Справа № 629/2120/22 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/444/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
15 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 березня 2025 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором Лозівської окружної прокураутри Харківської області, та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12022221110001356 від 06 листопада 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, до 22 квітня 2025 року
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12022221110001356 від 06 листопада 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, в якому ОСОБА_8 підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди потерпілому
30.11.2023 року прокурором Лозівської окружної прокуратури ОСОБА_9 було узгоджено повідомлення про підозру ОСОБА_8 , яке в день його складання, вручити не виявилося можливим, оскільки останній ухиляється від органу досудового розслідування. Повідомлення про підозру ОСОБА_8 було вручено шляхом надіслання його за адресою проживання підозрюваного КП Жилкомсервіс», а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та вручена для передачі ОСОБА_10 .
Таким чином, 30.11.2023 року ОСОБА_11 було заочно повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190 КК України.
Постановою слідчого, погодженою прокурором від 20.12.2023 року досудове розслідування вказаного кримінального провадження зупинено та підозрюваного ОСОБА_8 оголошено у державний розшук.
Відповідно до Відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, із Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16.02.2022 року перетнув кордон на пункті пропуску КПВВ Чонгар. Відомості про повернення на територію України відсутні.
25.12.2023 року слідчим винесено постанову про оголошення ОСОБА_8 в міжнародний розшук.
19.03.2024 року слідчим суддею Лозівського міськрайонного суду Харківської області винесено ухвалу про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Відповідно до протоколу затримання особи на підставі ухвали суду про обрання запобіжного заходу в виді тримання під вартою від 14.03.2025 року, старшим оперуповноваженим СКП Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_12 14.03.2025 о 13 годині 37 хвилин за адресою: міжнародний пункт пропуску «Старокозаче-Тудора» Одеської області, на підставі ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19.03.2024, було затримано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою старшого слідчого від 14.03.2025 року відновлене досудове розслідування, строк досудового розслідування до 24.04.2025 року.
15.03.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 березня 2025 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 22.04.2025 року без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі з урахуванням доповнень захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого, постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що стороною обвинувачення не доведено та не обґрунтовано наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує, що ОСОБА_8 не переховувався від органів досудового розслідування, оскільки виїхав за кордон у 2022 році на законних підставах, тобто ще до подій, які йому інкримінуються. Має цивільну дружину та трьох малолітніх дітей, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190 КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Відповідно до вимог п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_8 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколах допитів потерпілих; протоколах тимчасового доступу до банківських документів з рухом грошових коштів по рахунку; протоколах допитів свідків.
Зазначені докази цілком слушно на думку слідчого судді, не містять ознак очевидної беззаперечної недопустимості та неналежності та є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_8 до вчинення кримінальних правопорушень, згідно підозри.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій згідно підозри, які інкримінується підозрюваному ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
За таких обставин, а також з огляду на деталі та специфіку злочину, колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на потерпілих, свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих та свідків та дослідження їх судом.
А тому доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованого злочину формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою - є необґрунтованими.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри в тому числі у вчиненні не тяжкого кримінального правопорушення за ч.2 ст.190 КК України, за яке передбачене покарання до 3 років позбавлення волі, а також враховуючи особу підозрюваного, який офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, перебував у міжнародному розшуку,слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.183 КПК України до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування то колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді та вважає за доцільне щодо необхідності задоволення клопотання слідчого та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного.
Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_8 має на утриманні цивільну дружину та трьох малолітніх дітей, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих підозрюваному дій, однак, згідно підозри, вони не стали для нього стримуючим фактором для уникнення від вчинення дій відповідно до повідомлення про підозру.
Доводи захисника про те, що органом досудового розслідування не доведено, а слідчим суддею не встановлено наявність ризиків неправомірної поведінки підозрюваного, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Отже, твердження в апеляційній скарзі про невмотивованість висновків суду щодо необхідності застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного є безпідставними, оскільки суперечать наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, які містять фактичні відомості на підтвердження наведених слідчим суддею в ухвалі обставин.
Також слідчим суддею перевірено можливість застосування менш суворого запобіжного заходу, однак встановлено, що стороною захисту не надано доказів, які б вказували на те, що інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, може забезпечити виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків і запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_8 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо необхідності застосування ч.4 ст.183 КПК України, а саме не застосувати до підозрюваного альтернативного запобіжного заходу у виді застави, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 березня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4