04.04.2025 Єдиний унікальний № 371/1366/22 провадження № 2/371/41/25
Миронівський районний суд Київської області
ЄУН 371/1366/22
Провадження № 2/371/41/25
04 квітня 2025 року м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Поліщука А.С.,
при секретарі Овчаренко В.С.,
за участі
представника позивача Фрей Р.А.,
представника відповідача Курінської І.С.,
розглянувши у судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Миронівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,-
До Миронівського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом звернулася Обухівська окружна прокуратура та просила витребувати на користь держави в особі Миронівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер: 3222982200:02:015:0014, площею 2 га, з незаконного володіння ОСОБА_1 , позов обґрунтовувала наступним:
Наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Донецькій області № 3360-СГ від 19.07.2019 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1421580400:03:000:0517, площею 2 га, на території Анадольської сільської ради Волноваського району Донецької області.
На підставі вищевказаного наказу державним реєстратором Волноваської районної державної адміністрації Донецької області Мацегорою І.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48008536 від 30.07.2019 та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421580400:03:000:0517 за ОСОБА_2 .
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 966 від 09.08.2019 ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку продано ОСОБА_3 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Никифоровою М.А. внесено відомості про припинення права власності, індексний номер 48178357.
Незважаючи на це, наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгекадастру у Київській області) № 10-7945/15-20-сг від 15.05.2020 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 3222982200:02:015:0014, площею 2 га, на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області.
На підставі вищевказаного наказу приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник М.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52446642 від 30.05.2020 та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222982200:02:015:0014 за ОСОБА_2 .
При цьому в подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 1247 від 04.06.2020 представником ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку продано ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу внесено відомості про припинення права власності, індексний номер 52579099.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (тут і далі за текстом всі законодавчі акти зазначаються в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Положеннями ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України.
Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання, що визначено ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.
Таким чином, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Передбачена ст. ст. 116, 121 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.
Визначений ст. 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст. ст. 116, 121 ЗК України.
Так, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
У відповідності до п. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Так, згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно п. п. 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (у вільному доступі https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2015-%D0%BF#Text), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин (підпункти 31, 32 п. 4 Положення).
Всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, Головним управлінням Держгеокадастру у Київської області рішенням № 10-7945/15-20-сг від 15.05.2020 передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3222982200:02:015:0014 для ведення особистого селянського господарства, в результаті чого вказаний громадянин вдруге використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для особистого селянського господарства.
Таким чином, земельна ділянка із кадастровим номером 3222982200:02:015:0014, яка на даний час знаходиться в межах Миронівської міської територіальної громади Київської області, вибула із земель державної власності внаслідок повторного незаконного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання (для ведення особистого селянського господарства) шляхом державної реєстрації права на неї.
При цьому, ОСОБА_2 не повідомлено ГУ Держгеокадастру у Київській області, що раніше ним реалізовано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки кадастровий номер 1421580400:03:000:0517 для ведення особистого селянського господарства, а ГУ Держгеокадастру у Київській області на момент прийняття оспорюваного накзау не перевірено зазначений факт.
Водночас, ОСОБА_2 міг і повинен був знати про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів та підтверджує дотримання «справедливого балансу» у даних правовідносинах, та зважаючи на те, що вона своє право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства використала, підстав для задоволення її заяви про надання у власність земельної ділянки такого ж виду користування на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області не було.
За таких обставин, розглядаючи заяву громадянина про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області, та у подальшому при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ГУ Держгеокадастру у Київській області формально вирішено таку заяву, не перевіривши її змісту щодо реалізації особою раніше права на отримання безкоштовно земель для ведення особистого селянського господарства у порядку безоплатної приватизації.
При здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема, здійснюючи розгляд заяв громадян про передачу спірних земельних ділянок у власність, ГУ Держгеокадастру у Київській області відповідно до вимог ч. 8 ст. 118, ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити вищезазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_2 у передачі спірної земельної ділянки у власність.
