Справа № 643/4231/25 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/445/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
15 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 19 березня 2025 року, якою задоволено клопотання слідчого ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором Салтівської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_8 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12024221170003339 від 03 жовтня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
В провадженні ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221170003339 від 03.10.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, в якому ОСОБА_9 підозрюється в умисному систематичному вчиненні психологічного та фізичного насильства щодо іншої особи, з якою перебував у близьких відносинах, що призводить до психологічних та фізичних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи - домашньому насильстві.
14.03.2025 року ОСОБА_9 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
17.03.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 19 березня 2025 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 17.05.2025 року без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що стороною обвинувачення не доведено вагомість аргументів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Вказує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню, однак ОСОБА_9 , дійсно хоча й раніше судимий, однак від органів досудового розслідування не переховувався, сприяє проведенню досудового розслідування та щодо нього не обирались запобіжні заходи.
Також зазначає, що усупереч вимогам ст. 193 КПК України в судовому засіданні приймав участь слідчий, чим було порушено принцип безсторонності та слідчим суддею під час розгляду клопотання було надано перевагу стороні обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_9 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1КК України, доведено відомостями, які містяться у: протоколах огляду місця події; протоколі допиту потерпілого; протоколах допитів свідків; протоколах пред'явлення особи для впізнання за участю свідків; протоколі проведення слідчого експерименту.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Судом першої інстанції правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_9 підозрюється у тому, що він відносно потерпілої, з якою спільно проживає однією сім'єю, але не перебуває у шлюбі, безпричинно, умисно, систематично вчиняв психологічне та фізичне насильство, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого кримінального правопорушення, так й самої особи підозрюваного.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій та є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_9 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються як домашнє насильство, колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес, який полягає у необхідності збереження та дотримання життя та здоров'я осіб та який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Так, ризик переховування обумовлений серед іншого і можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_9 , передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційним наглядом на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років. Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на потерпілу та свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на потерпілу та свідків, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_9 , хоча раніше і судимий, однак не переховувався від органів досудового розслідування та сприяє досудовому розслідуванню, а тому у відповідності до п.2 ч.2 ст.183 КПК України до нього має бути застосований інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою є безпідставними.
Так, п.2 ч.2 ст.183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_9 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та був засуджений, в тому числі за злочини проти життя та здоров'я, наразі відносно нього у Московському районному суді м. Харкова розглядається кримінальне провадження за ч. 1 ст. 126, ст. 126-1 КК України, а тому у відповідності до вимог ст.183 КПК України, до ОСОБА_9 може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Твердження захисника про те, що усупереч вимог ст. 193 КПК України в судовому засіданні приймав участь слідчий, чим було порушено принцип безсторонності та слідчим суддею під час розгляду клопотання було надано перевагу стороні обвинувачення, є необґрунтованими, оскільки участь слідчого в судовому засіданні прямо не заборонена вимогами ст.193 КПК України та це жодним чином не погіршує становища підозрюваного та не впливає на законність прийнятого рішення з огляду на те, що саме слідчий є ініціатором судового розгляду.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_9 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
Крім того, слідчим суддею враховані всі підстави та обставини, передбачені ст. 178 КПК України, відомості про особу та наявні докази, про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та обставини, передбачені ст. 177, 178 КПК, згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити або максимально мінізувати у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підстав для зменшення розміру застави, визначеної судом першої інстанції при обранні запобіжного заходу, на цьому етапі провадження колегія суддів не вбачає, оскільки матеріали кримінального провадження підтверджують наявність обставин, які дають підстави вважати, що саме обраний судом розмір застави зможе достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з визначеним слідчим суддею строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 17.05.2025 року.
Так, частиною 1 ст.197 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів та відповідно до ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування.
Як визначено п.4 ч.3 ст.219 КПК України, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що у межах кримінального провадження № 12024221170003339 від 03.10.2024 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру 14.03.2025 року. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 в межах строку досудового розслідування до 12.05.2025 року.
З метою усунення недоліків ухвали слідчого судді, виходячи з положень п.2 ч.3 ст.407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, яка не погіршує становище підозрюваного.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Московського районного суду м.Харкова від 19 березня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 - скасувати та постановити нову.
Клопотання слідчого ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором Салтівської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком до 12 травня 2025 року включно.
Визначити суму застави протягом дії запобіжного заходу у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, яку необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області (Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 42261368; Банк отримувача ДКСУ м.Київ; Код банку отримувача (МФО) 820172; Рахунок отримувача UA078201720355279002000085314, призначення платежу - застава).
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесенні застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Харківській слідчий ізолятор».
При внесенні визначеної суми застави підозрюваний підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 обов'язки,передбачені ч.5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою;
- не відлучатись з місця постійної реєстрації без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4