29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
м. Хмельницький
"07" квітня 2025 р. Справа № 924/127/25
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Кочергіної В.О., при секретарі судового засідання Висоцькій А.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації м. Хмельницький
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області
до Білогірської селищної ради смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області
про:
- скасування права комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001;
- зобов'язання Білогірську селищну раду повернути земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001, загальною площею 145,6051га
За участю:
від прокуратури: Ткачук Н.С. згідно наказу №569к від 21.06.2024
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
04.02.2025 на адресу Господарського суду Хмельницької області поштовою кореспонденцією надійшла позовна заява Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації м. Хмельницький до Білогірської селищної ради смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області м. Хмельницький про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001, а також про зобов'язання Білогірської селищної ради повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001, загальною площею 145,6051га.
В обгрунтування поданої заяви перший заступник керівника прокуратури зазначає про те, що на момент реєстрації прав Білогірської селищної ради на земельнi ділянки лісогосподарського призначення, якi розташовані за межами населених пунктів: села Хорошів на території колишньої Хорошівської сільської ради Білогірського району та села Ставищани на території колишньої Ставищанської сільської ради, діяла i діє на даний час норма, відповідно до якої землі лісогосподарського призначення були i залишаються у державній власності. Також у позовній заяві заявлено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради (код ЄДРПОУ 31919374), оскільки спірні земельні перебувають у постійному користуванні означеного підприємства.
Ухвалою суду від 06.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/127/25 за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області, а також призначено підготовче засідання на 11:00год. 03.03.2025.
25.02.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№05-22/1595/25) із запереченнями. У відзиві на позов відповідач зазначає про те, що згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. Із введенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України. Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності"). Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом. Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Білогірська селищна являється власником спірних земельних ділянок, оскільки вони перебували у постійному користуванні в СЛПК "Орлан" Білогірської селищної ради. Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.
28.02.2025 до суду через службу діловодства від Хмельницької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№05-22/1675/25). У відповіді на відзив, заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури зазначає про те, що згідно із ст. ст. 8, 9 Лісового кодексу України, з 29.03.2006 і по теперішній час у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Згідно із ч. 2 ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами. Питання приналежності до державної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення за межами населеного пункту врегульовано нормами ст. 8 Земельного кодексу України, який є спеціальним нормативно - правовим актом та підлягає першочерговому застосуванню. Реєстрація права комунальної власності за Білогірською селищною радою відбулась у лютому 2023 року. 27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", згідно якого внесено низку змін до Земельного кодексу України. Розділ X Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, лісогосподарського призначення. З урахуванням викладеного, на момент реєстрації прав Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення, діяла і діє на даний час норма, відповідно до якої землі лісогосподарського призначення були і залишаються у державній власності. За інформацією Хмельницької обласної військової адміністрації від 27.12.2024 №99/24-12-12378/2024 рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001 та про передачу її в комунальну власність, як того вимагає ст. 117 Земельного кодексу України, відсутні. Спірні земельні ділянки надавались у постійне користування СЛКП "Орлан" як спеціалізованому лісогосподарському підприємству, що передбачає лише правомочності щодо володіння та користування нею. (ст. 92 Земельного кодексу України). Таким чином, спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення є державною власністю, а реєстрація Білогірською селищною радою права комунальної власності на них є незаконною, оскільки проведена за відсутності згоди розпорядника зазначеними землями про їх передачу в комунальну власність Білогірської територіальної громади, що є порушенням чинного законодавства та встановленого порядку передачі земель із державної власності в комунальну.
03.03.2024 в підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 11:00год. 31.03.2025, про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 31.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12:00год. 07.04.2025.
Прокурор в судовому засіданні 07.04.2025 позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.
Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання 07.04.2025 не з'явились, про поважність причин неявки суд не повідомили.
Учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, ухвалу суду від 31.03.2025 було надіслано до електронних кабінетів позивача та відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Третя особа ухвалу суду від 31.03.2025 також отримала, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення.
Третя особа письмової позиції з приводу позовних вимог суду не подала.
Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд встановив наступне.
