вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2025 р. Cправа № 902/1257/24
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,
представниці відповідача - Савенецької-Фурс Т.В.,
присутнього - Фляжнікова А.,
у відсутності представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" (вул. Іллєнка Юрія, буд. 12, м. Київ, 04050)
до: Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області (вул. Петра Кравчика, 4, м. Ладижин, Гайсинський район, Вінницька область, 24321)
про встановлення сервітуту,
Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" подано позов до Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області про встановлення сервітуту.
Ухвалою суду від 02.12.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1257/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.12.2024 о 10:00 год.
Під час підготовчого провадження у справі, строк якого ухвалою від 10.02.2025 продовжено на 30 днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:
- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 118-261, т. 1) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 42-55, т. 2), позивачем - відповідь на відзив (а.с. 37-41, т. 2);
- протокольною ухвалою від 21.01.2025 судом розцінено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. №01-34/171/25 від 07.01.2025) як заяву про зміну предмету позову та прийнято її до розгляду в порядку ст. 46 ГПК України, внаслідок чого збільшено відсоткову ставку оплати сервітуту за рік (з 3% до 5%);
- на підставі відповідного клопотання представниці відповідача забезпечено участь у судових засіданнях у справі № 902/1257/24 в суді першої інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 04.02.2025, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі від 21.01.2025.
Однак, 04.02.2025 судове засідання у справі № 902/1257/24 не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.
Так, ухвалою від 10.02.2025 судове засідання для розгляду справи по суті було призначено на 06.03.2025 об 11:00 год. У судовому засіданні 06.03.2025 оголошено перерву до 13.03.2025, а згодом до 08.04.2025.
На визначений час у судове засідання 08.04.2025 з'явилися представниця відповідача (в режимі відеоконференції) та присутній Артем Фляжніков, повідомлена належним чином представниця позивача (під розписку у судовому засіданні 13.03.2025) правом участі у судовому засіданні не скористалася.
Представниця відповідача проти позову заперечила в повному обсязі з підстав та обставин, які викладено у відзиві на позовну заяву.
В обґрунтування заявленого позову Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" вказує, що ним отримано спеціальний дозвіл на користування надрами №6627 від 15.06.2022, що надає право видобування піску на Ділянці №1 Лукашівського родовища піску.
Оскільки частина земельних ділянок розміщена в межах координат Ділянки №1 Лукашівського родовища піску, на яку надано спеціальний дозвіл на користування надрами №6627, перебуває у власності Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, позивач звертався до зазначеної ради із клопотанням про встановлення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" земельного строкового сервітуту.
Оскільки у відповідь на таке звернення Ладижинська міська рада повідомила позивача про те, що питання про встановлення сервітуту знято з розгляду на пленарному засіданні чергової 42 сесії Ладижинської міської ради 8 скликання, тому Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" звернулося із відповідним позовом до суду про встановлення сервітуту.
Суть заперечень відповідача, які викладено у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що встановлення сервітуту лише на частини земельних ділянок є обтяжливим для Ладижинської міської ради як власника земельних ділянок, оскільки решту площ земельних ділянок заборонено використовувати в господарській діяльності іншим особам, враховуючи, що такі земельні ділянки знаходяться в межах виданого позивачу Державною службою геології та надр України №82 від 17.02.2022 спеціального дозволу на користування надрами №6627 від 15.06.2022.
За таких обставин, позивач буде сплачувати строковий оплатний земельний сервітут лише за 22,6% та 18,41% площ вказаних земельних ділянок, що призведе до недоотримання коштів у бюджет Ладижинської територіальної громади.
Крім того, відповідач вважає незаконною заявлену позивачем вимогу про зобов'язання Ладижинської міської ради встановити оплату за сервітут в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки частин земельних ділянок, щодо яких встановлено сервітут.
Також Ладижинська міська рада звертає увагу, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" самовільно зайняло земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами 0510600000:04:002:0346, 0510600000:04:002:0354, 0510600000:04:002:0347 та безоплатно використовує ці ділянки, здійснюючи свою підприємницьку діяльність, чим завдає місцевому бюджету Ладижинської територіальної громади значної шкоди та не сплачує платежі за користування земельними ділянками. Такий факт правопорушення зафіксовано в Акті від 08.08.2024, складеному за наслідками роботи робочої групи Ладижинської міської ради.
