзив, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності позивача згідно його клопотання, за погодженням відповідача.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження із викликом в судове засідання сторін.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Вислухавши представника відповідача Войтович Л.В., її доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахування відзиву на позов, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встаноалено, що сторони перебувають у договірних (зобов'язальних) правовідносинах.
Так, 11.04.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси», правонаступником якого відповідно до Договору факторингу № 3007024/1 від 30.07.2024 року, єТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,був укладений Кредитний договір № 2364411, з Додатками №№ 1, 2, 3, які складають його невід'ємну частину: Графік платежів за Договором про споживчий кредит, Заява на отримання кредиту, Додаткові контактні дані позичальника для взаємодії за кредитним договором, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит для споживчих цілей в сумі 5 000 грн. 00 коп., зі сплатою 2,03% на день (5209,00% річних), зі сплатою комісії 250 грн.00 коп., на строк 105 днів, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів до 25.07.2024 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів (а.с.7-12, 13, 14, 20).
ТзОВ «Фінансова компанія «Незалежні фінанси» виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 30.07.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 15 675 грн. 00 коп., яка складається з наступних складових: 5 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу (кредиту), 10 425 грн. 00 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 250 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією (а.с.15-17, 18, 19, 20, 21-25).
Також, 12.04.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Мілоан», правонаступником якого відповідно до Договору факторингу № 3007024/2 від 30.07.2024 року, єТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,був укладений Договір про споживчий кредит № 104192748 (Індивідуалльна частина), з Додатками до нього №№ 1, 2, 3: Графік платежів, Заява на отримання кредиту, Додаткові контактні дані позичальника для взаємодії за кредитним договором, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5 000 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків 1,225 % на день (912,50% річних), комісії 575 грн. 00 коп., на строк 345 днів, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів (а.с.26-33).
ТзОВ «Мілоан» виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 30.07.2024 року загальна заборгованість відповідача перед кредитною установою за кредитним договором становить 21 900 грн. 00 коп., яка складається з наступних складових: 5 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу кредиту, 11 502 грн. 50 коп. - заборгованість за процентами за користування позикою, 575 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, 4 822 грн. 50 коп. - заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) (а.с.34-35, 36, 37, 38-52).
Всього за 2 (двома) вказаними кредитними договорами заборгованість ОСОБА_1 перед кредитними установами, правонаступником яких є позивач, становить 37 575 грн. 00 коп. (15 675 грн. 00 коп. + 21 900 грн. 00 коп.) (а.с.19-20, 37-38).
Відповідно до умов вказаних кредитних договорів кредитодавці зобов'язані були надати відповідачу кредити по 5 000 грн. 00 коп. кожен, на умовах, передбачених кредитним договором.
Кредитодавці виконали свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується повними/розгорнутими розрахунками заборгованостей, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який, як позичальник, зобов'язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредити у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк.
Й судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістами вказаних кредитних договорів, що засвідчується його електронними підписами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Відповідач порушив свої зобов'язання щодо обов'язку сплати проценти за користування кредитом, повернення кредитних коштів.
У разі порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, позивач має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії, вимагати виконання інших зобов'язань за кредитним договором відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В абзаці 2 частини 2 ст.639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відтак, доводи відповідача про непідтвердження позивачем укладених кредитних договорів сторонами у електронній формі, спростувається вказаними нормами закону і висновком, й суд вважає необґрунтованими доводи відповідача в цій частині про недійсність укладених відповідачем, як позичальником, із фінансовими/кредитними установами кредитних договорів, які відповідачем не спростовані, не оскаржені, доказів на простування позовних вимог відповідачем до суду не подано, що є процесуальним обов'язком строни, натомість докази на підтвердження їх дійсності позивачем подано до суду. Укладення кожного із кредитних договорів здійснювалось відповідачем особисто електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаного відповідачем при укладенні відповідного кредитного договору. Ідентифікація позичальника здійснювалась через банк емітента, яким видано картку, на його номер, який повідомив про такий номер, а саме НОМЕР_4 , у кожному із таких договорів (а.с.7-12, 26-31), отже доступ до інформації по картці, на яку перераховувалися кредитні кошти, має банк-емітент та відповідач, натомість відповідач, як не спростовує належними доказами доводи позивача про отримання відповідачем кредитних коштів за вказаними договорами, так й дійсність укладених договорів. Водночас, тягар доказування на пристосування вимог покладається на сторону відповідача, який доводи позивача в цій частині не спростував.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Загальна заборгованість відповідача за 2-ма вказаними кредитними договорами перед кредитними установами, правонаступником яких за договорами факторингів, є позивач, становить 37 575 грн. 00 коп. (15 675 грн. 00 коп. + 21 900 грн. 00 коп.) (а.с.19-20, 37-38).
