17 квітня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/14841/24
Провадження № 22-ц/821/735/25
категорія 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Гончар Н.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Гладиш О.Ю.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Пересунька Я.В. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення складено 05 березня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
13 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 12 вересня 2018 року між АТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної ліній встановлений у розмірі 200 000,00 грн. Процентна ставка 35,99% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.
АТ «Альфа банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-банк».
Вказує, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором позивач виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти.
Станом на 20 вересня 2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 54 148,52 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.
20 вересня 2021 року між АТ «Альфа банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 12 вересня 2018 року, укладеним між АТ «Альфа банк» та відповідачем.
Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20 вересня 2021 року обліковується заборгованість в розмірі 54 148,52 грн.
На підставі наведеного, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» просило суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 148,52 грн, судовий збір, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2025 року у задоволенні позовуТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до суду із даним позовом з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
10 березня 2025 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подало через засоби поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2025 року та ухвалити нове про задоволення позову, вважаючи рішення суду необґрунтованим, таким, що постановлене із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що позивач не погоджується із висновками суду першої інстанції.
Вказує, що ЦК України у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» чітко визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, від 21.06.2023 у справі № 201/11583/21, від 31.07.2024 у справі № 947/37930/21, вказав, що строк позовної давності, враховуючи роз'яснення Верховного Суду та вимогу п. 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції від 30.03.2020 №540-ІХ є продовженими на час дії карантину (карантин запроваджено 12.03.2020, а завершено - 30.06.2023).
Крім того, на період воєнного стану у відповідності до п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Вказує, що позивачем строк позовної давності не пропущено, а суд вищенаведеному не дав належної оцінки.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 вересня 2018 року між АТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної ліній у розмірі 200 000грн. Процентна ставка 35,99% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обовязковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.
12.09.2018 сторонами також було підписано паспорт споживчого кредиту.
Станом на 20 вересня 2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 54 148,52 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.
20 вересня 2021 року між АТ «Альфа банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 12 вересня 2018 року, укладеним між АТ «Альфа банк» та відповідачем.
Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20 вересня 2021 року обліковується заборгованість в загальному розмірі 54 148,52 грн.
Із виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 12 вересня 2018 року по 08 квітня 2024 року вбачається, що 20 травня 2020 року відповідачка останній раз користувалася кредитними коштами.
2.Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із матеріалів справи вбачається, що 12.09.2018 між АТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 200 000 грн, з процентною ставкою 26 % річних, зі сплатою обов'язкового мінімального платежу у розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 гривень.
Також 12.09.2018 між сторонами було підписано паспорт споживчого кредитування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за його використання щомісячно в розмірі, не менш ніж сума обов'язкового мінімального платежу 5% від суми заборгованості, мінімум 50 гривень.
Факт отримання кредитних коштів відповідачкою та користування ними підтверджується випискою по рахунку за період з 12.09.2019 по 08.04.2024.
Із наведеного слідує, що позивачем доведено, що відповідач уклала із АТ «Альфа банк» кредитний договір та отримала кошти, якими користувалася протягом 2018-2020, останнє користування коштами було 20.05.2020, проте, не виконала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернула, внаслідок чого на 20.09.2021 заборгованість за кредитним договором становить 54 148,52 грн.
Заперечення відповідача на укладення даного кредитного договору матеріали справи не містять.
Крім того, відповідач суму заборгованості не оспорює та не наводить своїх розрахунків.
20 вересня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 3, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» передав (відступив) ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а товариство прийняло належні банку права вимоги до боржників, вказаних у Додатку № 1-1 до договору факторингу (а.с. 8-12).
Згідно пункту 2.2 договору факторингу право вимоги, що відступається згідно даного договору, включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.
Пунктом 2.3 Договору факторингу передбачено право вимоги, яке вважається відступленим Фактору з дати оплату Фактором ціни вимоги відповідно до п.4.2. договору. В дату здійснення оплати Фактором ціни вимоги відповідно до п.4.2 Договору Сторони цього Договору підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників, за формою, встановленою в додатку № 2 до цього договору.
Відповідно до п. 4.2 зазначеного Договору факторингу, ціна права вимоги за цим Договором становить 12 844 800,00 грн. Фактор зобов'язаний передати в розпорядження Клієнту грошові кошти і сплатити Клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 12 844 800,00 грн, шляхом перерахування на рахунок Клієнта НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Альфа-Банк», в дату підписання договору.
Відповідно до Додатку № 1-1 до договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі 54 148,52 грн, з яких 46 351,37 грн. - сума за основною заборгованістю, 7 797,15 грн - залишок заборгованості за штрафними санкціями (а.с. 15).
Платіжним дорученням за № 559 від 20 вересня 2021 підтверджується факт оплати TOB «ФК «Еліт Фінанс» за право вимоги згідно договору факторингу № 4 (а.с.14).
Згідно розрахунку заборгованості за відповідачем станом на 20 вересня 2021 року обліковується заборгованість в загальному розмірі 54 148,52 грн.
Відповідачем договір факторингу не оспорюється, тому ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК Еліт Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 54 148,52 грн є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами, які не спростовані відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір укладено 12.09.2018 строком на 3 роки, 20.05.2020 відповідачка востаннє користувалася кредитними коштами, 20.09.2021 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» стало новим кредитором відповідача внаслідок відступлення права вимоги, тому враховуючи, що із позовом товариство звернулося 02.12.2024, суд прийшов до висновку, що звернення відбулося із пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі ТОВ «Еліт Фінанс» посилається на те, що позивачем строк позовної давності не пропущено.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Відповідно до умов кредитного договору від 12.09.2018 сторони встановили строк дії договору - на 3 роки, останнє користування відповідачем коштами відбулося 20 травня 2020 року, а 20.09.2021 позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 за договором факторингу.
Отже, з 21.05.2020 у первісного кредитодавця виникло право у зв'язку з не поверненням грошових коштів, пред'явити вимогу до позичальника, оскільки саме на цей час кредитодавцю було відомо, що кредитні кошти не повернуті та існує заборгованість, а тому строк позовної давності для пред'явлення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 повинен обраховуватися саме з 21.05.2020.
Право вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 за договором факторингу № 3 від 20.09.2021 перейшло від первісного кредитора - АТ «Альфа банк» до позивача - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».
Позивач ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося з даним позовом до суду через засоби поштового зв'язку 02 грудня 2024 року.
30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв'язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 02 грудня 2024 року, не пропустив строків позовної давності, а висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем такого строку та застосування його наслідків , є помилковим.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 54 148,52 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» у позовній заяві просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7 100,00 грн.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії: договору № 05-10/23 про надання правничої допомоги від 05 жовтня 2023 року, акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 07 березня 2024 року, платіжної інструкції № 1132 від 07.03.2024 на суму 7 100,00 грн.
Стороною відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Докази, надані позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції підтверджують, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» дійсно були понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції і розмір таких витрат складає 7 100,00 грн.
Враховуючи те, що після перегляду даної справи в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення вимог, то відповідно з урахуванням вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, вимога позивача про стягнення з відповідача на свою користь понесених ним витрат на правову допомогу в розмірі 7 100,00 грн, яка була надана в суді першої інстанції, підлягає до задоволення.
Щодо вирішення питання про стягнення судового збору
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 7 570,00 грн ( 3 028,00 грн + 4 542,00 грн).
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість закредитним договором у розмірі 54 148,52 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір у розмірі 7 570,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати на правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн , яка була надана в суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Н.І. Гончар
О.М. Новіков