Справа № 523/11849/24 Провадження № 2/450/527/25
16 квітня 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Мусієвського В.Є.
при секретарі Расяк С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
Представник позивача звернувся в Суворовський районний суд м. Одеси з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 729435 грн. 78 коп., з яких 393600 грн. заборгованості за основною сумою позики, 66269 грн. 41 коп. 3 % річних, 253588 грн. 92 грн. інфляційних втрат та 15977 грн. 45 коп. штрафу.
Мотивував позовні вимоги тим, що 31 березня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 в борг 393600 грн., що за середньозваженим курсом станом на 31.03.2018 року складає 12000 Євро. Вказаний правочин у формі договору позики грошових коштів посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 31 березня 2018 року відповідачем надано позивачу розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу кошти до 01 грудня 2018 року. Відповідач взятого на себе зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув, в результаті чого утворилася заборгованість за договором позики в розмірі 729435 грн., яка складається з 393600 грн. заборгованості за основною сумою, 66269 грн. 41 коп. 3 % річних, 253588 грн. 92 грн. інфляційних втрат та 15977 грн. 45 коп. штрафу. Вказав, що орієнтований розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу складає 50000 грн. З огляду на вказане, просив позовні вимоги задовольнити. Крім цього, просив відстрочити позивачу сплату судового збору.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року матеріали справи скеровано за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області, які отримані останнім 14 серпня 2024 року.
Ухвалою від 16 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху, стороні позивача надано десятиденний строк для усунення недоліків описаних у такій.
19 серпня 2024 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву, якою усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
20 серпня 2024 року представником позивача ОСОБА_3 подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 21 серпня 2024 року.
21 жовтня 2024 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про розгляд справи без їх участі.
28 жовтня 2024 року відповідачем ОСОБА_2 подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Судове засідання 28 жовтня 2024 року не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Розгляд справи відкладено на 27 січня 2025 року о 10 год. 30 хв.
04 листопада 2024 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про розгляд справи без їх участі.
12 листопада 2024 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву, згідно мотивів якої просив стягнути з відповідача на користь позивача 50000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
13 січня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву, у якій просив відкласти розгляд справи у зв'язку із його перебуванням у відрядженні.
Ухвалою від 27 січня 2025 року розгляд справи відкладено на 15 год. 45 хв. 19 лютого 2025 року.
27 січня 2025 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про розгляд справи без їх участі. Просив призначити справу до судового розгляду по суті.
06 лютого 2025 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву, у якій просив відкласти розгляд справи у зв'язку із його перебуванням у відрядженні.
Ухвалою від 19 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
20 лютого 2025 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про розгляд справи без їх участі.
14 квітня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи, з якими ознайомився у вказаний день, про що розписався у такій.
Протокольною ухвалою від 14 квітня 2025 року розгляд справи відкладено на 09 год. 15 хв. 16 квітня 2025 року.
В судове засідання 16 квітня 2025 року сторони та їх представники не з'явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, однак 15 квітня 2025 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву, згідно мотивів якої позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити, здійснивши розгляд справи у їх відсутності. 16 квітня 2025 року представником ОСОБА_4 подано заяву, згідно мотивів якої повідомив про припинення надання ним професійної правничої допомоги ОСОБА_2 у зв'язку із розбіжністю поглядів у правовій позиції захисту, а також вказав, що відповідач повідомлений про дату і час розгляду справи.
Оскільки в судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, суд у відповідності зі ст. 247 ЦПК України, розглядає справу без фіксування судового засідання технічними засобами.
Розглянувши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 31 березня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики серії ННВ № 318971, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., згідно якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 у борг строком до 01 грудня 2018 року 393600 грн., що за середньозваженим курсом станом на 31.03.2018 року складає 12000 Євро.
Згідно п. 7 договору позики від 31 березня 2018 року, у разі, якщо позичальник своєчасно не виконає свої зобов'язання за цим договором, тобто не поверне гроші у встановлений строк і у повному обсязі, він повинен сплатити позикодавцеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення боргу, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми. За затримки строку повернення позики, позичальник сплачує штраф, із розрахунку гривневої суми в еквіваленті сумі 360 Євро на дату оплати, за місяць затримки.
Відповідно до розписки, складеної 31.03.2018 року відповідачем ОСОБА_2 , останній отримав від позивача ОСОБА_1 в борг 12000 Євро та зобов'язався повернути такі до 01 грудня 2018 року.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували повернення позивачу суми позики, суд приходить до висновку, що такі грошові кошти повернуті не були.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач не отримував від позивача вказані грошові кошти, а також не складав і не підписував вказану розписку суду не надано.
