Номер провадження 1-кп/754/369/25
Справа№754/15024/23
Вирок
Іменем України
17 квітня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого кримінальне провадження №42015150410001300 відносно обвинуваченої
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Бережки, Дубровицького району, Рівненської області, освіта вища, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , не судиму,
у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст.111ч.1, 408ч.1 КК України,
Судом визнано доведеним, що обвинувачена ОСОБА_6 проходила військову службу у військовому званні старший матрос за контрактом, на посаді відповідального виконавця військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась в АДРЕСА_2, за адресою: АДРЕСА_2 .
За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_6 була зарахована до списків особового складу частини, поставлена на всі види забезпечення.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, старший матрос ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст.ст.9,11,14,16,37,40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.2,4,6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст.1,3,6,8,23,24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» була зобов'язана:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників);
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положення і інструкціями;
неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та про виконання наказу доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ,
і своєму безпосередньому начальникові;
сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України;
вважатися таким, що виконує обов'язок з військової служби знаходячись на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
З 26.02.2014 року Автономна Республіка Крим та місто Севастополь фактично знаходились під окупацією військових підрозділів збройних сил російської федерації.
06.03.2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим ухвалила Постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» від 06.03.2021 року №1702-6/14, чим порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, іншими нормативно - правовими актами.
Факт порушення був встановлений Конституційним Судом України, який у Рішенні від 14.03.2014 року №2-рп/2014 визнав зазначену Постанову такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), внаслідок чого вона втратила чинність. З огляду на це Верховна Рада України 15.03.2014 року ухвалила Постанову «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», внаслідок якої парламент Автономної Республіки Крим втратив будь-яку легітимність.
Так, у березні 2014 року невстановленими на теперішній час озброєними особами у військовій формі одягу без розпізнавальних знаків було здійснено незаконне захоплення військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалася за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_1 була підірвана.
За таких обставин статус території АР Крим, визначено як тимчасово окуповану територію внаслідок збройної агресії російської федерації, та встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій у умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, і також прав і законних інтересів юридичних осіб.
У відповідності до вимог Указу Президента України від 24.03.2014 року № 339 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», розпорядження Міністра оборони України та Командувача Військово - Морських Сил Збройних Сил України, наказу командуючого Військово - Морських Сил Збройних Сил України № 01 від 12.05.2014 року - командиру військової частини НОМЕР_1 наказувалось передислокувати особовий склад з
АДРЕСА_2 до АДРЕСА_3 з терміном прибуття до 13.05.2014 року.
Спільною директивою Міністерства Оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 14.08.2014 року № Д-322/1/29дск (із змінами №Д322/1/19дск від 30.06.2015) та наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19 серпня 2014 року №7/ОШР/ДСК (зі змінами) військова частина НОМЕР_1 у термін 31.12.2015 року розформована, умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 були анульовані, правонаступником визначено 84 арсенал (мінного, торпедного та трального озброєння) ( АДРЕСА_3 ).
В один із днів весни 2014 року, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше третьої декади березня 2014 року, на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 командуванням частини було усно доведено до всього особового складу, в тому числі до старшого матроса ОСОБА_6 , вищезазначені обставини ситуації в АР Крим та необхідність прийняття рішення кожним військовослужбовцем щодо дотримання Військової присяги на вірність Українському народові та необхідність передислокації особового складу частини на материкову частину України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.
Разом з цим, старший матрос військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась в АР Крим, за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , достовірно знаючи вищевказані вимоги командування та чинного законодавства України, вирішила стати на злочинний шлях та вчинити державну зраду, тобто перейти на бік збройних сил російської федерації, які фактично віроломно захопили територію Автономної Республіки Крим України з її інфраструктурою, установами, організаціями, військовими частинами тощо.
Реалізуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 в один із днів весни 2014 року, не пізніше третьої декади березня 2014 року на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 відмовилась виконувати обов'язки несення військової служби у Збройних Силах України та заявила про намір проходити службу у військовій частині в збройних силах російської федерації після чого уклала контракт та була зарахована в списки особового складу збройних сил російської федерації яка дислокується в с.м.т.Новоозерне міста Євпаторія Автономної Республіки Крим.