У відповіді на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" вказує, що Ладижинська міська рада не наділена відповідними повноваженнями на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а тому не мала законних підстав проводити обстеження земельних ділянок, встановлювати порушення та оформляти їх відповідним актом.
Встановлення земельного сервітуту для позивача не призводить до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Поряд з цим встановлення сервітуту на усю частину ділянок на сьогоднішній день є фінансово неможливим для ТОВ "СІЛІКАД".
У запереченні на відповідь на відзив Ладижинська міська рада акцентує увагу, що у разі задоволення позову Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" буде сплачувати строковий оплатний земельний сервітут лише за 22,6% та 18,41% площ земельних ділянок, на які поширюється дія спеціального дозволу на користування надрами, за вказаною у позові ставкою оподаткування в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки, що призведе до недоотримання коштів у бюджет Ладижинської територіальної громади.
Крім того, відповідач зазначає, що Ладижинська міська рада, як орган місцевого самоврядування наділена правом здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та, як наслідок, складати відповідні документи (тобто акти) за результатами проведеного обстеження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" отримало Спеціальний дозвіл на користування надрами № 6627 від 15.06.2022, що надає право видобування корисних копалин місцевого значення (Спеціальний дозвіл), а саме піску на Ділянці №1 Лукашівського родовища піску площею 39,6 га (а.с. 31-33, т. 1).
12.10.2023 між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" укладено Угоду про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин, яка є невід'ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами від 15 червня 2022 року № 6627 (а.с. 34-39, т. 1).
Згідно із. п.п. 1, 2 Угоди місцем розташування ділянки надр є: Вінницька область, Гайсинський район, близько 0,4-1,5 км на північний захід від північної околиці с. Лукашівка. Просторові межі та географічні координати кутових точок ділянки надр (водозабірних споруд (для підземних вод), яка є предметом цієї Угоди, ступінь геологічного вивчення та освоєння об'єкта надрокористування, відомості про затвердження (апробацію) запасів корисної копалини, гірничо- геологічні, гідрогеологічні особливості ділянки надр, інформація про хімічний склад (якісні показники) підземних вод, відомості щодо діючого дозволу на спеціальне водокористування (у разі наявності), відомості щодо свердловин (номери у Державному реєстрі артезіанських свердловин, глибина, тощо), інформація про розрахунок зони санітарної охорони та спостережні свердловини (у разі наявності) (для підземних вод) та загальна кількість запасів/ресурсів на час надання/продовження строку дії/внесення змін до Дозволу вказуються Надрокористувачем у характеристиці ділянки надр, яка є Додатком 1 та невід'ємною частиною цієї Угоди.
03.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" звернулося до Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області із клопотанням вих. №_03092024-1 від 03.09.2024, в якому просило встановити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" земельний строковий сервітут (відповідно до п. в3 ст. 99 Земельного Кодексу України) на частини земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових планів та планово - картографічних матеріалів:
Діл. 1 - (кадастровий номер: 0510600000:04:002:0346) площею (площа сервітуту) 0,9000 га;
Діл. 2 - (кадастровий номер: 0510600000:04:002:0354) площею (площа сервітуту) 1,4000 га;
Діл. 3 - (кадастровий номер: 0510600000:04:002:0354) площею (площа сервітуту) 1,2800 га,
цільове призначення яких згідно відомостей Державного земельного кадастру - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, в межах визначених технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, розробленої відповідно до ст. 551 Закону України "Про землеустрій" шляхом укладення відповідного договору.
Додатком до клопотання вказано: копію Спеціального дозволу на користування надрами №6627; збірний кадастровий план; викопіювання з планово-картографічних матеріалів Спеціального дозволу на користування надрами №6627 від 15.06.2022; технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту; проєкт договору про встановлення земельного сервітуту (а.с. 40-71, т. 1).
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" подало Ладижинській міській раді запит на інформацію вих. №03102024-1 від 03.10.2024, в якому просило повідомити про стан та результат розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" про встановлення сервітуту від 03.09.2024 (а.с. 96-97, т. 1).
Листом від 09.10.2024 за № 6.5-04-46 Ладижинська міська рада повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" про те, що питання про встановлення сервітуту знято з розгляду на пленарному засіданні чергової 42 сесії Ладижинської міської ради 8 скликання, враховуючи встановлені факти самовільного використання позивачем земельних ділянок комунальної власності, а також використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням (а.с. 98, т. 1).
