вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" квітня 2025 р. Справа№910/14025/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025
у справі №910/14025/24 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
до Головного управління Національної поліції в Київській області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача
Фізичної особи ОСОБА_1
Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс»
про стягнення 88 535,48 грн
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач) про стягнення з заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 88 535,48 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач як роботодавець винної у ДТП фізичної особи, всупереч статтям 1172, 1194 Цивільного кодексу України не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка залишилась невідшкодованою після виплати страховиком відповідача страхового відшкодування.
Господарський суд міста Києва рішенням від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 позов задовольнив повністю. Стягнув з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" 88 535, 48 грн відшкодування матеріальної шкоди та 3 028, 00 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог позивача щодо стягнення заявленої суми грошових коштів з відповідача, оскільки відповідачем не надано жодних заперечень та доказів необґрунтованості узгодженої між страховиком відповідача та позивачем суми страхової виплати за шкоду завдану майну за полісом №ЕР/214192953, як і доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП, та не надав документів на підтвердження оплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо її несплати.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Головне управління Національної поліції в Київській області звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що у разі встановлення судом підстав для відшкодування позивачеві завданої шкоди органом державної влади (посадовою чи службовою особою), відшкодувати йому таку шкоду повинно не Головне управління Національної поліції в Київській області, а держава за рахунок Державної казначейської служби України. На думку відповідача, позивачем визначено неналежного відповідача у зазначеній справі. Також відповідач вказує, що позивачем не надано висновок експерта про проведення експертизи, що унеможливлює встановлення об'єктивної оцінки пошкодження транспортного засобу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2025 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14025/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24.
Матеріали справи №910/14025/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 06.02.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.02.2025 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.01.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача, позивач заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що саме відповідач, як роботодавець винної особи у ДТП та власник транспортного засобу, повинен сплатити на користь позивача різницю між сумою сплаченою за договором добровільного страхування та сумою сплаченою за полісом.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.02.2024 о 09:00 год по вулиці Свято-Покровська, 218 в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області сталась ДТП за участі автомобіля "Skoda Rapid", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Hyundai Elanta», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Skoda Rapid", державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем "Hyundai Elanta", державний номерний знак НОМЕР_2 , який зупинився попереду.
ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги пунктів 12.1., 13.1. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).
Вказані обставини встановлені в постанові Вишгородського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року в справі №363/779/24, якою водія транспортного засобу "Skoda Rapid", державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль «Hyundai Elanta», державний номерний знак НОМЕР_2 (застрахований транспортний засіб).
Власником застрахованого автомобіля є Товариство з обмеженою відповідальністю «Софарма Україна», що підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Пошкоджений транспортний засіб застрахований Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 07.08.2023 № 28-0101-23-00256 (а.с. 6-10)
12.02.2024 власник застрахованого позивачем транспортного засобу звернувся із заявою №ДККА-85723 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
На підставі акта огляду пошкодженого транспортного засобу від 13.02.2024 складеного за участі уповноваженого представника позивача Комара О.Г., ремонтної калькуляції з системи "Audatex" від 15.02.2024 №15022024, рахунків Фізичної особи - підприємця Павлюка Олександра Петровича від 16.02.2024 №VPP1100055 та від 04.03.2024 №VPP1100076, - позивачем було здійснене розрахунок суми страхового відшкодування та складені страхові акти: 19.02.2024 №ДККА-85723, від 05.03.2024 №ДККА-85723/1.
Відповідно до вказаних актів загальна сума страхового відшкодування склала 203 861,30 грн.
З матеріалів справи вбачається, що вказана сума страхового відшкодування була перерахована позивачем на рахунок суб'єкта господарювання, який здійснював ремонт застрахованого транспортного засобу Фізичної особи - підприємця Павлюка О.П., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій від 19.02.2024 №56971 на суму 197 199,50 грн та від 06.03.2024 №59034 на суму 6 661,80 грн.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Skoda Rapid», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована відповідачем у Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» на підставі полісу №ЕР/214192953 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн).
З витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 28.10.2022 № 71 о/с «По особовому складу» та наказу Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 24.01.2024 №61 «Про закріплення транспортних засобів за особовим складом Вишгородського РУП" вбачається, що водій ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом «Skoda Rapid», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП був працівником Поліції у званні сержант поліції, перебував на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції та виконував службові обов'язки на вказаному автомобілі, який був закріплений за винною в ДТП особою як автомобіль групи реагування. Дана обставина не заперечуєть відповідачем у його відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі.