Маючи відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 6 ст. 9, ч. 2 ст. 15, ст. ст. 30, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доступ до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру службові особи ГУ Держгеокадастру у Київській області та інших територіальних органів Держгеокадастру України мали можливість, у тому числі на стадії погодження документації із землеустрою, перевірити наявність у власності зазначених громадян земельні ділянки даного виду цільового призначення та площі, раніше набутої в порядку безоплатної приватизації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (надалі - Порядок № 1051).
Згідно з п. 4 Порядку № 1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
До Державного земельного кадастру, згідно підпункту 16 п. 24 Порядку № 1051 вноситься, зокрема інформація про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, згідно п. 72 Порядку № 1051 щодо фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності); податковий номер або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті); реквізити документа, що посвідчує особу (номер та серія документа, дата його видачі, відомості про суб'єкта, що його видав, тощо).
Аналогічна інформація відповідно до п. 1102 Порядку № 1051 щодо прав власності фізичної особи на земельну ділянку вноситься при подачі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки в електронній формі сертифікованим інженером-землевпорядником через єдиний державний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему Держгеокадастру, представлену у формі Інтернет- сторінки, що забезпечує формування та подання заяви.
При цьому, згідно п. 113 Порядку № 1051 саме до повноважень державного кадастрового реєстратора віднесено обов'язок в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
Зокрема, згідно підпункту 4 п. 119 Порядку № 1051 до Поземельної книги без подання заяви власником вносяться відомості (зміни до них) про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Більше того, відповідно до підпункту 1 п. 198 Порядку № 1051 Державний земельний кадастр містить відомості про одержання у власність громадянами земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України) та за заявою громадян така довідка видається безкоштовно.
Крім того, наведені положення Порядку № 1051 свідчать, що посадові особи ГУ Держгеокадастру у Київській області мають доступ до відомостей не лише при оформленні права власності на земельні ділянки за фізичною особою, а й у їх розпорядженні наявна інформація безпосередньо про використання громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок відповідної категорії.
Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер 3222982200:02:015:0014 ГУ Держгеокадастру у Київській області передана у власність ОСОБА_2 незаконно в силу вищезазначених норм законодавства.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнить, з підстав наведених у ньому.
Відповідач ОСОБА_1 у відзиві проти задоволення позову заперечила, свої заперечення обґрунтовувала наступним:
Прокурор в позовній заяві посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду,викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, за якими власник здотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно відособи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно буловідчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такоговитребування, наводить цитату позивач, оспорювання рішень органів державної влади чимісцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів,що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідач звертає увагу, що в цій справі суд касаційної інстанції вказав, що длятакого витребування оспорювання наступних (прокурор упустив визначальне слово - прим, представника відповідача) рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування,договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповіднеправо, не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки є зрозумілими, такяк недійсне (первинне) рішення не зумовлює правових наслідків. Відповідно оскарженнянаступних рішень/правочинів, які прийняті на підставі первинного, не вимагається.
За обставинами справи № 183/1617/16 уповноважений орган на розпорядженняземельною ділянкою рішення про відчуження не приймав, що свідчить про відсутність волівласника на передачу майна (п.п. 60-62 постанови від 14.11.2018 року). Саме томуВерховний Суд зробив висновок, що оскарження наступних рішень/правочинів не єефективним способом захисту права власника (п.п. 82-86 постанови від 14.11.2018 року).
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру уКиївській області № 10-7945/15-20-сг від 15.05.2020 року є законним, доки інше невстановлено судом. Відсутні підстави вважати, що спірна земельна ділянка вибула зволодіння власника поза його волею. Таким чином, позовна вимога про витребування спірноїземельної ділянки не підлягає задоволенню.
В будь-якому разі відповідач вважає, що згідно чинного законодавства спірназемельна ділянка не може бути витребувана в нього, оскільки він є добросовіснимнабувачем.
Стаття 387 ЦК України встановлює, що власник має право витребувати своє майно відособи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Водночас за положенням ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка немала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповіднодо статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно ч. 1 ст. 387 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане вособи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі,якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло зволодіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншимшляхом.
