Справа № 464/8943/24
пр.№ 2/464/516/25
18 квітня 2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
у складі: судді Шашуріної Г.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 464/8943/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН-ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Дорошкевич Віра Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів,
Адвокат Зачепіло З.Я., від імені та в інтересах позивача, звернулася до Сихівського районного суду м.Львова з позовною заявою, в якій просить визнати виконавчий напис, вчинений 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., зареєстрований в реєстрі за № 7052 таким, шо не підлягає виконанню. Стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 35 903,40 грн, покликаючись, що такий вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема нотаріусом не установлено безспірність заборгованості; у порядку примусового виконання оспорюваного виконавчого напису з позивача на користь відповідача безпідставно стягнуто грошові кошти.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2024 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.
Ухвалою судді від 01 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України відзив на позовну заяву. Третім особам встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та отримання відзиву для подання пояснень щодо позову чи відзиву.
Ухвалою судді від 27 лютого 2025 року постановлено проводити розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи у судове засідання призначене на 10:30 год 14 квітня 2025 року не з'явилися, належним чином повідомлявся про дату, час і місце проведення такого.
Позивач, скористався правом, наданим ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судові засідання повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про дату, час і місце проведення такого, причин неявки не повідомив та не подав відзив на позовну заяву.
Треті особи не скористались правом подати пояснення на позовну заяву.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст.223 ЦПК України. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч.4 ст.223 ЦПК України).
За умовами ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням наявності всіх наведених вище умов суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється за вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях. (ст.ст.12,81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
12 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 7052) про задоволення вимог відповідача шляхом стягнення з позивача грошові кошти за кредитним договором № 877905550 від 28 листопада 2019 року, що становить загальну суму 31 730,36 гривень.
З примусового виконання даного виконавчого документа приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. постановою від 08 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження № 65069875.
Між сторонами виник спір стосовно дотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при вчиненні виконавчого напису.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Згідно зі ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Виходячи з приписів ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно». Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Верховний Суд у Постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається позикодавцем позичальнику у порядку, визначеному статтею 84 Закону України «Про нотаріат». За нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Так, звертаючись до суду із заявленими вимогами позивач покликається на відсутність безспірної заборгованості, водночас відповідачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів, що є його процесуальним обов'язковим згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, щодо направлення позичальнику (позивачу) листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником (позивачем) такого.
Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Наведені законодавчі положення та обставини справи свідчать, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, що зумовлює визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Отже, факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Наведені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20.
Аналіз наведеного вище свідчить про те, що кошти, які були стягнуті з позивача у виконавчому провадженні № 65069875 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого напису (підтверджується платіжною інструкцією № 460 від 26.05.2023) є безпідставно набутими ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», оскільки виконавчий напис судом визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Утім, позивач помилково визначив розмір безпідставно набутих коштів.
За фактичних обставин справи розмір заборгованості, яка була стягнута з боржника на користь кредитора, становив 31 730,36 грн, решта коштів, що були утримані із доходів божника позивача в процесі примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, становлять основна винагорода приватного виконавця і інші витрати виконавчого провадження, а отже вони не є безпідставно отриманим майном і не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Указані кошти можуть бути повернуті позивачеві у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
За вказаних обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню безпідставно набуті грошові кошти у сумі 31 730,36 грн, отже дана позовна вимога підлягає частковому задоволенню.
Суд акцентує увагу, що відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому справа вирішується за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
Спосіб захисту щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів, відповідає положенню ст.16 ЦК України, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Порушене саме відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку, адже справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17).
Також, позивачем заявлено про відшкодування за рахунок відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу .
За умовами ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи - у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у поставові від 26 червня 2024 року (справа № 686/5757/23) зробила правовий висновок, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
У підтвердження понесення судових витрат позивач надає договір про надання адвокатських послуг № 23/1 від 15 листопада 2024 року укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням «Захист»; додаток № 1 до договору, де погоджено, що клієнт 15.11.2024 року оплачує адвокатському об'єднанню повний гонорар у сумі 10 000,00 грн та до 15 числа кожного місяця гонорар у сумі 500 грн за супровід справи; акт виконаних робіт за договором від 15 листопада 2024 року, яким погоджено обсяг та вартість виконаних робіт: первісна консультація - 5 00,00 грн; аналіз судової практики - 1 000,00 грн; формування правової позиції по справі - 500,00 грн; підготовка та направлення позовної заяви - 12 000,00 грн; направлення до суду усіх необхідних клопотань та документів - 1 000,00 грн; постійний моніторинг реєстру на факт виявлення чи не наклали заборону виїзду за межі країни; постійний моніторинг реєстру на факт виявлення чи не подали в суд; постійний моніторинг реєстру на факт виявлення чи не відкрили виконавче провадження; постійний моніторинг реєстру на факт виявлення чи не наклали арешту на майно. Загальна сума, станом на 16 грудня 2024 року становить 15 000,00 гривень.
Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом указаних вище послуг. Вказаний спір належить до категорій малозначних справ, розгляд справи проводився у спрощеному провадженні, щодо вирішення вказаного спору існує безліч судової практики, зокрема Верховного Суду, яка є сталою, вивчення матеріалів, складення шаблонної позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів для професійного досвідченого адвоката не складає дуже багато часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а тому суд дійшов переконання, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим та не пропорційним до предмета спору, у зв'язку з чим підлягає зменшенню до 3 000,00 гривень. Отже заява підлягає частковому задоволенню.
У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 070,42 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, позивач при зверненні до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», то за приписами ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1 211,20 грн судового збору.
Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України,
Позов задоволити частково.
Визнати виконавчий напис, вчинений 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., зареєстрований в реєстрі за № 7052 таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН-ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 31 730,36 гривень.
У решті вимог позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН-ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 070,42 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН-ФІНАНС» на користь держави 1 211,20 грн судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН-ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42254696, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 34, офіс 511
третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, АДРЕСА_2
третя особа приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Дорошкевич Віра Леонідівна, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, буд. 4а, офіс 71а
Повне рішення суду складено 18 квітня 2025 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Галина ШАШУРІНА