Відповідно до рішення Ладижинської міської ради 42 сесії 8 скликання №1204 від 03.10.2024, зокрема, затверджено:
- Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності, площею 14,5540 га, згідно цільового призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуваннями надрами (код КВЦПЗ 11.01) на території Ладижинської міської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354, з визначеною нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки 29972100 грн. 09 коп. (двадцять дев'ять мільйонів дев'ятсот сімдесят дві тисячі сто гривень 09 коп.), нормативною грошовою оцінкою м2 земельної ділянки - 205,94 грн.
- Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності, площею 4,0 га, згідно цільового призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуваннями надрами (код КВЦПЗ 11.01) на території Ладижинської міської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, з кадастровим номером 0510600000:04:002:0346, з визначеною нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки 8 237 488,00 грн. (вісім мільйонів двісті тридцять сім тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень 00 коп.), нормативною грошовою оцінкою м2 земельної ділянки - 205,94 грн.
Копії вищезазначеної технічної документації долучено до матеріалів справи за клопотанням представниці позивача (а.с. 3-35, том 2).
Належність земельних ділянок з кадастровими номерами 0510600000:04:002:0354 та 0510600000:04:002:0346 на праві власності Ладижинській міській раді Гайсинського району Вінницької області підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 83, 95, т. 1).
За фактом недосягнення згоди між сторонами що встановлення сервітуту Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" звернулося із відповідним позовом з метою встановлення сервітуту за рішенням суду.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
За приписами ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Статтею 24 Кодексу України про надра встановлено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.
Права та обов'язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (припинення дії спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених цим Кодексом.
Реалізація передбачених ст. 14 Кодексу України про надра видів користування надрами потребує відповідних земельних ділянок. Суб'єкти господарювання, які здійснюють операції з надрокористування, фактично зосереджують свої виробничі потужності або ж результати своєї діяльності на певній земельній ділянці.
В силу приписів ч. 4 ст. 66 Земельного кодексу України надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.
Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.
Відповідно до ст. 18 Кодексу України про надра надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.
Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.
Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.
Загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений ст. 123 Земельного кодексу України. Поряд з цим ст. 124-1 Земельного кодексу України визначено порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності, відповідно до якої особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо:
а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;
б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.
У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.
До клопотання додаються:
а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);
б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;
в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);
г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);
г) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).
У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:
- особа відповідно до пункту "а" частини першої вказаної статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;
- особа відповідно до пункту "б" частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.
Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.
У разі відмови особи відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, такий земельний сервітут встановлюється за рішенням суду за позовом особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту.
Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
За змістом статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно із ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
в-1) право на будівництво та розміщення об'єктів нафтогазовидобування;
в-2) право на розміщення об'єктів трубопровідного транспорту;
в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу;
в-4) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
ж-1) право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
ж-2) право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
ж-3) право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об'єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
з) інші земельні сервітути.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.ч. 1-2 ст. 100 Земельного кодексу України).
Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (ч.ч. 4, 5 ст. 101 Земельного кодексу України).
Відповідно до положень статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Згідно із статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю в позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.11.2024 у справі № 923/898/21.
Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" зверталося до Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області із клопотанням вих. №_03092024-1 від 03.09.2024, в якому просило встановити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" земельний строковий сервітут (відповідно до п. в-3 ч.1 ст. 99 Земельного Кодексу України) на частини земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових планів та планово - картографічних матеріалів, з додатком, зокрема, проєктом договору про встановлення земельного сервітуту.
У свою чергу листом від 09.10.2024 за № 6.5-04-46 Ладижинська міська рада повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" про те, що питання про встановлення сервітуту знято з розгляду на пленарному засіданні чергової 42 сесії Ладижинської міської ради 8 скликання, враховуючи встановлені факти самовільного використання позивачем земельних ділянок комунальної власності, а також використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням (а.с. 98, т. 1).
Згодом своїм рішенням від 19.12.2024 №1342 Ладижинська міська рада вирішила звернутися до ТОВ "Сілікад" щодо встановлення сервітуту згідно з межами ділянки надр площею 39,6 га (а.с.48, т.2).
