Справа № 464/8873/24
Провадження № 2/463/1047/25
18 квітня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.,
з участю секретаря судового засідання Косопуд М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справуцивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
представник позивача звернувся до Сихівського районного суду м. Львова з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованості за кредитним договором№Z64.00205.005522790 від 25.07.2019 у розмірі 55895,86 грн, а також судових витрат.
Позов мотивує тим, що 25.07.2019 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №Z64.00205.005522790, відповідно до умов якого отримав кредит в розмірі 36000 гривень, строком на 12 місяців, зі сплатою 15% річних. Банк свої зобов'язання по договору виконав повністю, разом з тим, відповідач у порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитним договором у сумі 55895,86 гривень, яка складається з заборгованості за основним боргом у сумі 24825,37 гривень; заборгованості за відсотками у сумі 11649,09 гривень, заборгованість за іншими процентними платежами у сумі 19421,40 гривень.
25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва - ТОВ «Росвен Інвест Україна») укладено договір факторингу №01.02-31/23, відповідно до умов якого ТОВ «Свеа Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z64.00205.005522790 від 25.07.2019.
З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №Z64.00205.005522790 від 25.07.2019, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 в розмірі 55895,86 гривень, а також судові витрати.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 27.12.2024 справу передано на розгляд за підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова.
Матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 17.02.2025 та автоматизованою системою документообігу суду для розгляду такої було визначено головуючого суддю Жовніра Г.Б.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24.02.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву.
Так, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024 року, згідно якої вказано, що: «суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України)».
Окремо суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року.
Отже для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. У тому числі законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
Судовим розглядом встановлено, що 25.07.2019 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №Z64.00205.005522790, відповідно до умов якого отримав кредит в розмірі 36000 гривень, строком на 12 місяців, зі сплатою змінної процентної ставки, яка на момент укладення договору становить 15% річних.
Банк свої зобов'язання по договору виконав в повному обсязі, що стверджується ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту від 25.07.2019 та випискою по рахунку відповідача.
25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва - ТОВ «Росвен Інвест Україна») укладено договір факторингу №01.02-31/23, відповідно до умов якого ТОВ «Свеа Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z64.00205.005522790 від 25.07.2019.
На момент ухвалення рішення в суду відсутня інформація, що договір факторингу №01.02-31/23 від 25 липня 2023 року у встановленому законом порядку відповідачем оспорено та чи такий визнавався недійсним.
Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19 червня 2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України)
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом ст. 509, ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ст. 598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що позивач на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеними договорами, боржником за якими є відповідач.
Стороною відповідача наданий позивачем розрахунок не спростовано, як і не надано доказів належного виконання договірних зобов'язань та сплати коштів в добровільному порядку.
Судом було встановлено, що відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором та відповідно до умов договору відступлення права вимоги, а також розрахунків заборгованості станом на 26.12.2024 сума боргу відповідача перед новим кредитором ТОВ «Свеа Фінанс» за кредитним договором №Z64.00205.005522790 від 25.07.2019 становить 55895,86 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 24825,37 гривень; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 1649,09 гривень, заборгованість за іншими процентними платежами у сумі 19421,40 гривень.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №Z64.00205.005522790 від 25.07.2019, укладеним між АТ «Ідея Банк» та відповідачем у розмірі 55895,86 гривень.
При цьому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 2422,40 гривень судового збору.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд -
ухвалив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №Z64.00205.005522790 від 25.07.2019у розмірі 55895,86 грн (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять гривень вісімдесят шість копійок), а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору.
Дата складання рішення суду - 18 квітня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Повне найменування (ім'я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження)
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», місцезнаходження: м. Київ, бул.Вацлава Гавела, 6, ЄДРПОУ 37616221;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Г.Б. Жовнір