07.03.2024 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» та Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» складено та підписано протокол-узгодження про розмір страхового відшкодування, за умовами пункту 4 якого погоджена сума страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з пошкодженням автомобіля "Hyundai Elanta", державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 115 325,82 грн.
На виконання умов вказаного протоколу Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» сплатило Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УСГ» страхове відшкодування в сумі 103 793,24 грн, що підтверджується платіжним доручення від 04.04.2024 № e2d5-494c-af90-1b19421e3f01 (а.с. 26).
Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 88 535, 48 грн.
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Положеннями ст. 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Абзацом 1 п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно пункту 1 частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, статтею 1187 ЦК України обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - законного (титульного) володільця джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналіз наведених вище положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).
У даній справі відповідачем не заперечується, що станом на момент ДТП ОСОБА_1 виконував свої трудові (службові) обов'язки та під час їх виконання володів робочим транспортним засобом, який належить відповідачу.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує, що не надання висновку експерта про проведення експертизи унеможливлює встановлення об'єктивної оцінки пошкодження транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.
Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.
Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 06.07.2018 року по справі №924/675/17.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним підтвердженням розміру відшкодування майнової шкоди є саме платіжне доручення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем були надані докази на підтвердження фактичного здійснення ремонту автомобіля, а саме рахунки на оплату та платіжні документи про сплату вартості ремонту.
Відповідач в свою чергу не скористався своїм правом визначеним частиною 1 статті 101 ГПК України щодо можливості проведення експертизи на його замовлення. Жодних доводів та заперечень щодо заявленої позивачем суми до стягнення з нього відповідачем суду не надано.
Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого деліктного зобов'язання. У такому разі, страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року в справі № 910/3165/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі №910/2603/17.
Отже, в даному випадку, сплативши суму страхового відшкодування потерпілій особі у позивача виникло право вимоги в порядку суброгації до винної особи (під час виконання службових обов'язків - до роботодавця).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Прямими збитками, у даному випадку, позивач визначає 203 861, 30 грн - вартість ремонту транспортного засобу, автомобіля марки Hyundai Elanta», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Слід також звернути увагу на те, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що фактична вартість відновлювального ремонту пошкоджень має причинно-наслідковий зв'язок між пошкодженнями в наслідок ДТП, подані позивачем докази є належними, оскільки дають змогу повно, чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані, а саме: реальними витратами позивача, пов'язаними з відновлювальним ремонтом транспортного засобу та наявності матеріальних збитків, пов'язаних з відновленням права на володіння позивачем майном на заявлену суму.
Проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395 (далі - Методика).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів;
3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;
5 років - для мототехніки.
Згідно з пунктом 1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.
Значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7.
Зі свідоцтва серії НОМЕР_4 про державну реєстрацію транспортного засобу автомобіля HYUNDAI ELANTRA, державний номерний знак НОМЕР_5 , рік випуску - 2018, тобто строк експлуатації даного автомобіля станом на дату ДТП не перевищував 7 років.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ", як страховик потерпілої у ДТП 10.02.2024 особи - ТОВ «Софарма Україна» (власника пошкодженого автомобіля «Hyundai Elanta», державний номерний знак НОМЕР_2 ) виплатило за ремонт вказаного автомобіля за договором добровільного страхування страхове відшкодування в сумі 203 861, 30 грн (вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу, оскільки відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.
Оскільки Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» сплатило на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" суму страхового відшкодування - вартість відновлювального ремонту автомобіля в сумі 103 793, 24 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що різниця між виплаченим позивачем страховим відшкодуванням ( у даному випадку, 203 861, 30 грн - 115 325, 82 грн (узгоджена між страховими компаніями в межах ліміту встановленого у полісі відповідача)), становить суму 88 535, 48 грн та підлягає стягненню з роботодавця винної особи - Головного управління Національної поліції в Київській області.
Щодо доводів Головного управління Національної поліції в Київській області, що він є неналежним відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає, що у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, в даному випадку, Головне управління Національної поліції в Київській області, а тому доводи відповідача, що позивачем обрано неналежного відповідача не заслуговують на увагу.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади - Головне управління Національної поліції в Київській області. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18).
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/14025/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Національної поліції в Київській області.
4. Матеріали справи №910/14025/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська