Справа № 456/150/25
Провадження № 1-кп/456/252/2025
підготовчого судового засідання
18 квітня 2025 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
в процесі розгляду у підготовчому судовому засіданні кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 ст. 332 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , -
встановив:
Захисник ОСОБА_6 подав до суду клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки такий не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.
В обґрунтування клопотання захисник покликається на те, що обвинувальний акт має ряд наявних недоліків, які, навіть, без дослідження матеріалів самого кримінального провадження, не дозволяють конкретизувати формулювання обвинувачення.
Так, безпосередньо у тексті описово-резолютивної частини обвинувального акту непослідовно та незрозуміло викладено хід подій, інкримінованих ОСОБА_3 правопорушень-злочинів.
В описово-резолютивній частині обвинувального акту по всіх інкримінованих ОСОБА_3 епізодах орган досудового розслідування за узгодженням з процесуальним керівником визначив, що останній повинен нести відповідальність за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, надання засобів та усунення перешкод, вчинено повторно організованою групою з корисливих мотивів.
Однак, при цьому навіть не зазначено жодної із важливих складових кваліфікуючої ознаки такої форми об'єктивної сторони, як «сприяння у незаконному переправленні осіб», вказаних у диспозиції ст. 332 КК України в якості кваліфікуючих, а саме: «... порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод».
Дана обставина дає підстави стороні захисту обґрунтовано заявити про те, що об'єктивна сторона злочинів, інкримінованих ОСОБА_8 за ст. 332 КК України - не розкрита.
Сторона обвинувачення не врахувала, що поняття сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод у злочині, передбаченому ст. 332 КК України, стосується осіб, які намагаються незаконно перетнути державний кордон України. Воно може полягати у наданні порад і вказівок щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання тощо, у наданні транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, карт чи схем, у відволіканні уваги прикордонних нарядів тощо.
Надання допомоги в законному перетинанні державного кордону України взагалі не утворюють складу злочину.
Також в тексті описово-резолютивної частини обвинувального акту в жодному з інкримінованих епізодів не конкретизовано ані дату, ані час, ані місце, ані спосіб незаконного переправлення через державний кордон України, оскільки всі особи законно на законних підставах перетинали державний кордон України.
Тобто, в об'єктивній стороні злочину не конкретизовано які ж саме протиправні дії, спрямовано на переведення, перевезення (тощо) осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України, були виконані ОСОБА_9 , як особою, яка сприяла зазначеним особам ще до того, як вказані громадяни, перетнули державний кордон України.
Крім того, в описово-резолютивній частині обвинувального акту сторона обвинувачення не розкрила момент закінчення кожного із інкримінованих епізодів скоєння ОСОБА_9 сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Оскільки не конкретизовано коли саме ним виконано відповідні дії, пов'язані з наданням необхідних порад, наданням вказівок чи засобів для незаконного перетинання державного кордону України або усунення відповідних перешкод для цього.
Стороною обвинувачення не розкрито причинний зв'язок між діяннями, які вчинив ОСОБА_10 , та наслідками, які настали.
Так, стороною обвинувачення не враховано, що в Україні взагалі немає юридичної відповідальності (ані кримінальної, ані адміністративної) за організацію благодійної гуманітарної допомоги. Збройним Силам України, лікарням, а також допомоги з оформлення документів, які дають законні підстави для перетину державного кордону України та привезення даної гуманітарної допомоги в Україну.