Під час опрацювання даних Публічної кадастрової - карти України та інформації Хмельницької обласної військової адміністрації в межах здійснення заходів представницької діяльності прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок лісового фонду, розташованих на території Шепетівського району Хмельницької області.
На підставі рішення Білогірської районної державної адміністрації від 18.01.2006 за №9 Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан" надано у постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства на території Ставищанської та Хорошівської сільських рад Білогірського району Хмельницької області.
На виконання розпорядження, Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан" було видано:
- Державний Акт серія ЯЯ№339343 від 10.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 27,7072га із кадастровим номером 6820388000:05:011:0001;
- Державний Акт серія ЯЯ№339348 від 10.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 25,6934га із кадастровим номером 6820388000:08:002:0001;
- Державний Акт серія ЯЯ№339366 від 09.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 15,8118га із кадастровим номером 6820389000:06:006:0001;
- Державний Акт серія ЯЯ№339369 від 09.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 76,3927ґа із кадастровим номером 6820389000:05:002:0001.
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.10.2024 №3642/281-24, в Державних актах на право постійного користування земельними ділянками із кадастровими номерами 6820383000:06:006:0001 та 6820383000:05:002:0001 виявлено помилки, у зв'язку з чим вірними кадастровими номерами належить вважати 6820389000:06:006:0001 та 6820389000:05:002:0001 відповідно.
Відповідно до Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.01.2025, 07.02.2023 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820388000:05:011:0001 площею 27,7072га, 6820388000:08:002:0001 площею 25,6934га, та 21.02.2023 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820389000:05:002:0001 площею 76,3927га, 6820389000:06:006:0001 площею 15,8118га зареєстровано право власності Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області.
Підставами державної реєстрації визначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-УІ від 06.09.2012.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.01.2025, зареєстровано земельну ділянку площею з кадастровим номером 6820388000:05:011:0001 площею 27,7072га (Хмельницька область, Білогірський район, Ставищанська сільська рада) із цільовим призначенням "09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг". Дата реєстрації 12.01.2016.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.01.2025, зареєстровано земельну ділянку площею з кадастровим номером 6820388000:08:002:0001 площею 25,6934га (Хмельницька область, Білогірський район, Ставищанська сільська рада) із цільовим призначенням "09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг". Дата реєстрації 31.12.2015.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.01.2025, зареєстровано земельну ділянку площею з кадастровим номером 6820389000:05:002:0001 площею 76,3927га (Хмельницька область, Білогірський район, Хорошівська сільська рада) із цільовим призначенням "09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг". Дата реєстрації 27.02.2017.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.01.2025, зареєстровано земельну ділянку площею з кадастровим номером 6820389000:06:006:0001 площею 15,8118га (Хмельницька область, Білогірський район, Хорошівська сільська рада) із цільовим призначенням "09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг". Дата реєстрації 27.02.2017.
В матеріалах справи наявні поземельні книги на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001.
Згідно листа Хмельницької обласної військової адміністрації від 27.12.2024 вих.№99/24-12-12378/2024 у Хмельницькій обласній військовій адміністрації відсутні відомості щодо прийняття адміністрацією рішень щодо вилучення із державного лісового фонду земельних ділянок площею 25,6934га з кадастровим номером 6820388000:08:002:0001, площею 27,7072га з кадастровим номером 6820388000:05:011:0001, площею 15,8118га з кадастровим номером 6820389000:06:006:0001, площею 76,3927га з кадастровим номером 6820389000:05:002:0001.
Відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти:
- земельна ділянка площею 25,6934га з кадастровим номером 6820388000:08:002:0001знаходиться за межами населеного пункту с. Ставищани;
- земельна ділянка площею 27,7072га з кадастровим номером 6820388000:05:011:0001 знаходиться за межами населеного пункту с. Ставищани;
- земельна ділянка площею 15,8118га з кадастровим номером 6820389000:06:006:0001 знаходиться за межами населеного пункту с. Хорошів;
- земельна ділянка площею 76,3927га з кадастровим номером 6820389000:05:002:0001 знаходиться за межами населеного пункту с. Хорошів.
