ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2025Справа № 910/1656/25
За позовом Приватного підприєства «АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум»
про стягнення 203 902, 14 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне підприєство «АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 203 902, 14 грн, з яких: 196 614, 60 грн основний борг, 4 689, 08 грн пеня, 1 030, 01 грн 3% річних та 1 568, 45 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 549, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки № 160901 від 16.09.2024, в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/1656/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
06.03.2025 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем невірно здійснено розрахунок штрафних санкцій, а тому позовні вимоги в частині стягнення санкцій задоволенню не підлягають. Також у відзиві відповідач заявив клопотання про закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 20 000, 00 грн, в зв'язку з оплатою вказаної суми останнім та відсутністю предмета спору.
07.03.2025 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, разом із клопотанням про закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 20 000, 00 грн, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та клопотання про закриття провадження в частині: 176 614, 00 грн основного боргу, 6 847, 78 грн пені, 1 475, 64 грн 3% річних та 3 927, 82 грн інфляційних втрат.
Відповідь на відзив від позивача не надходила.
Що стосується клопотань сторін про закриття провадження в справі, в зв'язку зі сплатою суми основного боргу, суд зазначає таке.
Так, позивач звернувся до суду з позовом з майновими вимогами до відповідача про стягнення 196 614, 60 грн основного боргу, 4 689, 08 грн пені, 1 030, 01 грн 3% річних та 1 568, 45 грн інфляційних втрат.
Як зазначають сторони та вбачається з матеріалів справи після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем сплачено позивачу суму основного боргу в загальному розмірі 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 234 від 11.02.2025 на суму 10 000, 00 грн та № 307 від 05.03.2025 на суму 10 000, 00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Частиною 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Враховуючи зазначене вище, оскільки відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 20 000, 00 грн після звернення позивача до суду (10.02.2025), суд закриває провадження в справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 20 000, 00 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Що стосується заяви позивача про збільшення позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог у частині, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймає до розгляду вказану заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.09.2024 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 160901 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю харчові інгредієнти (надалі - товар), а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 3.6. договору, строк поставки становить 7 календарних днів від дати погодження замовлення постачальником. Постачальник за погодженням з покупцем має право на дострокову поставку товару, зазначеного в замовленні.
Пунктом 4.1. договору визначено, що ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій сторонами специфікації.
Відповідно до п. 4.2. договору, загальна ціна цього договору складається із суми вартості всіх поставок товару здійснених відповідно до цього договору та розраховується шляхом складання сум, зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки товару протягом строку дії цього договору.
Згідно з п. 5.1. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору), оплата проводиться покупцем в залежності від виконання постачальником своїх зобов'язань в наступному порядку, а саме: при наданні постачальником покупцю протягом 5 календарних днів з дати поставки товару податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала статус документа «зареєстрована в ЄРПН», покупець оплачує поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 30 днів з дати, зазначеної у підписаній сторонами видатковій (товарній) накладній (пп. 5.1.1. п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 8.2. договору, у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за цим договором, покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання на кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 10.1. договору, він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 10.2. договору, в разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах.
Так, на виконання умов договору, за загальний період з жовтня 2024 року по листопад 2024 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 328 614, 00 грн, що підтверджується:
- видатковими накладними: № 126617 від 29.10.2024 на суму 112 032, 00 грн, № 126883 від 14.11.2024 на суму 31 824, 00 грн, № 126995 від 25.11.2024 на суму 184 758, 00 грн;
- товарно-транспортними накладними: № 126617 від 29.10.2024 на суму 112 032, 00 грн, № 126883 від 14.11.2024 на суму 31 824, 00 грн, № 126995 від 25.11.2024 на суму 184 758, 00 грн.
Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Відповідачем, у свою чергу, за загальний період з грудня 2024 року по березень 2025 року, здійснено часткову оплату поставленого товару в загальному розмірі 152 000, 00 грн, що підтверджується виписками банку позивача (а.с. 24-26) та платіжними інструкціями, що містяться в матеріалах справи (а.с. 68-69).
Отже, неоплаченим залишився поставлений товар на суму 176 614, 00 грн (328 614, 00 грн (поставлено позивачем) - 152 000, 00 грн (оплачено відповідачем).
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 176 614, 00 грн основного боргу, 6 847, 78 грн пені, 1 475, 64 грн 3% річних та 3 927, 82 грн інфляційних втрат.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Як слідує із матеріалів справи позивач за загальний період з жовтня 2024 року по листопад 2024 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 328 614, 00 грн, що підтверджується:
- видатковими накладними: № 126617 від 29.10.2024 на суму 112 032, 00 грн, № 126883 від 14.11.2024 на суму 31 824, 00 грн, № 126995 від 25.11.2024 на суму 184 758, 00 грн;
- товарно-транспортними накладними: № 126617 від 29.10.2024 на суму 112 032, 00 грн, № 126883 від 14.11.2024 на суму 31 824, 00 грн, № 126995 від 25.11.2024 на суму 184 758, 00 грн.
Суд зазначає, що видаткові та товарно-транспортні накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 5.1. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору), оплата проводиться покупцем в залежності від виконання постачальником своїх зобов'язань в наступному порядку, а саме: при наданні постачальником покупцю протягом 5 календарних днів з дати поставки товару податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала статус документа «зареєстрована в ЄРПН», покупець оплачує поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 30 днів з дати, зазначеної у підписаній сторонами видатковій (товарній) накладній (пп. 5.1.1. п. 5.1. договору).