Таким чином, виходячи із аналізу тексту описово-резолютивної частини обвинувального акту ОСОБА_10 не вчинив кримінально карані дії, передбачені ч. 3 ст. 332 КК України, оскільки в обвинувальному акті не відображено взаємопов'язані основні складові ознаки та мотиви сприяння у незаконному переправленні через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а саме:
- не розкрито протиправну ціль та мотиви діяння ОСОБА_9 , які б об'єктивно вказували на посягання ним на встановлений порядок перетинання державного кордону, на безпеку державного кордону з метою порушення порядку суспільних відносин, що забезпечує безпеку переміщення осіб через державний кордон України;
- відсутність для розкриття об'єктивної сторони інкримінованих злочинів будь-яких фактичних даних щодо усвідомленості дій ОСОБА_9 , спрямованих на сприяння у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, які б об'єктивно вказували на переміщенням або спробу переміщення таких осіб поза пунктами пропуску через державний кордон України чи в пунктах пропуску через державний кордон України без належних документів (або за підробленими документами, або за недійсними документами чи без дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України);
- використання незв'язного нагромадження цитат із ЗУ «Про оборону», ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Конституції України, Рішення Прикордонної служби №23-61122/0/6- 22 від 24.02.2022р, які не впливають на висвітлення об'єктивної сторону інкримінованих ОСОБА_8 правопорушень-злочинів, з одночасним ігноруванням важливих нормативно-правових документів, які саме визначають кримінально-карану «незаконність» порушення порядку перетинання державного кордону України: Закон України «Про прикордонний контроль» від 5.11.2009; Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»; Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57;
-відсутність розкриття бодай однієї з важливих складових кваліфікуючої ознаки такої форми об'єктивної сторони, як «сприяння у незаконному переправленні осіб», вказаних у диспозиції ст. 332 КК України в якості кваліфікуючих ознак, а саме: «... порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод».
Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, поряд з іншими відомостями, повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.
Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, наслідки та інші дані, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Проте, як вбачається з вище наведеного аналізу, сторона захисту наполягає на тому, що зазначені вище недоліки обвинувального акту є істотними та вказують на те, що органом досудового розслідування всупереч вимогам ч. 1 ст. 91 КПК України належним чином не конкретизовані обставини вчинення чотирьох епізодів інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень-злочинів.
Крім цього захисник ОСОБА_6 подав на адресу суду письмові пояснення до клопотання про повернення обвинувального акту, в яких зокрема зазначив, що враховуючи безпосередній об'єкт злочину-правопорушення та бланкетну конструкцію диспозиції ст. 332 КК України то для кваліфікації даного злочину-правопорушення слід встановити порушення наступних законодавчих актів, які регулюють перетинання державного кордону України:
- Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про приймання та передачу осіб через українсько-молдовський державний кордон. Ратифікована Законом України від 11 вересня 1998 року № 105-ХІV;
- Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про умови поїздок громадян. Затверджена Постановою КМУ від 2 жовтня 2003 року № 1573;
- Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Македонія про умови взаємних поїздок громадян від 6 лютого 2010 року. Затверджена Постановою КМУ ЗО червня 2010 року;
- ЗУ "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 року № 1777-ХІІ;
- ЗУ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ;
- ЗУ "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" від 22 лютого 2000 року № 1479-ІІІ;
- ЗУ "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року № 2491-ІІІ;
- ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;
- ЗУ "Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну" від 10 січня 2002 року № 2920-ІІІ;
- ЗУ "Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації" від 20 лютого 2003 року № 545-ІV;
- ЗУ "Про прикордонний контроль " від 5 листопада 2009 року № 1710-VІ;
- Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57;
- Указ Президента України "Про посвідчення особи моряка" від 5 червня 1993 року № 194/93;
- Указ Президента України "Положення про дипломатичний та службовий паспорти України" 12 травня 2015 року № 264/2015;
- Наказ МВС України " Про затвердження Положення про імміграційну картку" від 22 серпня 2018 року № 697.
Однак сторона обвинувачення не посилається в обвинувальному Акті на особливо важливі нормативно-правові документи, які як раз і визначають кримінально-карану «незаконність» порушення порядку перетинання державного кордону України.
Натомість сторона обвинувачення в обвинувальному Акті посилається на закони, які взагалі не впливають на висвітлення об'єктивної сторони інкримінованих ОСОБА_8 правопорушень-злочинів, передбачених ст. 332 КК України.
Окремо звертає на себе увагу на той факт, що сторона обвинувачення в обвинувальному Акті сама спростовує свою позицію про незаконність перетину кордону, оскільки вказує про дотримання особами, які перетинали державний кордон України на підставі п. 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27 січня 1995 р. №57.
Таким чином стороною обвинувачення не розкрито диспозицію ст. 332 КК України, а стороні захисту та ОСОБА_8 не зрозуміло обвинувачення, оскільки сторона обвинувачення не вказує в обвинувальному Акті, яким способом та ким було незаконно перетнуто державний кордон України та інше.
