Справа № 196/1425/24
№ провадження 2/196/69/2025
14 квітня 2025 року с-ще Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Костюкова Д.Г.,
за участю секретаря судового засідання: Дорошенко В.В.,
? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? позивачки:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_1 ,
? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? відповідача:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в с-щі Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
? ? ? ? ? ? ? ? В С Т А Н О В И В:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачі є її знайомими та звернулися до неї з проханням позичити гроші в доларах США для сімейних потреб. 26 червня 2021 року вона передала їм суму в розмірі 2 000 доларів СШП та того ж дня ОСОБА_2 власноручно написав про це розписку, зазначивши в ній про обов'язок солідарної відповідальності, яку підписав особисто. Між ними була домовленість про те, що гроші вони їй повернуть 26 вересня 2021 року, однак до часу звернення з даним позовом до суду гроші вони їй не повернули та неодноразові її вимоги щодо повернення боргу проігнорували. Таким чином, відповідачі заборгували їй 2 000 доларів США, що з розрахунку офіційного курсу НБУ іноземних валют станом на 23.10.2024 становить 82 660,00 грн. (2000 доларів США х 41,3313 грн.). Крім того, оскільки відповідачі борг їй не повернули, тому вона має право на стягнення 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за три роки прострочки, що від суми боргу становить 2 473,80 грн. На підставі викладеного просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 борг в загальній сумі 85 133,80 грн. та судові витрати.
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 07.01.2025 прийнято до розгляду судом уточнену позовну заяву позивачки ОСОБА_1 , згідно якої ім'я відповідача ОСОБА_2 уточнено як ОСОБА_2 .
23.01.2025 через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов відповідно до якого він заперечив проти тверджень позивачки про те, що зобов'язання не були належним чином виконанні, так як вона 26.09.2021 прийняла виконання зобов'язання шляхом залишення у своєму володінні належного йому комерційного автотранспорту, а саме вантажного самоскида ГАЗ-52 д.н.з. НОМЕР_1 , вартість якого перевищувала на час написання розписки в три рази від позичених речей, наділених родовими ознаками. Таким чином зі сторони відповідача було належним чином виконане зобов'язання шляхом залишення за позивачем заставного майна і позивачка увесь час після 26.09.2021 року експлуатувала переданий їй комерційний автотранспорт, отримувала доходи і не порушувала питання про його повернення. У зв'язку з чим просить відмовити у задоволення позову повністю.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги первісного позову та вимоги уточненої позовної заяви в частині уточнення ім'я відповідача, підтримала повністю, прохала їх задовольнити та пояснила, що розписку підписував лише ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 нічого не підписувала, а лише по телефону підтвердила, що вони гроші повернуть. Дійсно ОСОБА_2 залишав біля її двору зазначений в розписці автомобіль, однак потім забрав його та сказав, щоб вона зверталася до суду і з нього будуть стягувати по 200 грн. в рахунок боргу. При цьому, ОСОБА_2 документів на автомобіль не залишав та ключи від нього їй не давав. Цей автомобіль лише деякий час постояв біля її двору, а потім він його забрав. Крім того, їй відомо, що даний автомобіль ОСОБА_2 не належить і взагалі не придатний для користування.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що позичав гроші у ОСОБА_1 лише він особисто, про що написав розписку. В розписці зазначено, що у разі несплати боргу у рахунок його погашення ОСОБА_1 повинна забрати його автомобіль. З 26.06.2021 він сплачував позивачці по 200 доларів США, а коли прийшов час повернути всі кошти, то він залишив їй автомобіль у неї вдома, як вони і домовлялися. Дійсно цей автомобіль йому не належить, а належить його товаришу з м.Дніпро, який він у нього купив по техпаспорту. На даний час цей техпаспорт знаходиться у позивачки, а куди подівся автомобіль він не знає, але позивачка користувалася ним. Також зазначив, що його мати ОСОБА_3 ніякого відношення до отриманих ним коштів не має. Оскільки він частково сплачував позивачці по 200 доларів США, а потім залишив їй автомобіль, тому він не має ніякого боргу перед позивачкою, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що гроші в позивачки вона не позичала та ніякого відношення до них не має. В подальшому подала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Суд, заслухавши думку сторін, вивчивши та дослідивши надані письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено та визнано сторонами, що 26.06.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику у розмірі 2 000 доларів США на строк до 26.09.2021 року.
Як вбачається з дослідженої в судовому засіданні розписки, яка підписана ОСОБА_2 , останній позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 2 000 доларів США, які зобов'язується повернути до 26.09.2021 року. Також зазначено, що за позичені гроші він несе солідарну відповідальність зі своєю матір'ю ОСОБА_3 , яка позичає гроші з ним, та в якості застави залишає автомобіль ГАЗ-52 самоскид н.з. НОМЕР_1 в разі неповернення боргу, який залишається в ОСОБА_1 (а.с.4).