Листом від 16.12.2024 перший заступник керівника окружної прокуратури звернувся до Білогірського селищного голови з проханням надати необхідну інформацію щодо земельних ділянок з метою вирішення питань щодо наявності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
У відповідь, листом від 22.01.2025 №116 Білогірська селищна рада надала прокуратурі перелік земельних ділянок лісогосподарського призначення на які зареєстровано право комунальної власності, в тому числі з кадастровими номерами 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:05:002:0001 6820389000:06:006:0001. Право комунальної власності на дані земельні ділянки зареєстроване на підставі Закону України №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності".
Листом від 10.12.2024 виконувач обов'язків керівника окружної прокуратури звернувся до Хмельницької обласної військової адміністрації з проханням повідомити про вжиті/заплановані заходи, як уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах органами, для повернення земельних ділянок до земель державного лісового фонду, у тому числі в судовому порядку (додавши копії підтверджуючих документів). У разі невжиття заходів, повідомити причини.
У відповідь, листом від 24.12.2024 Хмельницька обласна військова адміністрація повідомила Шепетівську окружну прокуратуру про те, що заходів, в тому числі в судовому порядку, щодо повернення зазначених в листі земельних ділянок до земель державного лісового фонду, Хмельницька обласна військова адміністрація не вживала у зв'язку з обмеженим фінансуванням. У випадку встановлення порушень чинного законодавства, не заперечувала щодо представництва Шепетівською окружною прокуратурою інтересів держави, в особі Хмельницької обласної військової адміністрації, у судах з метою усунення порушень вимог законодавства у сфері використання земель лісогосподарського призначення.
28.01.2025 перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури повідомила Хмельницьку обласну військову адміністрацію про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.
З вищевикладеного, прокурор з мотивів, вказаних у позовній заяві, звернувся до суду в інтересах позивача з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, оцінивши надані сторонами докази по суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо, судом береться до уваги таке.
Щодо підстав звернення прокурора з даним позовом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов'язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Позов у даній справі подано прокурором в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.
На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у незаконності дій відповідача щодо реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, яке відбулося із порушенням вимог законодавства. Спірні земельні ділянки були та залишаються державними, а реєстрація права комунальної власності на них є незаконною. Оскільки позивач не вживав дій, спрямованих на захист інтересів держави, тому прокурор на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду із даним позовом.
Прокурор вважає, що земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:05:002:0001, 6820389000:06:006:0001 належать до державної власності, а розпорядником вказаних земельних ділянок є Хмельницька обласна військова адміністрація, тому при зверненні до суду в інтересах держави правомірно визначив адміністрацію органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, суд вважає, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.
З наявного в матеріалах справи листування прокуратури із позивачем вбачається, що останнім не вживались та не вживатимуться заходи з повернення спірних земельних ділянок до державного лісового фонду у зв'язку з обмеженим фінансуванням.
Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.
Судом також враховано, що Указом Президента України №68/2022 від 24.02.2022 "Про утворення військових адміністрацій" на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Хмельницьку обласну військову адміністрацію. Відповідно до пункту 2 даного Указу, Хмельницька обласна державна адміністрація набула статусу відповідної військової адміністрації у зв'язку із необхідністю забезпечення разом із військовим командуванням, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану без проведення реорганізації юридичної особи. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зміни щодо Хмельницької обласної державної адміністрації не вносились.
Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Основними нормативними актами, які формують систему лісового законодавства, є Конституція України, Лісовий та Земельний кодекси України.
Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на 18.01.2006р. - час надання спірних ділянок у постійне користування Білогірському спеціалізованому КП "Орлан") визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на 18.01.2006р. - час надання спірних ділянок у постійне користування Білогірському спеціалізованому КП "Орлан") визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим спеціалізованим підрозділам (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково - дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як судом встановлено, на підставі рішення Білогірської районної державної адміністрації від 18.01.2006 за №9 Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан" надано у постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства на території Ставищанської та Хорошівської сільських рад Білогірського району Хмельницької області.