Разом з цим, статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного вище, у відповідності до приписів ст. 253, 254 Цивільного кодексу України та пункту 5.1. договору, суд приходить до висновку, що строк оплати отриманого товару в період з жовтня 2024 року по листопад 2024 року за видатковими накладними настав: 28.11.2024 (за видатковою накладною № 126617 від 29.10.2024), 16.12.2024 (за видатковою накладною № 126883 від 14.11.2024 (оскільки 14.12.2024 - субота) та 25.12.2024 (за видатковою накладною № 126995 від 25.11.2024) включно.
Відповідачем, у свою чергу, за загальний період з грудня 2024 року по березень 2025 року, здійснено часткову оплату поставленого товару в загальному розмірі 152 000, 00 грн, що підтверджується виписками банку позивача (а.с. 24-26) та платіжними інструкціями, що містяться в матеріалах справи (а.с. 68-69).
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткові оплати відповідача як визнання ним основного боргу.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за договором поставки в розмірі 176 614, 00 грн (328 614, 00 грн (поставлено позивачем) - 152 000, 00 грн (оплачено відповідачем), доказів її погашення, відповідачем не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення вказаної суми основного боргу.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 1 475, 64 грн 3% річних за загальний період з 29.11.2024 по 07.03.2025 та 3 927, 82 грн інфляційних втрат за загальний період з грудня 2024 року по січень 2025 року.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 1 475, 64 грн за загальний період з 29.11.2024 по 07.03.2025, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (щодо того, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день). Тому, судом здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому, обмежуючись сумами та періодами, визначеними позивачем, а саме наступним чином:
Видаткова накладнаСума боргу (грн)Період нарахуванняОплата (грн)3 % річних (грн)
№ 126617 від 29.10.2024112 032, 0029.11.2024 - 26.12.2024 257, 12
62 032, 0027.12.2024 - 30.12.202450 000, 00 (27.12.2024)20, 34
12 032, 0031.12.2024 - 08.01.202550 000, 00 (31.12.2024)08, 90
12 032, 00 (09.01.2025)
№ 126883 від 14.11.202431 824, 0017.12.2024 - 08.01.2025 60, 05
11 856, 0009.01.2025 - 10.02.202519 968, 00 (09.01.2025)32, 16
1 856, 0011.02.2025 - 04.03.202510 000, 00 (11.02.2025)3, 36
1 856, 00 (05.03.2025)
№ 126995 від 25.11.2024184 758, 0026.12.2024 - 04.03.2025 1 047, 56
176 614, 0005.03.2025 - 07.03.20258 144, 00 (05.03.2025)43, 55
Всього: 1 473, 04
Отже, за розрахунком суду, сума 3 % річних за загальний період з 29.11.2024 по 07.03.2025 складає 1 473, 04 грн, а тому вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 3 927, 82 грн за загальний період з грудня 2024 року по січень 2025 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 6 847, 78 грн пені за загальний період з 29.11.2024 по 07.03.2025.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Відповідно до п. 8.2. договору, у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за цим договором, покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання на кожен день прострочення виконання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 29.11.2024 по 07.03.2025 в розмірі 6 847, 78 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (щодо того, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день). Тому, судом здійснено власний розрахунок пені, при цьому, обмежуючись сумами та періодами, визначеними позивачем, наступним чином:
Видаткова накладнаСума боргу (грн)Період нарахуванняОплата (грн)Пеня (грн)
№ 126617 від 29.10.2024112 032, 0029.11.2024 - 26.12.2024 1 135, 63
62 032, 0027.12.2024 - 30.12.202450 000, 00 (27.12.2024)91, 53
12 032, 0031.12.2024 - 08.01.202550 000, 00 (31.12.2024)40, 04
12 032, 00 (09.01.2025)
№ 126883 від 14.11.202431 824, 0017.12.2024 - 08.01.2025 270, 18
11 856, 0009.01.2025 - 10.02.202519 968, 00 (09.01.2025)150, 56
1 856, 0011.02.2025 - 04.03.202510 000, 00 (11.02.2025)16, 22
1 856, 00 (05.03.2025)
№ 126995 від 25.11.2024184 758, 0026.12.2024 - 04.03.2025 4 916, 49
176 614, 0005.03.2025 - 07.03.20258 144, 00 (05.03.2025)215, 33
Всього: 6 835, 98
Отже, за розрахунком суду, сума пені за загальний період з 29.11.2024 по 07.03.2025 складає 6 835, 98 грн, а тому вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 176 614, 00 грн основного боргу, 6 835, 98 грн пені, 1 473, 04 грн 3% річних та 3 927, 82 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також враховуючи, що судом закривається провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 20 000, 00 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині позивач має право на повернення судового збору в розмірі 30, 53 грн.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З урахуванням наведених приписів Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір», у разі закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору, сплачений за подання даного позову судовий збір підлягає поверненню позивачу.
Позивачем клопотання про повернення з Державного бюджету сплаченої суми судового збору за подання цього позову не заявлялось, а тому в суду наразі відсутні підстави для повернення позивачу сплаченої суми судового збору.
Суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним клопотанням у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Закрити провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» суми основного боргу в розмірі 20 000, 00 грн.
2. У іншій частині позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (03028, місто Київ, проект Науки, будинок 3, ідентифікаційний код 39182454) на користь Приватного підприєства «АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ» (04212, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 3-Г, ідентифікаційний код 24744461) 176 614 (сто сімдесят шість тисяч шістсот чотирнадцять) грн 00 коп. основного боргу, 6 835 (шість тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн 98 коп. пені, 1 473 (одну тисячу чотириста сімдесят три) грн 04 коп. 3% річних, 3 927 (три тисячі дев'ятсот двадцять сім) грн 82 коп. інфляційних втрат та 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 77 коп. судового збору.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань