Справа № 953/9074/24 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/443/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
15 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6 захисника ОСОБА_7
представника Департамента
служби у справах дітей ХМР ОСОБА_8
підозрюваної ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 25 лютого 2025 року, якою задоволено клопотання слідчого ОВС СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_10 , погодженого прокурором Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12024220000000188 від 05 лютого 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.4 ст.321 КК України, до 12 квітня 2025 року -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
ОВС СУ ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024220000000188 від 05 лютого 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.4 ст.321КК України, в якому ОСОБА_9 підозрюється у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні та пересиланні з метою збуту, а також збуті наркотичних та сильнодіючих лікарських засобів, вчинених організованою групою, повторно.
12.02.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 321 КК України.
18.02.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваної ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 321 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,2,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 25.02.2025 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 12.04.2025 року без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження та ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що він не був присутнім при оголошенні повного тексту ухвали слідчого судді, зміг ознайомитись з текстом судового рішення лише 10.03.2025 року та протягом установленого законом строку підготував та направив до суду апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що підозра є необґрунтованою, а також підозра неповнолітній підозрюваній була вручена без участі захисника. Вказує, що стороною обвинувачення не доведено та не обґрунтовано наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує, що розгляд справи відбувся без участі батьків або близьких родичів ОСОБА_9 .
Позиції інших учасників судового провадження
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваної, захисника, представника Департамента служби у справах дітей ХМР на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Враховуючи, що доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин пропуску строку не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваної такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки остання обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 321КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_9 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 321 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється остання, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих їй злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 321 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколах допиту свідків; матеріалами отриманими під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, висновку експерта; протоколі огляду предметів.
Зазначені докази цілком слушно, на думку слідчого судді, не містять ознак очевидної беззаперечної недопустимості та неналежності та є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання захисника на те, що не було надано доказів причетності ОСОБА_9 до кримінальних правопорушень, оскільки слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що не було дотримано процедуру, передбачену вимогами КПК України при врученні неповнолітній ОСОБА_9 повідомлення про підозру, оскільки відповідно до матеріалів провадження вбачається, що 12.02.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.4 ст.321 КК України, під час вручення повідомлення про підозру був залучений законний представник та одразу залучений захисник, задля дотримання права на захист неповнолітньої підозрюваної та вимог, передбачених ст.52 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій згідно підозри, які інкримінується підозрюваній ОСОБА_9 , а саме того, що вона підозрюється, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, який відноситься до категорії злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема здоров'я населення, який до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні. Крім того, високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а і для суспільства в цілому, оскільки злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, це злочини, що посягають на здоров'я населення у зв'язку з поширення наркоманії та зростанням злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей.
За таких обставин, а також з огляду на деталі та специфіку злочинів, колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрювана може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_9 не має постійної реєстрації на території України, має можливість вільно перетинати кордон України під час військового стану, тому безперешкодно може вчинити дії, направлені на переховування від правоохоронних органів поза межами України, а також підозрювана ОСОБА_9 не з'являлася в судове засідання суду першої інстанції та була доставлена приводом згідно ухвали слідчого судді, що також, додатково свідчить прооб'єктивність підстав вважати, що існує ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Також, колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Також, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що ОСОБА_9 офіційно не працевлаштована, що може вказувати про вірогідність продовження злочинної діяльності у даній сфері з метою отримання незаконного прибутку або на високу ймовірність вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
А тому доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованих злочинів формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою - є необґрунтованими.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, а також враховуючи особу підозрюваної, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів приймає до уваги, що на утриманні ОСОБА_9 перебуває її малолітня дитина, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих підозрюваній дій, однак, згідно підозри, вони не стали для неї стримуючим фактором для уникнення від вчинення дій відповідно до повідомлення про підозру.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_9 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
У рішенні «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 4 статті 5 забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалося затримання (також справа «Буткевічюс проти Литви»).
Так, до неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) згідно зі ст. 492 КПК може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених КПК. Разом з тим слід ураховувати, що затримання та тримання під вартою як винятковий захід може застосовуватися тільки у випадку, коли неповнолітній підозрюється чи обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, та за умови, якщо слідчий/прокурор доведе, що застосування іншого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст.177 КПК. Крім урахування згаданих підстав, слідчий суддя, суд, беручи до уваги практику ЄСПЛ (рішення від 27.11.2008 у справі «Свершов проти України»), зобов'язаний враховувати і вік підозрюваного (обвинуваченого).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 18.2 Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосудця щодо неповнолітніх (1985 р.), так званих «Пекінських правил», жоден неповнолітній не може бути вилучений з-під нагляду батьків частково або повністю, якщо це не виправдовують обставини провадження. Проте, відповідно до матеріалів справи, батьки ОСОБА_9 , з її слів, знаходяться за кордоном, що свідчить про те, що її батьки не зможуть контролювати її місце перебування, так само, як і її стан, та не зможуть належним чином забезпечити виконання підозрюваною процесуальних обов'язків.
Посилання сторони захисту на те, що тримання під вартою є занадто жорстокою мірою забезпечення заходів кримінального провадження, в контексті розгляду вказаної справи, колегія суддів відхиляє, проте враховує, що тримання під вартою має застосовуватись до неповнолітнього лише як винятковий захід з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Клопотання захисника ОСОБА_7 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 25 лютого 2025 року щодо підозрюваної ОСОБА_9 .
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 25 лютого 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4