17 квітня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 2-3513/11
Провадження № 22-ц/821/724/25
категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря: Глущенко І.В.
учасники справи:
скаржник : ОСОБА_1 ,
орган, дії якого оскаржуються: Перший відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ),
представник ДВС: Анісімов Олександр Олександрович
боржник: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2025 року ( постановлену під головуванням судді Пироженко В.Д. у приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси, повний текст ухвали складено 11 лютого 2025 року) у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), боржник ОСОБА_2 ,-
Короткий зміст вимог скарги
24 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), боржник ОСОБА_2 .
В обґрунтування скарги вказує, щона примусовому виконанні у Першому відділі ДВС у місті Черкаси перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11.10.2011 року Соснівським районним судом м. Черкаси по справі № 2-3513/11 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 940 663,80 грн. Виконавче провадження ВП №29710426 було відкрите 08.11.2011.
Протягом періоду до 12.12.2024 включно, вказаний виконавчий лист перебував на примусовому виконанні державного виконавця Назаренко В.А.
08.01.2025, вказує скаржник, він отримав засобами поштового зв'язку виконавчий документ з постановою про повернення виконавчого листа на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», яка мотивона тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, і всі заходи державного виконавця, щодо розшуку майна виявилися безрезультатними.
Вважає, що державний виконавець навмисно (з корисливих цілей) самоусунулася від проведення виконавчих дій та скориставшись своїм службовим становищем, зняла арешт зі всього майна належного боржнику з метою його подальшого безконтрольного продажу боржником третім особам.
Крім того, у боржника наявне майно (приміщення магазину, підвалу та інвентарне обладнання) і тому ставити питання про повернення документа немає підстав.
З урахуванням наведеного, скаржник просить визнати дії головного державного виконавця Першого відділу ДВС у м. Черкаси Назаренко Вікторії Анатоліївни неправомірними щодо повернення виконавчого листа стягувачу, постанову головного державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.12.2024 року скасувати.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2025 року відмовлено узадоволенні скарги ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 на неправомірні дії головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Київ).
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із її необґрунтованості.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв'язку 10 березня 2025 року, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, прийнятою при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи та оцінки доказів, просив скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2025 року та постановити нову, якою скаргу задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що скаржник не погоджується із аргументами державного виконавця щодо неможливості стягнення на нерухоме майно боржника у зв'язку із його перебуванням в іпотеці у третіх осіб, оскільки у власності боржника наявне не лише нерухоме майно, а й рухоме майно ( обладнання, професійний інвентар та інтер'єр тематичного клубу кафе-бар).
Суд першої інстанції при розгляді скарги проігнорував інститут преюдиції та самі факти ухвалення судами преюдиційних рішень відносно справи № 2-3513/11, не дослідив факт наявності у боржника іншого майна.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд безпідставно вказав на усунення порушень органом виконання шляхом повторного прийняття до примусового виконання виконавчого листа № 2-3513/11 та відкриття виконавчого провадження 20.01.2025, ігноруючи той факт, що підставою для звернення зі скаргою була бездіяльність виконавця та невчинення ним дій по зверненню стягнення на нерухоме майно.
Вказує, що сам факт пред'явлення до примусового виконання виконавчого листа є реалізацією права, закріпленого в Законі України «Про виконавче провадження» та не може виправдовувати вчинені раніше дії державного виконавця щодо передчасного винесення постанови про повернення виконавчого листа.
Відзив на апеляційну скаргу
26 березня 2025 року до Черкаського апеляційного суду від представника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) - Анісімова О.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, як незаконну та необгрунтовану, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як постановлену відповідно до норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування відзиву вказує, що на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повертається виконавчий документи стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно , на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Головною умовою має бути не лише наявність майна в боржника, а саме можливість звернення стягнення на таке майно.
Саме за таких умов 12.12.2024 головним державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого листа.
Крім того, за умовами ч. 3 ст. 37 Закону, арешт з майна боржника знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1, 3, 11 ч. 1 цієї статті. Саме тому після повернення виконавчого документу стягувачу, арешт з майна боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №55495490 не знімався.