На виконання розпорядження, Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан" було видано: Державний Акт серія ЯЯ№339343 від 10.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 27,7072га із кадастровим номером 6820388000:05:011:0001; Державний Акт серія ЯЯ№339348 від 10.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 25,6934га із кадастровим номером 6820388000:08:002:0001; Державний Акт серія ЯЯ№339366 від 09.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 15,8118га із кадастровим номером 6820389000:06:006:0001; Державний Акт серія ЯЯ№339369 від 09.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 76,3927ґа із кадастровим номером 6820389000:05:002:0001.
З врахуванням викладеного, суд зазначає, що відповідно до вимог законодавства, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин (передання в постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради), було визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави, а їх розпорядження здійснюється Радами народних депутатів. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.
Тобто, землі, які передавалися в постійне користування для ведення лісового господарства СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради були власністю держави.
Із матеріалів справи вбачається, що СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради було надано в постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства загальною площею 145,6051га та видано відповідні акти на право постійного користування земельними ділянками. Земельні ділянки надавались СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради як спеціалізованому лісогосподарському підприємству, що передбачає лише правомочності щодо володіння та користування ними.
В той же час, суд звертає увагу на те, що Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 № 1457-ІV було визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст. 6).
Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом - 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.
Відповідно до відомостей публічної кадастрової карти, земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 145,6051га з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001 розташовані за межами населених пунктів на території Ставищанської та Хорошівської сільських рад Білогірського району Хмельницької області, що свідчить про те, що вони відносяться до земель державної форми власності.
При цьому відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права державної власності на них. Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Суд зазначає, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
4. У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Цим Законом визначено загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність. А саме внесено зміни до ст. 117 Земельного кодексу України, якою передбачено, що передача земельних ділянок з державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються: кадастровий номер земельної ділянки; її місце розташування; площа; цільове призначення; відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку; обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що органом, повноважним розпоряджатися земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 145,6051га з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001 приймалося рішення про їх вилучення із державної власності та про передачу її в комунальну власність.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" 07.02.2023 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820388000:05:011:0001 площею 27,7072га, 6820388000:08:002:0001 площею 25,6934га, та 21.02.2023 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820389000:05:002:0001 площею 76,3927га, 6820389000:06:006:0001 площею 15,8118га зареєстровано право власності Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області.
Однак, суд вважає, що реєстрація права комунальної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення відбулась із порушенням вимог законодавства, оскільки рішення про вилучення із державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею 145,6051га з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001 та про передачу їх в комунальну власність, органом, повноважним розпоряджатися земельною ділянкою лісогосподарського призначення, не приймалося. Вказані земельні ділянки були державної форми власності, а реєстрація права комунальної власності на них є незаконною.
При цьому суд зауважує, що згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч. 2 ст. 1 ЛК України).
Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).
У державній власності, відповідно до ст. 8 ЛК України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності (ст. 9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Щодо посилання відповідача на те, що станом на дату набрання чинності Законом № 5245-VІ (01.01.2013) спірні земельні ділянки перебували в постійному користуванні СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради, тому зважаючи на приписи п. п. а) п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ, з дня набрання чинності цим Законом вказані ділянки вважались землями комунальної власності Білогірської селищної ради, то суд враховує, що згідно положень ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
На сьогоднішній день Хмельницька обласна військова державна адміністрація є розпорядником спірних ділянок. Доказів розпорядження позивачем земельними ділянками загальною площею 145,6051га з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001 шляхом передачі їх у комунальну власність матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, у даній справі не наведено правових підстав вибуття земельних ділянок загальною площею 145,6051га з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001 з державної власності та набуття за Білогірською селищною радою права комунальної власності на неї.
Щодо належності способу захисту права власника земельних ділянок лісогосподарського призначення, суд виходить з такого.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, пункт 6.13, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, пункт 98.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).
Із позовної заяви прокурора вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 145,6051га з кадастровими номерами 6820388000:08:002:0001, 6820388000:05:011:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001.