Цими діями громадянин України, старший матрос ОСОБА_6 , умисно вчинила шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме вчинила перехід на бік ворога, тобто надала безпосередню допомогу російській федерації, з якою Україна перебуває в умовах збройного конфлікту.
Крім того, старший матрос ОСОБА_6 , діючи умисно, залишившись на тимчасово окупованій території АР Крим та перейшовши на військову службу до збройних сил російської федерації, вчинила дезертирство, тобто нез'явлення на службу, з метою ухилитись від проходження військової служби.
Так, у відповідності до вимог Указу Президента України від 24.03.2014 року № 339 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», розпорядження Міністра оборони України та Командувача Військово - Морських Сил Збройних Сил України, наказу командуючого Військово - Морських Сил Збройних Сил України № 01 від 12.05.2014 року - командиру військової частини НОМЕР_1 наказувалось передислокувати особовий склад з
АДРЕСА_2 до АДРЕСА_3 з терміном прибуття до 13.05.2014 року.
Спільною директивою Міністерства Оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 14.08.2014 року № Д-322/1/29дск (із змінами №Д322/1/19дск від 30.06.2015) та наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19 серпня 2014 року №7/ОШР/ДСК (зі змінами) військова частина НОМЕР_1 у термін 31.12.2015 року розформована, умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 були анульовані, правонаступником визначено 84 арсенал (мінного, торпедного та трального озброєння) ( АДРЕСА_3 ).
Проте, ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді відповідального виконавця військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), у військовому званні старший матрос, діючи умисно, в порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст. ст. 1, 2, З, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 13 травня 2014 року не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов'язків військової служби, діючи умисно, з метою ухилитися від несення обов'язків військової служби назавжди, без дозволу командування частини, вчинила нез'явлення на службу у визначений наказом від 12.05.2014 року №01 Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та директиві МО України та Генерального штабу ЗС України від 30.04.2014 року №Д-322\1\05 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», час до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 , та ухилялась від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, що не з'явився на службу, а перейшла на військову службу до країни-агресора - збройних сил російської федерації.
Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) (т. 1, а. пр. 163-164,165-169, 178-180, 184-185, 194-196, 197-198, 204-205, 220-221, 229-230, 246), остання показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавала.
Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_6 до слідчого (прокурора), суду, свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_6 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Захисник ОСОБА_5 просив з врахуванням особи обвинуваченої, відсутністю обставин що обтяжують її покарання, призначити покарання в мінімальних межах інкримінованих їй статей.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Так судом визнано загальновідомим, і таким, що не потребує доказування в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченої безпосередньо в контексті висунутого їй обвинувачення.
Згідно послужної карти ОСОБА_6 , 22 листопада 2004 року ІНФОРМАЦІЯ_3 була призвана до Збройних Сил України. В грудні 2006 року прийняла військову присягу на вірність народу України. З 16.10.2013 року місце служби ОСОБА_6 в/ч НОМЕР_3 на посаді відповідального виконавця у званні старший матрос.
Згідно витягу з наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адмірала ОСОБА_7 від 13.06.2014 року відповідального виконавця 258 об'єднаного складу озброєння і майна, старшого матроса ОСОБА_6 звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Відповідно до акту огляду від 24.01.2023 року у ході огляду сайту «Миротворець» було встановлено, що відповідно до публікації у газеті «Флаг Родины» Краснознаменного Черноморського Флота РФ від 07.03.2017 року, ОСОБА_6 проходить контракту військову службу в званні старший матрос ВМФ Росії.
Згідно показань в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , ОСОБА_6 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокувалась в
АДРЕСА_2 , у званні старший матрос. Під час окупації Криму зс рф було отримано директиву про передислокацію військової частини у АДРЕСА_3 . Зі всіма військовими особисто, в тому числі з ОСОБА_6 , а також на загальному шикуванні було доведено директиву командування про передислокацію, а також роз'яснено відповідальність, згідно КК України, за дезертирство та перехід на бік ворога. В цей час військова частина вже була захоплена військовослужбовцями рф, які агітували всіх переходити служити в рф. На шикуванні було запропоновано військовослужбовцям розділитись на дві шеренги, а саме, в одну ті хто передислоковується у м. Очаків, і ті, хто залишається служити у зс рф. ОСОБА_6 перейшла у шеренгу тих, хто залишився в Криму, щоб служити у зс рф. Після цього, ті військовослужбовці, які не зрадили Україну, покинули військову частину. На наступний день, на КПП колишньої військової частини НОМЕР_1 , він бачив ОСОБА_6 яка виходила у формі зс рф. Уточнив, що військовослужбовець ОСОБА_6 у м. Очаків, відповідно до директиви командування, не з'явилась.