Разом із тим оскільки сторонами на момент розгляду справи не було досягнуто згоди у добровільному порядку на встановлення сервітуту, зокрема, що стосується площ земельних ділянок, на які має поширюватися сервітут, позивач набув право вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Вирішуючи спір по суті, суд також врахував таке.
Оскільки сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою, іншими природними ресурсами, нерухомим майном), то потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 у подібних відносинах. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Отже, потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.
Відтак обов'язковими передумовами для встановлення сервітуту повинні бути:
- звернення зацікавленої особи до власника земельної ділянки з пропозицією щодо встановлення сервітуту на умовах, що є ідентичними в подальшому заявленими у позові;
- наявність обставин, що унеможливлюють користування майном позивача у спосіб інший, ніж через встановлення сервітуту.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 663/917/17, від 19.01.2022 у справі № 363/620/19 та від 12.04.2022 у справі № 306/612/20.
Таким чином, системний аналіз приписів частини 4 статті 66 та пункту "в-3" частини 1 статті 99 ЗК України, що регулюють спірні правовідносини в цій справі, визначають порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами. Зокрема, встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.
Водночас надаючи оцінку запереченням відповідача, що оформлення сервітуту лише на частини земельних ділянок, тоді як Спеціальний дозвіл на користування надрами № 6627 від 15.06.2022 поширюється на площу 39,6 га, є обтяжливим для відповідача, позаяк призведе до недоотримання коштів у бюджет Ладижинської територіальної громади, суд виходив із такого.
В силу приписів ч. 4 ст. 98 Земельного кодексу України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Разом із тим дозвіл на користування надрами, як і сервітут встановлюють саме право, а не обов'язок користування надрами і землею у відповідних межах.
Як вбачається із графічних матеріалів наданих ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (а.с.42 на звороті, т.2), а також із наданої позивачем технічної документації (а.с.44-67, т.1), викопіювання з планово картографічних матеріалів (а.с.43, т.1) межі спеціального дозволу є значно меншими та не охоплюють усю сукупну площу земельних ділянок з кадастровими номерами 0510600000:04:002:0346 та 0510600000:04:002:0354 (спірні земельні ділянки). Відтак, на переконання суду, зобов'язати юридичну особу як власника спеціального дозволу користуватися площею земельних ділянок більшою, ніж межі дозволу і більшою, ніж вона просить, законодавчо не передбачено.
Більше того відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного судочинства відносяться справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (Постанова КЦС ВС від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14).
Натомість поведінка відповідача щодо нав'язування позивачу у користування площ земельних ділянок, неохоплених дозволом, на думку суду, не відповідає засадам добросовісності і розумності.
Крім того, у користуванні позивача на правах оренди уже наявні 3 земельних ділянки загальною площею 9,45 га (0510600000:04:002:0345, 0510600000:04:002:0348, 0510600000:04:002:0353), що підтверджується відповідними договорами оренди, а тому отримання у сервітут необхідних частин земельних ділянок надасть позивачу можливість здійснювати господарську діяльність з видобутку піску, що схематично відображено на графічних матеріалах технічної документації. При цьому слід відмітити, що отримані позивачем в оренду 3 земельних ділянки загальною площею 9,45 га знаходяться в межах площі 39,6 га, на яку поширюється Спеціальний дозвіл на користування надрами № 6627 від 15.06.2022. Тобто залишкова площа земельних ділянок в межах дії спеціального дозволу, на яку може встановлюватися сервітут, уже фактично є меншою та не позбавляє можливості встановити сервітут на меншу площу.
Окремо, на думку суду, слід відмітити, що встановлення сервітуту лише на окремі межі земельних ділянок, де діє спеціальний дозвіл, і відповідає принципу найменшого обтяження для власника земельної ділянки.
Адже в силу приписів ч. 3 ст. 98 Земельного кодексу України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, тому власник земельної ділянки не позбавлений правових титулів щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою й у разі, якщо в межах площі дії спеціального дозволу сервітут не оформлено.
До того ж у розумінні ст.98 ЗК України здійснення сервітуту у найменш обтяжливійший спосіб для власника явно не кореспондується із необхідністю сервітутарія оплачувати право користування земельною ділянкою поза межами необхідності її використання, тобто поза межами дії спеціального дозволу.