Позивач визнає, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.У якості правових підстав позову визначає ст. 388 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_1 знала чи могла знати про набуття ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки із порушенням норми ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 червня 2020 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку, відповідає усім ознакам дійсності правочину.
Цей договір посвідчений нотаріусом, який засвідчив наявність у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, відсутність заборон на її відчуження, відсутність записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про судовий спір відносно цього майна (обтяження), встановив відсутність інших перешкод, які б не дозволяли укласти даний правочин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 вказала, що якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст. 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Відомості з Державного реєстру речових прав презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (п.п. 6.45, 6.46, 6.50 постанови від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19).
Отже, той факт, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, є безумовним. Відповідач користується земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення, сплачує земельний податок за неї.
Заперечуючи проти позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки, відповідач звертається до усталеної правової позиції Верховного Суду, сформованої при розгляді такої категорії справ.
Конституція України у статті 41 гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Принцип непорушності права власності закріплений також у ст. 321 ЦК України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Для захисту права власності власник майна може скористатися одним із способів захисту, передбачених нормами глави 29 ЦК України, зокрема може витребувати своє майно із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Відповідно до зазначеної статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Водночас за ст. 388 ЦК України витребування власником свого майна у випадку, якщо набувач, що придбав його за відплатним договором, є добросовісним, можливе лише за умови, якщо це майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, саме «вольовий критерій» є визначальним при вирішенні питання про можливість витребування майна у добросовісного набувача на користь власника.
В разі наявності у власника волі на передачу майна іншій особі і, відповідно, неможливості його витребування у добросовісного набувача відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, останній стає власником майна на підставі ст. 330 Цивільного кодексу України.
Таким чином, в даному випадку законодавець надає пріоритет інтересам добросовісного набувача майна, а не його власника. Однак, варто наголосити, що ст. 388 ЦК України не передбачає інших винятків з принципу непорушності права власності на користь добросовісного набувача.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та Протоколи до неї після їх ратифікації Україною в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, а їх норми є нормами прямої дії. Питанням захисту власності присвячена ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол), яка містить загальне правило, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Одразу слід наголосити, що поняття «власність» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має ширше значення в порівнянні з нормами національного законодавства і володіння добросовісного набувача охоплюється зазначеним поняттям і підпадає під дію гарантій, закріплених у цій статті Конвенції.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) щодо застосування ст. 1 Першого протоколу дозволяє визначити критерії, за якими має здійснюватись оцінка допустимості втручання держави в право особи на мирне володіння майном з точки зору його відповідності положенням Конвенції. Таких критеріїв є три, а саме: 1) чи можна вважати втручання законним: 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес: 3) чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Критерій пропорційності в контексті ст. 1 Першого протоколу передбачає оцінку того чи при здійсненні втручання в право власності було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між потребами, які випливають із загальних, суспільних інтересів та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див, наприклад, рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) заява № 28342/95).
Слід зауважити, що невідповідність втручання в мирне володіння майном критерію пропорційності в будь-якому разі є підставою для визнання такого втручання порушенням ст. 1 Першого протоколу, навіть якщо воно відповідає решті двом критеріям.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу нерухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані такимвідчуженням.