Згідно показань у судовому засіданні свідка ОСОБА_9 , ОСОБА_6 він особисто знає оскільки вони проживали в одному селі. Вказав, що дійсно, ОСОБА_6 проходила військову службу у військово-морських сила ЗСУ в Криму. В подальшому від родичів він дізнався, що ОСОБА_6 перейшла служити до зс рф. Через деякий, ОСОБА_6 приїжджала в село на похорон, і особисто йому говорила, що служить старшим матросом у зс рф, і це був її добровільний вибір.
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.05.2023 року, свідок ОСОБА_10 впізнав на фотознімку ОСОБА_6 , як особу, яка у 2014 році проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в кінці березня-на початку квітня 2014 року зрадила військовій присязі та перейшла на службу до зс рф.
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 08.03.2023 року, свідок ОСОБА_9 впізнав на фотознімку ОСОБА_6 , як особу, яка до 2014 року щороку приїжджала до батьків с. Бережки Рівненської області.
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.05.2023 року, свідок ОСОБА_11 впізнав на фотознімку ОСОБА_6 , як особу, яка у 2014 році проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в кінці березня-на початку квітня 2014 року зрадила військовій присязі та перейшла на службу до зс рф.
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.05.2023 року, свідок ОСОБА_8 впізнав на фотознімку ОСОБА_6 , як особу, яка у 2014 році проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в кінці березня-на початку квітня 2014 року зрадила військовій присязі та перейшла на службу до зс рф.
Відповідно до акту огляду від 09.03.2023 року у ході огляду сайту Військово-Морських Сил Збройних Сил України» в розділі дезертири та зрадники, зазначено ОСОБА_6 як особу яка не прибула на континентальну Україну у визначені пункти збору, перейшла на військову службу до російських окупантів.
Згідно рапорту старшого оперуповноваженого Вараського РВ( з дислокацією у с.м.т.Зарічне Рівненської області) УСБУ в Рівненській області ОСОБА_12 , про виявлення кримінального правопорушення, ОСОБА_6 уродженка с. Бережки Рівненської області, до окупації АР Крим військами рф проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) ВМС ЗС України. В березні 2014 року ОСОБА_6 під час окупації території АР Крим зс рф, порушивши військову присягу Українському народові, не прибула до місця збору на континентальній частині України, перейшла на військову службу до зс рф.
Таким чином, ОСОБА_6 будучи громадянкою України та на час дій, які ставляться їй у провину була військовослужбовцем військової частини (в/чА2157 с.м.т. Новоозерне АР Крим), під час анексії Криму російською федерацією у 2014 році зрадила військовій присязі на вірність народу України та перейшла на військову службу до лав збройних сил російської федерації, що підтверджується листом начальника Управління СБУ в Рівненській області ОСОБА_13 від 01.08.2024 року №231327.
Відповідно до витягу з наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адмірала ОСОБА_7 від 13.05.2015 року №37-РС, старшого матроса ОСОБА_6 , колишнього відповідального виконавця 258 об'єднаного складу озброєння і майна звільнено з військової служби у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського складу та виключено зі списків особового складу Збройних Сил України з 27 березня 2015 року.
Згідно акту про проведення службового розслідування від 17.03.2015 року, затвердженого Командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адміралом ОСОБА_7 , у зв'язку не прибуттям станом на 12.05.2014 року до визначеного місць на материковій частині України з тимчасово окупованої території АРК старшого матроса військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 за порушення військової присяги, вимог ст..11,16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст..4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно зі ст.62 пункту ж - у виді позбавлення військового звання із звільненням з військової служби у запас.