Так, у договорі позики містяться конкретні умови у випадку неповернення грошових коштів у встановлений законом строк, з якими відповідач ОСОБА_2 ознайомився і які прийняв шляхом підписання відповідного договору.
Отже, судом встановлено, що відповідач був ознайомлений із вказаними у вищезгаданому договорі умовами користування позикою і на них погодився.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання не виконані з вини відповідача.
Зі змісту ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої та другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Водночас, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на вказане, нарахування стороною позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних починаючи з 24 лютого 2022 року по день звернення з позовною заявою до суду є неправомірним, як і нарахування відповідачу штрафу за невиконання умов договору станом на 12 липня 2024 року, а тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, у ОСОБА_2 наявна заборгованість перед ОСОБА_1 за договором позики серії ННВ № 318971, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., у розмірі 567063 грн. 30 коп., яка складається з 393600 грн. заборгованості за договором позики, 38141 грн. 46 коп. 3 % річних та 135321 грн. 84 коп. інфляційних втрат, які підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року по справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
З долучених до матеріалів цивільної справи договору № 09/24-К про надання правничої (правової) допомоги від 24 травня 2024 року, додаткової угоди до договору № 09/24-К про надання правничої (правової) допомоги від 12 липня 2024 року, акту № 71 про приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги від 07 листопада 2024 року, рахунку на оплату № 63 від 30 вересня 2024 року, платіжної інструкції № 24327651 від 21 жовтня 2024 року, рахунку на оплату № 71 від 31 жовтня 2024 року, платіжної інструкції № 12629130 від 11 листопада 2024 року, вбачається, що розмір понесених позивачем витрат у зв'язку з розглядом даної цивільної справи становить 50000 грн. та складається з послуг, а саме підготовка позовної заяви; підготовка адвокатського запиту; підготовка заяви з процесуальних питань (виконання вимог ухвали суду); підготовка заяви з процесуальних питань (про розгляд справи в режимі відеоконференції); підготовка заяви з процесуальних питань (про розгляд справи за відсутності позивача); підготовка заяви з процесуальних питань (про розгляд справи за відсутності позивача).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України").
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19, № 910/16803/19.
Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року по справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у ч.ч. 3, 4, 5, 9 ст. 141 ЦПК України. При цьому це не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.
Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що такі мають не обґрунтовано завищену вартість.
Як вбачається із згаданих вище документів наданих адвокатом, предметом наданої професійної правничої допомоги є підготовка позовної заяви, адвокатського запиту та чотирьох заяв з процесуальних питань загальною вартістю 50000 грн.
Суд констатує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а відтак заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. є завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги в таких категоріях спору, оскільки матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, а враховуючи усталену практику дана справа є не складною.
Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг не відповідає критерію реальності, а відтак суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4000 грн., оскільки такий розмір витрат є необхідним і неминучим для позивача ОСОБА_1 , яка була змушена до залучення професійної правничої допомоги адвоката.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у даній справі становить 729435 грн. 78 коп., 1 відсоток від якої складає 7294 грн. 36 коп.
Враховуючи те, що представник позивача звернувся до суду саме в системі «Електронний Суд», до судового збору у даній справі застосовуватиметься понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8%, що відповідатиме положенням ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір».
Таким чином, судовий збір за подання даної позовної заяви до суду складатиме 5835 грн. 49 коп.
З врахуванням часткового задоволення позовних вимог, судовий збір, який підлягатиме стягненню з відповідача на користь держави становитиме суму у відсотковому співвідношенні, яка шляхом математичних розрахунків, становить 77,74 %, що у гривневому еквіваленті складає 4536 грн. 51 коп.
Різниця у розмірі 1298 грн. 98 коп., між встановленим законом судовим збором 5835 грн. 49 коп. та стягнутим з відповідача у відповідності до розміру задоволених позовних вимог в сумі 4536 грн. 51 коп., підлягатиме стягненню з позивача на користь держави.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 137, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 524, 526, 530, 533, 549, 610, 614, 625, 1046, 1047 ЦК України, ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 393600 грн. заборгованості за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 38141 грн. 46 коп. 3 % річних та 135321 грн. 84 коп. інфляційних втрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 4536 грн. 51 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1298 грн. 98 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 18 квітня 2025 року.
Суддя Мусієвський В.Є.