У справах «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), «Пчелінцева та інші протиРосії» (Pchelintseva and Others v. Russia) ЄСПЛ констатував порушення Державою ст. 1Першого протоколу у зв'язку з витребуванням на користь держави квартир у їхдобросовісних набувачів та виселення останніх без надання відповідної компенсації. В обохсправах квартири незаконно вибули з державної власності у зв'язку з їх приватизацією,здійсненою з порушенням закону за допомогою шахрайських дій. У цих справах ЄСПЛвказав на те, що визначення умов і процедур, на підставі яких здійснювався перехіддержавних квартир у приватну власність, і контроль за дотриманням цих процедурвідносяться до виключної компетенції держави. Крім того, до виключної компетенціїдержави також належить легалізація подальшого переходу права власності на квартиришляхом здійснення державної реєстрації, спеціально створеної для забезпечення додатковоїбезпеки набувачів майна. За наявності такої кількості компетентних органів, які дали дозвілна перехід права власності на квартири, заявники не зобов'язані були здійснювати оцінкунаявності ризиків позбавлення права на квартири у зв'язку з недоліками, які мали бутиусунуті за допомогою спеціально існуючих для цього процедур. У зв'язку з цим ЄСПЛнаголосив, що ризик допущення помилки органом влади повинна нести держава і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інтересів приватних осіб (§§ 79, 80 рішення у справі«Гладишева проти Росії», § 98 рішення у справі «Пчелінцева та інші проти Росії»),Позбавлення заявників житла за наведених обставин і без будь-якої компенсації, на думкуЄСПЛ, становило для заявників надмірний тягар і, як наслідок, становило порушення ст. 1Першого протоколу.
Зазначений підхід ЄСПЛ до вирішення питання про відповідність витребування майнау його добросовісного набувача положенням ст. 1 Першого протоколу викладено не лише узазначених справах. Він знайшов втілення також у рішеннях «Алєнцева проти Росії»(Alentseva V. Russia), «Поняєва та інші проти Росії» (Ponyayeva and Others v. Russia),«Столярова проти Росії» (Stolyarova v. Russia), «Ольховський проти Росії» (Olkhovskiy v.Russia), «Кочергін проти Росії» (Kochergin v. Russia).
Звертаємо увагу, що саме держава як учасник відповідних правовідносин повиннанести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми длязапобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був биневиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майнатак само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, «допущені врамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненніправочинів з нерухомим майном». Такими, як вбачається, є зокрема, процедуринотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових правна нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватноговласника надмірний тягар, пов'язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмівотримання компенсації за втрачене майно (висновки Верховного Суду, що викладені упостановах від 02.11.2022 року у справі № 522/22173/18, від 14.04.2022 року у справі№ 644/2204/19, від 26.09.2019 року у справі № 2-4352/11, від 20.03.2019 року у справі№ 521/8368/15-ц).
Отже, задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки увідповідача, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст. 1 Першогопротоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому
випадку на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
У разі якщо об'єкт нерухомого майна не може бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо він відчужений добросовісному набувачу, який набув права власності на нього (ст. 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна має право вимагати відшкодування його вартості (на підставі п. 2 ч. З ст. 1212, ч. 2 ст. 1213 ЦК України).
Таким чином, у разі встановлення судом факту протиправного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, порушене право держави може бути поновлено шляхом відшкодування ОСОБА_2 вартості спірної земельної ділянки.
Крім того, в обґрунтування наявності порушення інтересів держави в особі Миронівської міської ради та підстав для їх представництва прокурор зазначає, що згідно п. 24 Прикінцевих та Перехідних положень до Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Відповідно до рішення Миронівської міської ради від 10.12.2020 року № 47-02-VII «Про початок реорганізації Зеленьківської сільської ради шляхом приєднання до Миронівської міської ради» правонаступником всього майна, прав та обов'язків Зеленьківської сільської ради визначено Миронівську міську раду.
Тобто, на даний час, органом уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками, які знаходились на території Зеленьківської сільської ради належить Миронівській міській територіальній громаді в особі її представницького органу - Миронівської міської ради.
З огляду на викладене, прокурор вбачає факт порушення інтересів держави в особі Миронівської міської ради, як законного власника та розпорядника земель сільськогосподарського призначення в межах територіальної громади.
Відповідач не погоджується, що належним позивачем у цій справі є Миронівська міська рада.
Відповідно до ст. ст. 15, 117, 122 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Указу Президента від 15.10.2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2020 року № 485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності» в Україні розпочався процес передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність місцевих громад.