Також судом були досліджені наступні письмові докази:
- витяг з наказуКомандувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адмірала ОСОБА_7 від 12.05.2014 року «Про передислокацію військових частин(підрозділів), установ та організацій Військово-Морських Сил Збройних Сил України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь;
- витяг, затверджений наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 12.05.2024 року, з плану проведення додаткових організаційних заходів у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у 2014 році;
- витяг із Директиви Міністерства Оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України від 30.06.2015 року №Д-322/1/19дск, про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2015 році;
- витяг переліку змін Директиви Міністерства Оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України від 30.06.2015 року «про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2015 році»;
- директиву « Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов'язані з тимчасовою окупацією території України» від 06.05.2014 року №Д-1, згідно якої визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території з 06 травня 2014 року до 12 травня 2014 року;
Всі перелічені джерела інформації необхідно оцінювати за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнати належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, необхідно визнати наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_6 достовірними доказами обвинувачення, а тому покласти в основу обвинувального вироку.
Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_6 та фактів з цього приводу.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_6 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_6 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України.
Згідно відповідей начальника Управління Державної Міграційної Служби в Рівненській області від 15.02.2023 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Бережки, Рівненської області значиться як громадянка України, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , оформленим 27.01.1997 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області. Інформація про припинення громадянства України ОСОБА_6 , звернення до посольства та консульств та консульських установ України з клопотанням про вихід з громадянства України відсутня. ОСОБА_6 паспортом громадина України для виїзду за кордон зі строком дії не оформлявся.
Згідно листа Міністерства Закордонних Справ України,згідно з реєстраційними базами відділу громадянства Департаменту консульської служби та даними закордонних дипломатичних установ України, станом на 20.02.2023 року відсутня інформація про звернення з клопотанням про вихід з громадянства України або оформлення подання про втрату громадянства України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судрозглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1ст.337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні нею інкримінованих кримінальних правопорушень передбачених ч.1ст.111,ч.1ст.408 КК України, поза розумним сумнівом.
Суд вважає доведеним, що громадянка ОСОБА_6 , достовірно знаючи про її переведення до нового місця служби, у зв'язку з передислокацією до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 на материковій частині України у визначений строк, а саме до 12.05.2014 року включно, на службу до пункту збору у військову частині НОМЕР_1 АДРЕСА_3 з тимчасової окупованої території АР Крим не прибула і командуванню про своє місцезнаходження не повідомила, хоча об'єктивно повинна була і могла це зробити.
Також суд вважає доведеним, що ОСОБА_6 вчинила перехід на бік ворога, тобто надала безпосередню допомогу російській федерації, з якою Україна перебуває в умовах збройного конфлікту, відмовилась виконувати обов'язки несення військової служби у Збройних Силах України та уклала контракт про проходження військової служби у зс рф. Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 будучи громадянкою України, своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянкою України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, переході на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.111 КК України (в редакції Закону № 23412-ІII від 05.04.2001); вчинила дезертирство, тобто не з'явилась на військову службу у разі переведення до іншої військової частини, з метою ухилитись від військової служби, кримінальне правопорушення передбачене ч.1ст.408 КК України(в редакції Закону № 2341-ІII від 05.04.2001).
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_6 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочинів, один з яких згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_6 судом не встановлено.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєних ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, а саме те, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, яка повинна свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, віддано служити Українському народові, в порушення зазначених зобов'язань здійснила дезертирство та державну зраду, особу обвинуваченої, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нового злочину.
Відповідно до ч.2ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину була військовослужбовцем ЗСУ, який повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, беззастережно виконувати накази командирів, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
На підставі викладеного, керуючись ч.3ст.323,ст.ст.368, 373-376 КПК України, суд,
ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.1ст.111 КК України(в редакції Закону № 2341-ІII від 05.04.2001) та ч.1ст.408 КК України (в редакції Закону № 2341-ІII від 05.04.2001) і призначити покарання
за ч.1ст.111 КК України(в редакції Закону № 2341-ІII від 05.04.2001) у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього належного їй майна.
за ч.1ст.408 КК України (в редакції Закону № 2341-ІII від 05.04.2001) у виді 4(чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12(дванадцять) років, з конфіскацією всього належного їй майна.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_6 обраховувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття під варту.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні не обирався.
Речові докази зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: