ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2025Справа № 910/16075/24
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" (14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Пушкіна, будинок 16, офіс 606) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬЯНСБУДПРОМ» (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.60) про стягнення 11 000,00 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
26.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬЯНСБУДПРОМ» про стягнення 11 000,00 грн та була передана 28.12.2024 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.12.2024 по справі № 910/14503/24 був виданий судовий наказ (наказне провадження) за яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Альянсбудпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК" 31 334 (тридцять одну тисячу триста тридцять чотири) грн 50 коп. заборгованості за надані послуги за Договором транспортного експедирування №1246 від 27.12.2023, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 242 (двісті сорок дві) грн 24 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
Представник позивача зазначає, що відповідачем було оплачено суму боргу в розмірі 31 334 грн. 50 коп. з огляду на що Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Альянсбудпром" 05 грудня 2024 року було подано заяву про скасування судового наказу.
Ухвалою суду від 09.12.2024 скасовано судовий наказ Господарського суду міста Києва №910/14503/24 від 02.12.2024, виданий за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК".
Оскільки позивачем (стягувачем по справі № 910/14503/24) було понесено судові витрати (витрати на правничу допомогу) позивач звернувся до суду про стягнення 11000,00 грн з яких: 7000,00 грн витрати понесені при підготовці судового наказу та 4000,00 грн при поданні позовної заяви у справі 910/16075/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" залишено без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 06.01.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 відповідача було попереджено, що у разі ненадання ними відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, ухвала суду від 10.01.2025 була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬЯНСБУДПРОМ» - 12.01.2025 о 10:31 год., що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористалися своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АЛЬЯНСБУДПРОМ» суми боргу 31 334,50 грн., 242,24 грн. судового збору та 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
02.12.2024 по справі № 910/14503/24, суд задовольнив заяву стягувача та видав судовий наказ, яким стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Альянсбудпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК" 31 334 (тридцять одну тисячу триста тридцять чотири) грн 50 коп. заборгованості за надані послуги за Договором транспортного експедирування №1246 від 27.12.2023, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 242 (двісті сорок дві) грн 24 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
05.12.2024 до суду від боржника надійшла заява про скасування судового наказу Господарського суду міста Києва №910/14503/24 від 02.12.2024.
Ухвалою суду від 09.12.2024 скасовано судовий наказ Господарського суду міста Києва №910/14503/24 від 02.12.2024, виданий за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК".
Представник позивача зазначає, що між Позивачем та представником (адвокатом) укладений договір про надання правової допомоги № 01/11 від 01.11.2024 року. В рамках даного договору, адвокат, на замовлення Заявника, ретельно вивчив матеріали, підготував претензію, яка була направлена Відповідачу 08 листопада 2024 року. В подальшому, враховуючи продовження Відповідачем порушення умов Договору транспортного експедирування № 1246 від « 27» грудня 2023 р. та ігнорування вимог Позивача на суму 31 334,50 грн., адвокат підготував заяву про видачу наказу, яка була подана до господарського суду з прийняттям відповідних рішень по справі № 910/14503/24.
Оскільки позивачем (стягувачем по справі № 910/14503/24) було понесено судові витрати (витрати на правничу допомогу), які не відшкодовані відповідачем, позивач звернувся до суду про стягнення 11000,00 грн з яких: 7000,00 грн витрати понесені при підготовці судового наказу та 4000,00 грн при поданні позовної заяви у справі 910/16075/24.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Предметом спору є стягнення грошових коштів у розмірі 11 000,00 грн, а спір виник з тих підстав, що позивач вважає, що відповідачем порушено його право, а саме не відшкодовано витрати на правничу допомогу, яка була понесена позивачем при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу у справі № 910/14503/24 у розмірі 7000,00 грн.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Отже означена норма чітко передбачає розподіл судових витрат за результатами розгляду справи у даному випадку розподіл судових витрат в межах справи № 910/14503/24.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У той же час представник позивача звернувся з окремим позовом, а саме в частині заявлених вимог про стягнення 7000,00 грн понесених при підготовці судового наказу.
Частиною 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як було вказано вище судовий наказ було скасовано повністю.
Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.
З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2024 між адвокатом Сурковим Антоном Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК" був укладений договір про надання правової допомоги № 01/11 за умовами якого Адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво, або надати інші види правової допомоги Клієнту щодо стягнення в судовому порядку суми основного боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія Альянсбудпром» в розмірі 32 257 ,00 грн., а також інші штрафи, неустойки тощо за договором транспортного експедирування № 1246 від 27.12.2023 року, реалізації процедури накладання обтяжень на майно ТОВ «Будівельна Компанія Альянсбудпром», процедури звернення стягнення на його майно, тощо.
Відтак за означеним договором у адвоката Суркова А. В. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК" виникли цивільні права та обов'язки.
Розділ III окремі види зобов'язань підрозділу 1 ЦК України передбачено договірні зобов'язання та підрозділ 2 означеного вище розділу передбачено недоговірні зобов'язання.
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №925/245/19, дійшов правомірного висновку про те, що витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах та можуть бути відшкодовані виключно у спосіб передбачений процесуальним законодавством, не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак внаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Як було зазначено вище ч. 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Іншого способу стягнення витрат на правову допомогу Господарським процесуальним кодексом не передбачено.
Доказів на підтвердження договірних чи позадоговірних відносин між позивачем та відповідачем, які є предметом даного спору (стягнення витрат на правову допомогу) в матеріалах справи відсутні.
Таким чином суд не вбачає підстав за яких відповідачем порушено права позивача.
Стосовно наведеної представником позивача практики зокрема:
«В Постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24), Велика Палата Верховного Суду зазначила: 69. Отже, положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.
70. Протилежний підхід призводив би до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд скарги у законний спосіб, хоч і не обумовлений статтею 343 ГПК України, разом з тим позбавив би сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.
71. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20).
72. Згідно із частинами першою - четвертою статті 126 ГПК України (тотожні приписи статті 137 ЦПК України) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
73. Стаття 129 ГПК України (аналогічні положення статті 141 ЦПК України) регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.
74. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
75. Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 (пункт 8.7), від 09.10.2024 у справі № 910/19949/23).
76. Отже, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 «Судові витрати», яка є частиною розділу I «Загальні положення» ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.
77. Згідно з положеннями статті 130 ГПК України (статті 142 ЦПК України) розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).
78. Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
79. Приписи частини п'ятої статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.
80. Оскільки норма частини п'ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.», суд зазначає, що остання передбачає розподіл судових витрат за наслідками розгляду скарг в межах того самого провадження.
З огляду на вищевикладене з урахуванням практики про яку вказує представник (зводиться до розподілу судових витрат в межах однієї справи), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Приймаючи до уваги відмову судом у позові, судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
Керуючись статтями 226, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