09 квітня 2025 року
справа № 725/304/24
провадження 822/256/25
учасники справи:
позивач Чернівецька міська рада
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради
Постановою Чернівецького апляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задоволено частково.
Змінено мотивувальну частину рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 січня 2025 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не можу погодитися з постановою Чернівецького апляційного суду від 09 квітня 2025 року з огляду на таке.
Встановлено, що Чернівецька міська рада у січні 2024 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов'язання провести перебудову нежитлових приміщень.
Позов мотивовано тим, що у комунальній власності територіальної громади міста Чернівці знаходиться земельна ділянка по АДРЕСА_1 .
Власником нежитлових приміщень у підвальному приміщенні по АДРЕСА_1 (станом до 26.12.2023 року ) була ОСОБА_1 , яка є відповідачем по справі.
За скаргами мешканців будинку АДРЕСА_1 щодо незаконності облаштування ОСОБА_1 входу до належних їй на праві власності нежитлових приміщень за вказаною вище адресою посадовими особами Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради спільно з працівниками управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради, управління земельних ресурсів та Чернівецької міської ради було виявлено самовільне зайняття відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0012 га.
Посилалася на те, що самочинне будівництво проведене без відповідного дозволу на право виконання будівельних робіт, Чернівецькою міською радою не приймалось рішень про надання ОСОБА_1 чи будь-яким іншим особам вказаної земельної ділянки у власність чи користування.
У подальшому, власником нежитлового приміщення за вищевказаною адресою, на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2023 року став ОСОБА_2 .
Просила усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою; АДРЕСА_1 , площею 0,0012 га, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 провести перебудову нежитлових приміщень за вказаною адресою.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що Чернівецькою міською радою передчасно заявлено вказаний позов, адже позивачем не доведено факту порушення його прав самочинним будівництвом, здійсненим на належній йому земельній ділянці, рішенням Чернівецької міської ради № 1740 від 28.03.2024 року фактично надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
В апеляційній скарзі Чернівецька міська рада просила рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Зазначала, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірна земельна ділянка перебуває у власності Чернівецької міської ради.
Відповідачі, не набувши у встановленому Земельним кодексом України порядку права користування земельною ділянкою та права на виконання будівельних робіт, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпідставно та неправомірно користуються земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим мають звільнити цю ділянку, провівши відповідну перебудову належного останньому на праві власності об'єкта нерухомості.
Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, вважав, що Чернівецькою міською радою обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
На обгрунтування таких висновків апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги про усунення перешкод користування земельною ділянкою шляхом перебудови не відновлять порушене право користування спірною земельною ділянкою, оскільки перебудова самовільно збудованого окремого входу та бетонних сходів у підвальне приміщення не відновить повноцінного користування спірною земельною ділянкою.
Відновлення користування спірною земельною ділянкою можливе лише у випадку звільнення земельної ділянки від самовільно збудованого окремого входу та бетонних сходів у підвальне приміщення шляхом знесення.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України.
Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Згідно з частиною п'ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
При цьому, власник за правилами цієї статті може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.
Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні своїх правомочностей.
Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 квітня 2019 рокуу справі № 523/4591/16-ц, провадження № 61-12026 св 18;від 16 лютого 2021 рокуу справі № 127/33179/19, провадження № 61-16450 св 20.
Звертаючись до суду з цим позовом, Чернівецька міська рада посилалася на те, що ОСОБА_1 здійснено самочинне облаштування входу до належних їй на праві власності нежитлових приміщень за адресою; АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0, 00012 га, яка не надавалась для цієї мети, у зв'язку з чим порушено її право на користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою.
У подальшому, власником нежитлового приміщення за вищевказаною адресою, на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2023 року став ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експерта №156, складеного 12 серпня 2024 року, на спірній земельній ділянці, площею 0,0010 га самовільно збудовано окремий вхід на облаштованому бетонному фундаменті, з встановленням металевих стійок з металевих квадратних труб, з оздобленням листів полікарбонату та облаштовано бетонні сходи в підвальні приміщення, які належать на праві власності ОСОБА_2 , які добудовані до бокового фасаду житлового будинку АДРЕСА_1 .
У додатку Б "Терміни та визначення" ДБН А.2.2-3-2004 "Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва" подається визначення терміну "реконструкція": "Перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри)".
Також Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових
територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 N 76 та зареєстрованих у Мін'юсті 25.08.2005 за N 927/11207, визначено: "Реконструкція житлового будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог".
З огляду на наведене позовна вимога Чернівецької міської ради про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою; АДРЕСА_1 , площею 0,0012 га, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 провести перебудову нежитлових приміщень за вказаною адресою фактично зводиться до усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом повернення нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 (належало ОСОБА_1 ) до попереднього стану, звільнення земельної ділянки від самовільно облаштованого входу та відновлення права користування земельною ділянкою Чернівецької міської ради.
Некоректне формулювання Чернівецькою міською радою позовної вимоги про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов'язання провести перебудову нежитлових приміщень не впливало на можливість вирішення в судовому порядку відповідної вимоги Чернівецької міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою для відновлення становища власника у спірних правовідносинах.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не надали оцінки факту об'єктивно існуючих перешкод Чернівецькій міській раді у здійсненні права власності та користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0012 га внаслідок здійснення ОСОБА_1 облаштування входу (добудови) до нежилого приміщення за вказаною адресою.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили по суті позовної вимоги Чернівецької міської ради, не звернули увагу на розподіл тягаря доведення у такій категорії справ та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Чернівецької міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання провести перебудову самочинно облаштованого входу до нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .
За обставин цієї справи здійснення ОСОБА_1 облаштування входу (добудови) до нежилого приміщення на земельній ділянці Чернівецької міської ради вимога про знесення самочинно збудованого входу не є єдиним належним способом захисту права користування та розпорядження Чернівецької міської ради такою земельною ділянкою.
Суддя Н. Ю. Половінкіна