Умови договору погоджені позичальником, а тому він має дотримуватися принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці».
Добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Водночас, суд вважає, що заперечення представника відповідача в частині вимог позивача про стягнення відсотків, неустойки (штраф, пеня) за кредитними договорами є обгрунтованими, зважаючи на положення п.15 ч.14 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членій їх сімей»,особу відповідача ОСОБА_1 , який з 27.10.2022 року є військовослужбовцем, а з 18.07.2023 року учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій НОМЕР_1 від 18.07.2023 року, Довідкою форми № 5 за № 415 від 03.03.2025 року, виданою військовою частиною НОМЕР_2 про те, що ОСОБА_1 з 31.10.202 року перебуває на військовій службі за мобілізацією, та війковим квитком ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 27.10.2022 року, й відповідно до п.15 ч.14 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членій їх сімей» до відповідача як війсоковслужбовця, якого було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Враховуючи встановлену обставину щодо особи відповідача ОСОБА_1 , з урахуванням положення п.15 ч.14 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членій їх сімей», стягненню з нього на користь позивача підлягають заборгованості:
за кредитним договором № 2364411: 5 250 грн. 00 коп., яка складається з наступних складових: 5 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу (кредиту), 250 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією,
за Договором про споживчий кредит № 104192748: 5 757 грн. 00 коп., яка складається з наступних складових: 5 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу кредиту, 575 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією.
Всього за двома вказаними кредитними договорами - 10 825 грн. 00 коп. (5 250 грн. 00 коп. +5 757 грн. 00 коп.) (а.с. 19-20, 37-38), тобто без нарахованих відсотків за кожним із договорів: 10 425 грн. 00 коп. та 11 502 грн. 50 коп.
Судом надана оцінка інших заперечень представника відповідача проти позову, й викладених у відзиві на позов, та вважає, що такі не заслуговують на увагу, оскільки докази на спростування позовних вимог відповідачем не надані, розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від відповідальності за виконня умов договору щодо повернення сум отриманих за кредитами (5 000 грн.00 коп., 5 000 грн. 00 коп. та комісій 250 грн. 00 ком., 575 грн. 00 коп.), тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі. Й зазначає про таке.
Так, за відсутності доказів на спростування решти позовних вимог, наявність заборгованостей за кожним із двох договорів про кредити, які визначені позивачем у розрахунках заборгованостей станом на дату укладення договорів факторингу по кожному із таких договорів кредиту в загальній сумі 10 825 грн. 00 коп. підтверджена (а.с. 19-20, 37-38), їх розрахунок (сума) відповідачем не спростовується належними, достатніми та допустими доказами, а саме лише посилання відповідача на непогодження із позовом, не є доказом на спростування позовних вимог, адже обов'язок доказування покладається на сторін, й вказаного процесуального обов'язку по доказуванню відповідачем у відзиві на позов не досягнуто.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України), адже обов'язок доказування покладається на сторони.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (ст. 89 ЦПК України)
Відповідно, відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів про спростування позовних вимог за загальними зобов"язаннями про обов"язок позичальника повернути кредитні кошти (тіло кредиту) та за комісією.
Натомість, із наданих позивачем доказів судом встановлено, що суми боргу за кожним із кредитних довогорів кредитодавцем розраховані у відповідності до умов договорів, й складаються із основої суми боргу (тіло кредиту) та відсотків за користування кредитом, а також комісії, неустойки (штраф, пеня), тобто тих складових, які були передбачені умовами договорів, що узгоджується із умовами договорів, розрахунок заборгованостей проведений станом на дату укладання договорів факторингу (переходу права вимоги).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню; обставини, що вцілому спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір 3 028 грн. 00 коп., який згідно частки задоволених позовних вимог (10 825 грн. 00 коп., що складає 28,80% від ціни позову 37 575 грн. 00 коп.) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 872 грн. 06 коп., що складає 28,80% від суми сплаченого судового збору 3 028 грн.00 коп..
Вимога відповідача про витрати на правову допомогу в сумі 20 000 грн. за відсутності доказів про понесені витрати задоволенню не підлягають, адже витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, з огляду на таке.
Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи, відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).
Окрім того відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 526, 527, 530, 627, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, з урахуванням Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ - 35625014, 10 825 грн. 00 коп. - заборгованості за кредитними договорами, 872 грн. 06 коп. - судового збору, а всього - 11 697 (одинадцять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 06 (шість) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.