В обвинувальному Акті також відсутні дані про надання незаконних настанов, проведення інструктажу та координації з приводу незаконного перетину державного кордону, забезпечення їх прикриття, вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності органів ДПС та інших правоохоронних органів тощо.
Сторона захисту вважає та наполягає, що обвинувачення, яке висувається ОСОБА_8 є незрозумілим та неспроможним, оскільки повністю суперечить висновкам Верховного Суду викладеним у Постанові від 10.03.2025р. у справі №466/5535/23.
Крім цього, обвинувальний Акт не містить обов'язкових та факультативних ознак злочину-правопорушення передбаченого ст. 332 КК України, а саме:
Хто, кому надавав настанови, проводив інструктаж з приводу нейтралізації діяльності органів ДПС та інших правоохоронних органів тощо (час, місце, спосіб).
Ким та кому надавалися поради чи вказівки з приводу незаконного перетинання кордону (час, місце та місце незаконного перетину кордону).
Ким та кому надавалися транспортні засоби для незаконного перетину державного кордону України (час, місце та місце незаконного перетину державного кордону).
Ким та кому надавалися тимчасові сховища, засоби маскування і засоби приховування слідів незаконного перетину державного кордону України (час, місце).
Ким та кому надавалися підроблені документи, карти, схеми або інших предметів матеріального характеру, за допомогою яких можливо незаконно перетинати державний кордон України (час, місце, місце виготовлення підроблених документів, та ким були виготовлені підроблені документи).
Час, місце та спосіб незаконного перетинання державного кордону України.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його негативні наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку.
Місце злочину - місце у просторі, де було розпочато, закінчено злочин, або де настав злочинний наслідок. Є однією зі складових об'єктивної сторони злочину, а у ряді випадків - визначальною обставиною кваліфікації злочину.
Як вбачається з обвинувального Акту то по жодному епізоду не зазначено місце вчинення злочину.
Разом з тим в обвинувальному Акті зазначено, що перетин державного кордону України відбувався в пункті пропуску ЧОП (Тиса) Ужгородського району Закарпатської області, документи для законного перетину державного кордону України виготовлялися в Харківській області.
В свою чергу досудове розслідування проводилося в Львівській області, що свідчить про наявність спору про територіальну підслідність справи.
Ч.5 ст. 218 КПК України, встановлено, що спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня.
З реєстру матеріалів досудового розслідування наданих разом з обвинувальним Актом вбачається про відсутність постанови прокурора вищого рівня про визначення територіальної підслідності справи (в порядку ч. 5 ст. 218 КПК України), що свідчить про збирання доказів неуповноваженими особами та як наслідок визнання їх недопустимими, а також порушення підсудності і затвердження та направлення обвинувального Акту не уповноваженим прокурором, враховуючи ч. 5 ст. 218 КПК України.
Стосовно не розкриття в обвинувальному Акті кваліфікуючої ознаки об'єктивної сторони злочину-правопорушення передбаченого ч. З ст. 332 КК України.
Поняття організована група визначена у ч. 3 ст. 28 КК України.
За змістом ч. 3 ст. 28 КК України злочин може бути справою організованого об'єднання лише в тому випадку, коли таке об'єднання утворено попередньо, звідси, має бути доведено, що вчиненню злочину організованою групою передували дії щодо її утворення.
Як вбачається з обвинувального Акту (Аркуш 2) досудовим слідством встановлено, що Особа 1 та ОСОБА_10 за невстановлених досудовим слідством обставин (час, спосіб та місце), однак не пізніше 2024 лютого, вирішили створити організовану групу.
Далі в обвинувальному Акті зазначено (Аркуш 3): Особа 1 та ОСОБА_10 за невстановлених досудовим слідством обставин (час, місце та спосіб), але не пізніше лютого 2024 року (час та місце не встановлено), створили та очолили організовану групу, до складу якої в різний час увійшли ОСОБА_11 та інші невстановлені особи.
Тобто сторона обвинувачення в обвинувальному Акті вказує про відсутність стійкості групи, що виключає можливість кваліфікувати дане правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК України.
Обвинувальний Акт не містить даних про те, що учасниками групи був розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, заходи щодо прикриття своєї діяльності тощо.