Як вбачається з інформації, що розміщена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Київській області, передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності Миронівській міській громаді Обухівського району Київської області від Головного управління Держгеокадастру у Київській області розпочалась з наказу № 16-ОТГ від 10.12.2020 року та відбувалась на підставі пізніше прийнятих розпорядчих актів.
В наказах ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється
відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно таїх обтяжень».
Пункт 24 Прикінцевих та Перехідних положень до Земельного кодексу України, наякий посилається прокурор, набрав чинності з 27.05.2021 року і стосується земель державноївласності, що розташовані за межами населених пунктів. Спірна земельна ділянкарозташована на території Зеленьківської сільської ради.
Водночас наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-7945/15-20-сг пропередачу ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки, який прокурор вважаєнезаконним, виданий 15.05.2020 року. На підставі цього наказу право власності на спірнуземельну ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 27.05.2020 року.
Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави до переданняземель державної власності у комунальну власність територіальної громади. Відтак земельнаділянка, яка є предметом спору, не могла бути передана в комунальну власністьтериторіальній громаді в особі Миронівської міської ради за актом приймання-передання таправо комунальної власності на неї не реєструвалося.
З наведених підстав, Миронівська міська рада не є належним органом,уповноваженим державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірнихправовідносинах, відповідно і прокурор не може здійснювати такі функції від іменіМиронівської міської ради у цій справі.
Миронівській міській раді не належить право вимоги витребувати спірну земельнуділянку на свою користь, тобто Миронівська міська рада є неналежним позивачем.
В контексті завдань цивільного судочинства (статті 2 ЦПК України) звернення досуду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Томуособа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законніінтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, якіналежать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованістьповинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно матиправові наслідки для позивача. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивачає підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від інших встановлених обставинсправи.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позовна вимога про витребуванняспірної земельної ділянки на користь держави в особі Миронівської міської ради не можебути задоволена незалежно від інших встановлених обставин справи.
В судовому засідання представник відповідача проти задоволення позову заперечували з підстав наведених у відзиві на позов.
Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №3360-СГ від 19 липня 2019 року ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та безоплатно передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1421580400:03:000:0517, площею 2 гектари, розташованої на території Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області (а.с. 27).
На підставі вищезазначеного наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, державним реєстратором Волноваської районної державної адміністрації Донецької області Мацегорою І.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48008536 від 30 липня 2019 року та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421580400:03:000:0517 за ОСОБА_2 (а.с. 31).
Тобто в липні 2019 року, ОСОБА_2 скористався своїм правом на безкоштовне отримання у власність земельної ділянки, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».
Разом із цим судом встановлено, що ОСОБА_2 наказом Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 15 травня 2020 року №10-7945/15-20-сг затверджено ще один проект землеустрою та безоплатно надано у власність для ведення особистого селянського господарства другу земельну ділянку із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» площею 20 гектари, розташованої на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області, якій присвоєно кадастровий номер: 3222982200:02:015:0014 (а.с. 28).
На підставі вищевказаного наказу приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник М.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер: 3222982200:02:015:0014.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 1247 від 04.06.2020 представником ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку продано ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу внесено відомості про припинення права власності, індексний номер 52579099.
Положеннями ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання, що визначено ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.
Таким чином, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Передбачена ст. ст. 116, 121 Земельного кодексу України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.
Визначений ст. 118 Земельного кодексу України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст. ст. 116, 121 Земельного кодексу України.
Так, ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
У відповідності до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Так, згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно п. п. 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (у вільному доступі https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2015-%D0%BF#Text), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України,безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин (підпункти 31, 32 п. 4 Положення).
Всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, Головним управлінням Держгеокадастру у Київської області рішенням № 10-7945/15-20-сг від 15.05.2020 передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3222982200:02:015:0014для ведення особистого селянського господарства, в результаті чого вказаний громадянин вдруге використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для особистого селянського господарства.
Таким чином, земельна ділянка із кадастровим номером 3222982200:02:015:0014, яка на даний час знаходиться в межах Миронівської міської територіальної громади Київської області, вибула із земель державної власності внаслідок повторного незаконного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання (для ведення особистого селянського господарства) шляхом державної реєстрації права на неї.