Позивачка як в позовній заяві, так і в судовому засіданні зазначила, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання, до теперішнього часу борг не повернули.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17.
Як вбачається з наданого суду оригіналу розписки, вона написана власноручно ОСОБА_2 , що не заперечувалося останнім в судовому засіданні, та містить інформацію, що він отримав у позику від ОСОБА_1 2 000 доларів США. В даній розписці вказано, що позичальник зобов'язується повернути кошти 26.09.2021р., а також дату її складення - 26 червня 2021 року.
Таким чином, судом встановлено, що 26 червня 2021 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 виникли правовідносини із договору позики грошових коштів, боргова розписка містить усі визначені законом (істотні) умови договору позики та в ній чітко зазначено як про отримання відповідачем грошових коштів, так і про обов'язок та строк їх повернення.
При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Також варто зазначити, що оригінал розписки був наданий суду позивачкою, що свідчить про невиконання взятих на себе зобов'язань ОСОБА_2 , який у випадку повернення позичених коштів, отримав би оригінал написаної ним розписки.
Будь-яких доказів на повернення відповідачем запозичених коштів суду не надано.
Доводи відповідача ОСОБА_2 що він повністю розрахувався з позивачкою за розпискою від 26.06.2021р. шляхом передачі у власність позивачки заставного майна, а саме - автомобіля ГАЗ-52 н.з., який він зобов'язувався передати у випадку неповернення позичених грошових коштів відповідно до умов розписки, суд не бере до уваги, оскільки жодного доказу на підтвердження факту такої передачі суду не надано.
Більш того, як встановлено в судовому засіданні та визнано відповідачем ОСОБА_2 , автомобіль ГАЗ-52 н.з. НОМЕР_1 не належить йому на праві приватної власності, а знаходиться у його користуванні на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про заставу" заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Поміж тим, відповідачем ОСОБА_2 суду не надано суду докази на підтвердження тієї обставини, що власник автомобіля ГАЗ-52 н.з. НОМЕР_1 передав йому право застави на це майно у встановленому порядку.
Щодо заяви відповідача про зобовязання позивачки отримати вищевказаний автомобіль у рахунок погашення його заборгованості суд зазначає, що у розписці від 26.06.2021 р. позивачкою не засвідчено згоду на отримання в заставу автомобіля ГАЗ-52 н.з. НОМЕР_1 , а звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком кредитора.
Разом з тим, в судовому засіданні не доведено наявність будь-яких правовідносин між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 , оскільки, як встановлено в судовому засіданні та визнано сторонами, надана суду розписка була написана власноручно ОСОБА_2 у відсутність відповідачки ОСОБА_3 , засвідчена лише його особистим підписом та грошові кошти від позивачки отримував тільки відповідач ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність належного волевиявлення ОСОБА_3 на укладення цього правочину.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення боргу солідарно з ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, суд, дослідивши зміст складеної розписки та враховуючи обставини справи, за відсутності доказів повернення боргу, дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти у встановлений строк позивачці ОСОБА_1 не повернув, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 82 660,00 грн., що еквівалентно 2 000 доларів США (по курсу НБУ станом на 23.10.2024), відповідно до боргової розписки від 21 червня 2021 року є законними та обґрунтованими.
Крім того, з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.
Відповідно до пункту 18 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 27.09.2021 до 23.02.2022 в розмірі 1 019,10 грн. (82 660,00 грн. (сума боргу) х 3% : 100% х 150 (кількість днів прострочення) : 365 (кількість днів у році) = 1 019,10 грн.).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки заборгованість за договором позики від 26.06.2021р. в загальній сумі 83 679,10 грн. (сума позики 82 660,00 грн. + 3% річних 1 019,10 грн.).
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 51 від 24 жовтня 2024 року (а.с.1).
За таких обставин, з урахуванням того, що позов задоволено частково на суму 83 679,10 грн., тобто на 98% (83 679,10 грн. х 100 : 85 133,80 грн.), а тому з відповідача на користь позивачки судовий збір відповідно до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України слід стягнути в сумі 1 186,98 грн. (1 211,20 х 98% : 100%).
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 26 червня 2021 року на загальну суму 83 679 (вісімдесят три тисячі шістсот сімдесят дев'ять) грн. 10 коп., з яких: 82 660,00 грн. - сума позики; 1 019,10 грн. - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у сумі 1 186,98 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, а у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.04.2025 року.
Суддя Д.Г. Костюков