Конструктивною ознакою організованої групи, яка виділяє цю форму співучасті, є не попередня змова, а стійкість групи, тобто набуття нею таких внутрішніх механізмів, які убезпечують її існування, і спроможність протидіяти дезорганізуючим факторам (зовнішнім чи внутрішнім).
Стійкість злочинного об'єднання (організованої групи) не можна розуміти тільки як ступінь деталізації злочинного плану і розподілу обов'язків між учасниками об'єднання. Ці критерії не є свідченням стійкості, а, як правило, визначаються характером злочину, який готується.
Таким чином стороною обвинувачення в обвинувальному Акті не розкрито кваліфікуючу ознаку об'єктивної сторони злочину-правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та навпаки вказують на відсутність стійкості групи, що виключає можливість кваліфікувати дане правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК України.
У підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_6 клопотання підтримав покликаючись на викладені у ньому обставини та просить суд його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання захисника.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_7 клопотання підтримали.
Прокурор проти задоволення клопотання заперечив, суду пояснив, що обвинувальний акт складений у відповідності до вимог КПК України, у ньому викладені всі фактичні обставини і вимоги ст. 291 КПК України, клопотання захисту є не обґрунтованим, тому просить відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши учасників кримінального провадження, вивчивши аргументи, викладені в клопотанні, суд доходить такого висновку.
Відповідно до частини 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Стаття 291 КПК України регламентує суб'єктивний склад, уповноважений на складання, затвердження та підписання обвинувального акту, зміст обвинувального акту та перелік документів, які до нього додаються.
Згідно з частиною 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
З аналізу норм статті 314 КПК України випливає, що суд повертає обвинувальний акт прокурору, якщо в цьому акті будуть виявлені недоліки, без усунення яких кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.
Проаналізувавши обвинувальний акт суд доходить переконання, що такий відповідає вимогам, передбаченим у статті 291 КПК України. Зокрема, обвинувальний акт складений, затверджений та підписаний особами, передбаченими частинами 1 та 3 ст. 291 КПК України. У обвинувальному акті зазначені всі відомості, передбачені частиною 2 ст. 291 КПК України та викладені всі ті фактичні обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. До обвинувального акту додано документи, визначені частиною 4 ст. 291 КПК України.
Суд не вправі оцінювати зміст фактичних обставин кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими, та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, тобто виходити за межі своїх повноважень, оскільки під час підготовчого судового засідання суд лише перевіряє обвинувальний акт на предмет викладення в ньому відомостей, передбачених у п.п.1-9 ч.2 ст.291 КПК України.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-1430/0/4-12 від 03 жовтня 2012 року «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України» повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
У відповідності до правової позиції касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові від 03.07.2019 року по справі № 273/1053/17, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг та повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, визначення ж обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора.
У своєму клопотанні захисник вказує на те, що стороною обвинувачення належним чином не конкретизовані обставини вчинення чотирьох епізодів інкримінованих ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, що, на його думку, є порушенням права обвинуваченого на захист та підставою для повернення обвинувального акту прокурору, тобто фактично не погоджуються з кваліфікацією дій свого підзахисного та вдається до юридичної оцінки його дій, що є завданням наступних стадій кримінального процесу.
Суд зазначає, що обставини, на які в своєму клопотанні посилається захисник, як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору, можуть бути підтверджені, або спростовані виключно під час судового розгляду кримінального провадження по суті у судовому засіданні, тому суд не вправі в ході підготовчого судового засідання надавати оцінку змісту зазначеним прокурором відомостям у даному процесуальному документі та формулюванню обвинувачення.
Питання щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого також може бути вирішено судом за наслідками судового розгляду, при цьому сторона захисту не позбавлена права доводити перед судом свою позицію саме під час судового розгляду.
Таким чином, зазначені захисником обвинуваченого ОСОБА_3 обставини не є підстави для повернення обвинувального акту прокурору.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності суд доходить переконання про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення клопотання.
Керуючись статтями 291, 314, 372 КПК України, суд, -
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про повернення обвинувального акту прокурору.
Повний текст ухвали буде оголошено 18.04.2025 о 13.00 год.
Головуючий суддя ОСОБА_1