Також суд враховує, що за змістом абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі їх використання для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів. Отже, вказані категорії земель в інший визначений Законом спосіб, крім сервітуту, не можуть передаватися в користування.
Крім того, на думку суду, досить дивним виглядає факт виготовлення технічної документації і встановлення меж 10 земельних ділянок площею 48 га для попереднього користувача спеціального дозволу, враховуючи, що Ладижинська міська рада погодила надання спеціального дозволу на користування надрами лише площею 39,6 га (рішення 7 сесії 8 скликання №236 від 06.09.2021, а.с. 129, т. 1). Тобто не зрозумілим залишається обґрунтування виготовлення технічної документації на площу, яка перевищує необхідну для спеціального дозволу понад 8 га.
Щодо встановлення плати за сервітут, то згідно із ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У той же час жодним законодавчим актом не встановлено ані мінімального, ані максимального розміру плати за користування землею за договором сервітуту. Також законодавство не містить положень щодо залежності такої плати від нормативної грошової оцінки землі або інших кількісних показників. Тому сторони договору сервітуту визначають розмір та порядок визначення такої плати на свій розсуд.
Законодавчим актом, який регулює плату за землю, є Податковий кодекс України.
Згідно із п. 14.1.72 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до п.п. 274.1., 274.2. ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).
Позивач з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, яку судом розцінено як заяву про зміну предмету позову, просить встановити плату за сервітут в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки частин земельних ділянок, щодо яких встановлено сервітут за рік.
На переконання суду такий розмір плати за сервітут є допустимим, позаяк відповідає встановленій ставці орендної плати відповідної категорії земель згідно із рішенням Ладижинської міської ради Вінницької області 5 сесії 8 скликання №141 від 10.06.2021 (а.с. 71-75, т. 2) та забезпечує баланс інтересів обох сторін.
Оскільки за змістом абз. 2 ст. 66 Земельного кодексу України земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на видобуток корисних копалин згідно зі строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами), тому позивач правомірно звернувся до суду щодо встановлення земельного сервітуту на строк дії спеціального дозволу із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту).
Що стосується доводів відповідача про правопорушення та завдання Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" збитків внаслідок самовільного зайняття та використання не за цільовим призначенням земельних ділянок комунальної власності, то вони судом до уваги не беруться, оскільки не належать до предмету доказування у даній справі та не впливають на правовідносини з укладення сервітуту. У будь-якому разі встановлення сервітуту, зафіксовані збитки та наявність у зв'язку із цим кримінальних проваджень у причинно-наслідковому зв'язку не перебувають та не залежать одне від одного.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку задоволення позову у повному обсязі з вищенаведених мотивів. Поряд з цим викладені відповідачем заперечення по суті спору жодним чином не спростовують мотивів суду для задоволення позову.
Задовольняючи позов, суд вважає за необхідне у резолютивній частині рішення конкретизувати вид сервітуту відповідно до п. в-3 ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України.
При постановлені цього рішення, суд також враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що решта доводів відповідача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку із задоволенням позову повністю витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3028 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Встановити з моменту набрання рішенням суду законної сили на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" (вул. Іллєнка Юрія, буд. 12, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 43685099) строковий оплатний земельний сервітут для видобування корисних копалин (вид сервітуту визначений п. в-3 ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України) на:
- частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0346 із площею сервітуту 0,9000 га;
- частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 із площею сервітуту 1,4000 га;
- частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 із площею сервітуту 1,2800 га,
цільове призначення яких, згідно до відомостей Державного земельного кадастру - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, в межах визначених технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок (межі сервітуту), на які поширюється право сервітуту виготовленої ФОП Смолій Аллою Григорівною на підставі Договору №59 від 29 серпня 2024 р. на строк дії Спеціального дозволу на користування надрами № 6627 від 15.06.2022 року із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту), з оплатою 5% від нормативної грошової оцінки частин земельних ділянок щодо яких встановлено сервітут за рік.
3. Стягнути з Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області (вул. Петра Кравчика, 4, м. Ладижин, Гайсинський район, Вінницька область, 24321, код ЄДРПОУ 04325621) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛІКАД" (вул. Іллєнка Юрія, буд. 12, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 43685099) 3028 грн - витрат на сплату судового збору.
4. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 18 квітня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.