Підставою позовних вимог прокурора є порушення вимог законодавства при реєстрації права комунальної власності за Білогірською селищною радою на спірні земельні ділянки, яка була проведена у лютому 2023року.
Прокурор у позовній заяві наголошує на неможливості виникнення у відповідача права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, оскільки вона відноситься до земель лісогосподарського призначення та є власністю держави, а розпорядником земельної ділянки є Хмельницька обласна військова адміністрація.
Прокурор під час розгляду справи наполягав на тому, що матеріально - правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення ст. 391 ЦК України.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, навела висновки, за змістом яких, зокрема:
- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном;
- витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння") (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 56));
- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));
- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));
- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37));
- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;
- у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України);
- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));
- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));
- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов'язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.
Як судом встановлено, вище, 07.02.2023 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820388000:05:011:0001 площею 27,7072га, 6820388000:08:002:0001 площею 25,6934га, та 21.02.2023 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820389000:05:002:0001 площею 76,3927га, 6820389000:06:006:0001 площею 15,8118га Білогірською селищною радою Шепетівського району Хмельницької області зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на зазначені земельні ділянки.
У справі що розглядається, суд, з огляду на встановлені фактичні обставини, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі викладених у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, дійшов висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що позивач, в інтересах якого прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник (розпорядник) має право володіння ними, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі позову про витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача на підставі статей 387-388 ЦК України.
Суд звертає увагу на те, що у справі, що розглядається, встановлено наявність за Білогірською селищною радою державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування ст. 391 ЦК України.
Посилання, наведені прокурором щодо застосування при вирішенні даного спору ст. 391 ЦК України з посиланням на висновки щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, у тому числі від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (остання правова позиція як вказує прокурор), не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Так, суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.
Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
Натомість у справі, що розглядається, судом встановлено наявність за відповідачем державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17, не є підставою для застосування ст. 391 ЦК України.
В той же час, при вирішенні даного спору суд приймає до уваги принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".
Суд вважає, що природа правовідносин, які виникли у даній справі передбачає, що відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Аналіз ст. 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, із урахуванням принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), про необхідність витребування у власність держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з незаконного володіння Білогірської селищної ради земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001, загальною площею 145,6051га на підставі статей 387-388 ЦК України.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Відтак, позов Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації до Білогірської селищної ради, смт. Білогір'я, Шепетівського району, Хмельницької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради про зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення та скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки суд задовольняє в повному обсязі.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 20, 24, 46, 73, 74, 75, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Витребувати у Білогірської селищної ради (30200, вул. Шевченка, 44, смт. Білогір'я, Шепетівського району, Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04403143) на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (29005, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, буд. 2, код ЄДРПОУ 22985083) земельні ділянки лісогосподарського призначення:
- площею 25,6934га з кадастровим номером 6820388000:08:002:0001;
- площею 27,7072га з кадастровим номером 6820388000:05:011:0001;
- площею 15,8118га з кадастровим номером 6820389000:06:006:0001;
- площею 76,3927га з кадастровим номером 6820389000:05:002:0001.
Видати наказ.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 6820388000:05:011:0001, 6820388000:08:002:0001, 6820389000:06:006:0001, 6820389000:05:002:0001.
Стягнути з Білогірської селищної ради (30200, вул. Шевченка, 44, смт. Білогір'я, Шепетівського району, Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04403143) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, р/р UA 188201720343120002000002814) 26470,19 (двадцять шість тисяч чотириста сімдесят гривень 19 копійок) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 18.04.2025.
Суддя В.О. Кочергіна
Виготовлено 6 примірників:
1 - до справи (в паперовому екз.),
2 - Хмельницька обласна прокуратура (sekretariat@khmel.gp.gov.ua на електронну пошту),
3 - Шепетівська окружна прокуратура (до електронного кабінету),
4 - позивачу Хмельницька обласна військова адміністрації (до електронного кабінету),
5-відповідачу Білогірська селищна рада (до електронного кабінету),
6-третій особі СЛКП "Орлан" (30200, смт Білогір'я, вул. Шевченка, 46, Шепетівського району, Хмельницької області, рекомендованим).