Номер провадження 2/754/2293/25
Справа №754/491/25
Іменем України
18 квітня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/491/25
ОСОБА_1 - позивач
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» - відповідач
Вимоги позивача: стягнення заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди
Позивачем до суду подано позов у якому посилаючись на не проведення з позивачем розрахунку при звільненні позивач просить стягнути з відповідача 29205,75 грн. - заробітної плати, 88155,60 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (період з 01.09.2023 по 29.02.2024 (130 робочих днів)), 87750 грн. - відшкодування моральної шкоди, яка виражається у моральних стражданнях, втраті життєвих зв'язків, змушеності економити на харчах, одязі, відсутності змоги купити необхідний набір продуктів для забезпечення потреб родини, задовольнити життєві потреби дитини, душевних переживаннях, моральних, фізичних стражданнях, втраті престижу, ділової репутації. Також позивач просить стягнути 1211,20 грн. - судового збору.
Ухвалою суду від 14.01.2025 відкрито провадження (спрощене з викликом учасників справи).
Ухвалою суду від 14.01.2025 витребувано докази.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні позивач позов підтримав і не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача.
Відповідач у судове засідання не з'явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав.
Відповідачем подано відзив хз проханням відмовити в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку і моральної шкоди.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати КГС від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 «40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. 41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"). 42. Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини"). 43. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta). 44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).».
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням виколаденого і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача.
Вислхавши позивача, дослідивши матеріали справи та вирішуючи спір у межах пред'явлених позовних вимог, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Відповідно до трудової книжки позивача, позивач перебував із відповідачем у трудових відносинах з 22.07.2021 по 31.08.2023 і позивача звільнено з роботи наказом відповідача від 30.08.2023 за п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до ваідзиву та доданих до відзиву розрахункових листків за період з травня по серпень 2023 борг у відповідача перед позивачем становить 29205,75 грн..
Згідно ст. 116 КЗпП України «При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.».
Згідно ст. 117 КЗпП України «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Згідно ст. 237-1 КЗЩпП України «Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.».
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Будь-яких конкретних правових доказів, які б повністю або частково спростовували позовні вимоги в частині стягнення 29205,75 грн. - заробітної плати суду не надано, а тому в цій частині позов задовольняється.
Згідно ч. 4 і ч. 5 ст. 82 ЦПК України, 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 22.07.2024 у справі № 757/2043/24-ц залишеної без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2024 «З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача під час судового розгляду справи доводила обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань, а також обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача. Сторона відповідачаз метою доведення форс-мажорних обставин саме для конкретного випадку звернулась до Торгово-промислової палати України. Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА'за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, який отримано відповідачем після ухвалення судом першої інстанції судового рішення. Разом з тим, колегією суддів апеляційного суду враховується, що у сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 12 вересня 2023 року. Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язку із своєчасного проведення розрахункупри звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок. Сертифікат №3000-240827 від 23 квітня 2024 року Київської торгово-промислово палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий ТОВ «ДІЄСА», колегія суддів апеляційного суду визнає належним та допустимим доказом, який містить інформацію щодо премета доказування у справі, яка переглядається, а неможливість його подання до суду першої інстанції об'єктивно не залежали від відповідача ТОВ «ДІЄСА». Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДІЄСА'та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 берзня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок проте, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають. Враховуючи вищезазначене, судпершої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини ТОВ «ДІЄСА». Отже, доводи апеляційної скарги відповідача, з урахуванням меж апеляційного перегляду справи, дають підстави для висновку, що оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 355,74 грн, ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі у відповідній частині вимог, та прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 355,74 грн.».
Відповідно до сертифіката № 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 23.04.2024 № 17/13-4/398 Київська Торгово-Промислова Палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса», дата настання 12.03.2022, які тривали станом на 23.04.2024.
Вищевказаними рішеннями судів апеляційної і касаційної інстанції встановлено, що з 12.03.2022 виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «Дієса» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача.
На час вирішення спору суду не надано доказів припинення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для ТОВ «Дієса».
Вищевикладене дає правові підстави для висновку, що вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
Не проведення з позивачем розрахунку при звільненні дає правові підстави для висновку про порушення законних прав позивача та заподіяння позивачу моральної шкоди.
Що ж до розміру морального відшкодування, то з урахуванням ступеня вини відповідача, обставин заподіяння моральної шкоди, тривалості страждань та негативних наслідків, які настали для позивача в зв'язку з порушенням його трудових прав суд вважає, що 5000 грн. є достатнім розміром для відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди.
За таких обставин, позов задовольняється частково.
При поданні позову позивачем не сплачувався судовий збір.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задовольняється, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, 1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Останні два повні місяці роботи позивача, які передували звільненню були червень і липень 2023.
Позивачеві нараховано до виплати заробітну плату за червень 2023 в сумі 15871,44 грн., а за липень 2022 в сумі 13287,87 грн..
15871,44 грн. + 13287,87 грн. = 48538,79 : 2 = 14579,655 (після математичного округлення) = 14579,66 грн..
Позовні вимоги про стягнення заробітної плати судовим збором не оплачувались (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).
У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку відмовлено.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
87750 : 100 % = 877,50 (1 %).
5000 : 877,50 = 5,6980057 %.
1211,20 : 100 % х 5,6980057 % = 69,014245 (після математичного округлення) = 69,01 грн..
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Задовольнити позов частково.
Стягнути з відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика яВасильківська, 45, ЄДРПОУ 36483471) на користь позивача ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки від 01.03.2023 № 3003-5002615765 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 29205,75 грн. - заробітної плати, 5000 грн. - відшкодування моральної шкоди, 69,01 грн. - судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з з відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика яВасильківська, 45, ЄДРПОУ 36483471) на користь позивача ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки від 01.03.2023 № 3003-5002615765 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 14579,66 грн. - заробітної плати за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.