При цьому, ОСОБА_2 не повідомлено ГУ Держгеокадастру у Київській області, що раніше ним реалізовано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки кадастровий номер 1421580400:03:000:0517 для ведення особистого селянського господарства, а ГУ Держгеокадастру у Київській області на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки не перевірено зазначений факт.
Водночас, ОСОБА_2 міг і повинен був знати про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів та підтверджує дотримання «справедливого балансу» у даних правовідносинах, та зважаючи на те, що вона своє право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства використала, підстав для задоволення її заяви про надання у власність земельної ділянки такого ж виду користування на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області не було.
За таких обставин, розглядаючи заяву громадянина про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області, та у подальшому при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ГУ Держгеокадастру у Київській області формально вирішено таку заяву, не перевіривши її змісту щодо реалізації особою раніше права на отримання безкоштовно земель для ведення особистого селянського господарства у порядку безоплатної приватизації.
При здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема, здійснюючи розгляд заяв громадян про передачу спірних земельних ділянок у власність, ГУ Держгеокадастру у Київській області відповідно до вимог ч. 8 ст. 118, ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити вищезазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_2 у передачі спірної земельної ділянки у власність.
Маючи відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 6 ст. 9, ч. 2 ст. 15, ст. ст. 30, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доступ до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру службові особи ГУ Держгеокадастру у Київській області та інших територіальних органів Держгеокадастру України мали можливість, у тому числі на стадії погодження документації із землеустрою, перевірити наявність у власності зазначених громадян земельні ділянки даного виду цільового призначення та площі, раніше набутої в порядку безоплатної приватизації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (надалі - Порядок № 1051).
Згідно з п. 4 Порядку № 1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
До Державного земельного кадастру, згідно підпункту 16 п. 24 Порядку № 1051 вноситься, зокрема інформація про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, згідно п. 72 Порядку № 1051 щодо фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності); податковий номер або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті); реквізити документа, що посвідчує особу (номер та серія документа, дата його видачі, відомості про суб'єкта, що його видав, тощо).
Аналогічна інформація відповідно до п. 1102 Порядку № 1051 щодо прав власності фізичної особи на земельну ділянку вноситься при подачі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки в електронній формі сертифікованим інженером-землевпорядником через єдиний державний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему Держгеокадастру, представлену у формі Інтернет-сторінки, що забезпечує формування та подання заяви.
При цьому, згідно п. 113 Порядку № 1051 саме до повноважень державного кадастрового реєстратора віднесено обов'язок в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
Зокрема, згідно підпункту 4 п. 119 Порядку № 1051 до Поземельної книги без подання заяви власником вносяться відомості (зміни до них) про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Більше того, відповідно до підпункту 1 п. 198 Порядку № 1051 Державний земельний кадастр містить відомості про одержання у власність громадянами земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України) та за заявою громадян така довідка видається безкоштовно.
Крім того, наведені положення Порядку № 1051 свідчать, що посадові особи ГУ Держгеокадастру у Київській області мають доступ до відомостей не лише при оформленні права власності на земельні ділянки за фізичною особою, а й у їх розпорядженні наявна інформація безпосередньо про використання громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок відповідної категорії.
Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер 3222982200:02:015:0014 ГУ передана Держгеокадастром у Київській області у власність ОСОБА_2 з порушенням встановленого законодавством України порядку.
Із вищезазначеного суд приходить до висновку, що законодавство України щодо безоплатного отримання/передачі землі у власність фізичній особі було порушено такими суб'єктами як:
? ОСОБА_2 , який достеменно знаючи про те, що він вже скористався своїм правом на отримання у власність земельної ділянки із таким цільовим призначенням, в порушення норми ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України повторно звернувся за отримання другої земельної ділянки;
?Держгеокадастром у Київській області, зокрема її посадові особи, на виконання вимог ч. 8 ст. 118, ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій», не перевірили питання щодо реалізації раніше ОСОБА_2 права на отримання землі для ведення особистого селянського господарства у порядку безоплатної приватизації.