Крім того, скаржник повторно пред'явив виконавчий лист до виконання, на підставі чого 20.01.2025 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76822620, в межах якого проводяться виконавчі дії.
Вважає, що права скаржника ніяким чином не порушені та не обмежені.
Фактичні обставини справи, які встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено, що на примусовому виконанні Першого відділу ДВС у місті Черкаси перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11.10.2011 Соснівським районним судом м. Черкаси по справі № 2-3513/11 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 940 663,80 грн.
Виконавче провадження ВП №29710426 було відкрите 08.11.2011 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження.
Протягом періоду часу з 08.11.2011 до 12.12.2024 виконавчий лист 2-3513/11 перебував на примусовому виконанні державного виконавця Назаренко В.А.
12.12.2024 державним виконавцем Назаренко В.А. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню №55495490 на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, і всі заходи державного виконавця щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 ЦПК України, за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Нормою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Із матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні Першого відділу ДВС у місті Черкаси перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11.10.2011 Соснівським районним судом м. Черкаси по справі № 2-3513/11 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 940 663,80 грн.
Виконавче провадження було відкрите 08.11.2011 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження.
Протягом періоду часу з 08.11.2011 до 12.12.2024 виконавчий лист 2-3513/11 перебував на примусовому виконанні державного виконавця Назаренко В.А.
12.12.2024 державним виконавцем Назаренко В.А. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню №55495490 на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, і всі заходи державного виконавця щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повертаючи виконавчий документ стягувачу, головний державний виконавець керувався положеннями пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 5 зазначеної статті, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, повернення виконавчого листа стягувачу не є закінченням виконавчого провадження, оскільки останній не позбавлений права пред'явити його повторно.
Як встановлено судом та не заперечується скаржником, на час звернення до суду із даною скаргою ( 24.01.2025), виконавчий лист прийнято до виконання на підставі заяви скаржника (20.01.2025) та державним виконавцем здійснюються заходи щодо його виконання.
Із наведеного слідує, що скаржник після повернення виконавчого листа, скористався своїм право та звернувся повторно до органу виконання із заявою про відкриття провадження щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа №2-3513/11 та на підставі його заяви 20.01.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76822620, в межах якого проводяться виконавчі дії.
За таких підстав, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що скарга є необгрунтованою та не підлягає до задоволення.
Колегія суддів зауважує, що в скарзі про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого листа та скасування постанови про повернення виконавчого листа, взагалі не зазначено, яким чином підлягають відновленню права ОСОБА_1 в разі задоволення поданої ним скарги.
Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при розгляді скарги проігнорував інститут преюдиції та самі факти ухвалення судами преюдиційних рішень відносно справи № 2-3513/11, не дослідив факт наявності у боржника іншого майна, відхиляються судом апеляційної інстанції як необгрунтовані.
Згідно з ч. 3, ч. 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» інші учасники виконавчого провадження мають право надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення скаржника до органів виконання із заявами (клопотаннями), в яких би вказував на наявність у боржника ОСОБА_2 іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення.
У разі повернення виконавчого документа стягувану на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. При цьому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №910/8019/15-г від 17 січня 2018 року.
У постанові від 26 липня 2024 року у справі № 462/6014/15 Верховний Суд зазначив, що зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Крім того, у виконавця органу ДВС не було передбачених законом підстав для задоволення заяви про зняття арешту, оскільки частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні, що перебуває на виконанні, і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, не є такою підставою.
Є правильними висновки суду першої інстанції про безпідставність тверджень ОСОБА_1 , що винесенням постанови про повернення виконавчого листа знято арешт з майна боржника, оскільки при поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ « Про виконавче провадження» арешт з майна боржника не знімається.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна знімається лише у разі повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Встановивши, що виконавчий документ повернуто стягувачу ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та враховуючи повторне звернення скаржника до органу виконання із заявою про відкриття і здійснення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 боргу, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваної ухвали не впливають, а фактично зводяться до незгоди скаржника із висновками суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 270, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), боржник: ОСОБА_2 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова
/повний текст постанови суду виготовлено 17 квітня 2025 року/