Разом із цим матеріали справи не містять доказів які вказують про притягнення як працівників Держгеокадастром у Київській області так і ОСОБА_2 до відповідальності за ці дії.
Відповідач ОСОБА_1 не є суб'єктом, яка вчинила будь-які із вище перелічених дій, що призвели до вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, чи була обізнана про них.
Із вищенаведених обставин, суд приходить до висновку, що спірназемельна ділянка не може бути витребувана у відповідача ОСОБА_1 , оскільки вона є добросовіснимнабувачем.
Цей висновок ґрунтується на наступній правовій позиції:
Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно відособи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Водночас за положенням ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка немала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповіднодо статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане вособи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі,якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло зволодіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншимшляхом.
В позовній заяві (а.с. 10) фактично визнає, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки у якості правових підстав позову вказує на норму ст. 388 Цивільного кодексу України.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_1 знала чи могла знати про набуття ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки із порушенням норми ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 червня 2020 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку, відповідає усім ознакам дійсності правочину.
Цей договір посвідчений нотаріусом, який засвідчив наявність у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, відсутність заборон на її відчуження, відсутність записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про судовий спір відносно цього майна (обтяження), встановив відсутність інших перешкод, які б не дозволяли укласти даний правочин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 вказала, що якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст. 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Відомості з Державного реєстру речових прав презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а можедіяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумногоспостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (п.п. 6.45, 6.46, 6.50постанови від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19).
Конституція України у ст. 41 гарантує, що ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Принципнепорушності права власності закріплений також у ст. 321 Цивільного кодексу України, відповідно до якоїніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у йогоздійсненні. Для захисту права власності власник майна може скористатися одним із способівзахисту, передбачених нормами глави 29 Цивільного кодексу України, зокрема може витребувати своє майноіз чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України). Відповідно до зазначеної статтівласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правовоїпідстави заволоділа ним.
Водночас за ст. 388 Цивільного кодексу України витребування власником свого майна у випадку, якщонабувач, що придбав його за відплатним договором, є добросовісним, можливе лише за умови, якщо це майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно уволодіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волііншим шляхом. Таким чином, саме «вольовий критерій» є визначальним при вирішенніпитання про можливість витребування майна у добросовісного набувача на користьвласника.
В разі наявності у власника волі на передачу майна іншійособі і, відповідно, неможливості його витребування у добросовісного набувача відповіднодо ст. 388 Цивільного кодексу України, останній стає власником майна на підставі ст. 330 Цивільного кодексу України.
Такимчином, в даному випадку законодавець надає пріоритет інтересам добросовісного набувачамайна, а не його власника.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та Протоколи до неї після їх ратифікації Україною в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, а їх норми є нормами прямої дії. Питанням захисту власності присвячена ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол), яка містить загальне правило, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Одразу слід наголосити, що поняття «власність» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має ширше значення в порівнянні з нормами національного законодавства і володіння добросовісного набувача охоплюється зазначеним поняттям і підпадає під дію гарантій, закріплених у цій статті Конвенції.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) щодо застосування ст. 1 Першого протоколу дозволяє визначити критерії, за якими має здійснюватись оцінка допустимості втручання держави в право особи на мирне володіння майном з точки зору його відповідності положенням Конвенції. Таких критеріїв є три, а саме: 1) чи можна вважати втручання законним: 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес: 3) чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Критерій пропорційності в контексті ст. 1 Першого протоколу передбачає оцінку того чи при здійсненні втручання в право власності було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між потребами, які випливають із загальних, суспільних інтересів та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див, наприклад, рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) заява № 28342/95).
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу нерухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані такимвідчуженням.
У справах «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), «Пчелінцева та інші протиРосії» (Pchelintseva and Others v. Russia) ЄСПЛ констатував порушення Державою ст. 1Першого протоколу у зв'язку з витребуванням на користь держави квартир у їхдобросовісних набувачів та виселення останніх без надання відповідної компенсації. В обохсправах квартири незаконно вибули з державної власності у зв'язку з їх приватизацією,здійсненою з порушенням закону за допомогою шахрайських дій. У цих справах ЄСПЛвказав на те, що визначення умов і процедур, на підставі яких здійснювався перехіддержавних квартир у приватну власність, і контроль за дотриманням цих процедурвідносяться до виключної компетенції держави. Крім того, до виключної компетенціїдержави також належить легалізація подальшого переходу права власності на квартиришляхом здійснення державної реєстрації, спеціально створеної для забезпечення додатковоїбезпеки набувачів майна. За наявності такої кількості компетентних органів, які дали дозвілна перехід права власності на квартири, заявники не зобов'язані були здійснювати оцінкунаявності ризиків позбавлення права на квартири у зв'язку з недоліками, які мали бутиусунуті за допомогою спеціально існуючих для цього процедур. У зв'язку з цим ЄСПЛнаголосив, що ризик допущення помилки органом влади повинна нести держава і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інтересів приватних осіб (§ 79, 80 рішення у справі«Гладишева проти Росії», § 98 рішення у справі «Пчелінцева та інші проти Росії»),Позбавлення заявників житла за наведених обставин і без будь-якої компенсації, на думкуЄСПЛ, становило для заявників надмірний тягар і, як наслідок, становило порушення ст. 1Першого протоколу.
Зазначений підхід ЄСПЛ до вирішення питання про відповідність витребування майнау його добросовісного набувача положенням ст. 1 Першого протоколу викладено не лише узазначених справах. Він знайшов втілення також у рішеннях «Алєнцева проти Росії»(Alentseva V. Russia), «Поняєва та інші проти Росії» (Ponyayeva and Others v. Russia),«Столярова проти Росії» (Stolyarova v. Russia), «Ольховський проти Росії» (Olkhovskiy v.Russia), «Кочергін проти Росії» (Kochergin v. Russia).
Саме держава як учасник відповідних правовідносин повиннанести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми длязапобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був биневиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майнатак само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, «допущені врамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненніправочинів з нерухомим майном». Такими, як вбачається, є зокрема, процедуринотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових правна нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватноговласника надмірний тягар, пов'язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмівотримання компенсації за втрачене майно (висновки Верховного Суду, що викладені упостановах від 02.11.2022 року у справі № 522/22173/18, від 14.04.2022 року у справі№ 644/2204/19, від 26.09.2019 року у справі № 2-4352/11, від 20.03.2019 року у справі№ 521/8368/15-ц).
Отже, задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки увідповідача, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст. 1 Першогопротоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
У разі якщо об'єкт нерухомого майна не може бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо він відчужений добросовісному набувачу, який набув права власності на нього (ст. 330 Цивільного кодексу України), то колишній власник нерухомого майна має право вимагати відшкодування його вартості (на підставі п. 2 ч. 3 ст. 1212, ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України).
При прийнятті рішення по справі, суд враховує правові позиції зроблені Європейським судом з прав людини в рішеннях по справах "Інтерсплав проти України" від 9 січня 2007 року та "Христов проти України" від 19 лютого 2009 року, за якими на особу не може бути покладено непропорційнй та надмірний тягар відповідальності за дії органу державної влади, у даному випадку Держгеокадастр в Київській області та третьої особи ОСОБА_2 , які в даному випадку фактично не несуть жодної відповідальності, натомість ця відповідальність перекладалася б на ОСОБА_1 , яка в свою чергу не брала жодної участі у порушенні земельного законодавства України, не була та не могла бути обізнана із ними, та у відповідності до ст. 330 Цивільного кодексу України є добросовісним набувачем майна у вигляді спірної земельної ділянки.
Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-
1.Позов Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Миронівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки залишити без задоволення.
2.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя підпис А.С. Поліщук
Суддя А.С. Поліщук
Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2025 року