Справа № 643/3844/24
Провадження № 1-кп/643/310/25
16.04.2025
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України,-
У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на 60 днів.
Клопотання прокурора обґрунтовується наступним.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за яке законом передбачено покарання від 7 до 10 років позбавлення волі.
На цей час вбачаються підстави для продовження застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов?язків, а також запобігання ризикам, які визначені цією статтею.
Беручи до уваги, що ОСОБА_4 вчинив суспільно-небезпечний тяжкий злочин проти життя та здоров?я особи, раніше судимий, перебуваючи на свободі може незаконно впливати на свідків, у органу досудового розслідування є підстави вважати що у обвинуваченого ОСОБА_4 можуть виникнути передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України ризики того, що обвинувачений може:
- переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_4 вчинив тяжке кримінальне правопорушення за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому побоюючись покарання яке загрожує, у разі визнання його винним, може переховуватись від суду. Крім того, обвинувачений не працює, не навчається, веде жебрацький спосіб життя, зловживає спиртними напоями, не мешкає за місцем реєстрації, постійного місця мешкання немає, з родиною зв?язки не підтримує, що вказує на відсутність будь-яких стримуючих від переховування факторів та унеможливлює контроль за його процесуальною поведінкою;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_6 не працевлаштований, законного джерела доходу не має, раніше неодноразово судимий, зокрема за вчинення злочинів проти власності, та неодноразово відбував покарання у місцях позбавлення;
- незаконно впливати на свідків, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні насильницького кримінального правопорушення та, перебуваючи на волі, може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на свідків з метою зміни їх показів в суді. оскільки останні у вказаному кримінальному провадженні є одними із ключових доказів, а обвинувачений, перебуваючи на свободі, не буде позбавлений можливості здійснювати тиск на свідків, які є колом його спілкування, безпосередніми очевидцями злочину та сусідами за місцем останнього мешкання, зокрема на свідка ОСОБА_7 .
На даному етапі кримінального провадження сторона обвинувачення вважає, що до обвинуваченого не може бути застосований інший, більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, оскільки він не забезпечить виключення наведених вище ризиків та не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Прокурор у судовому засіданні підтримала зазначене клопотання.
Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
На уточнююче запитання суду, обвинувачений повідомив, що це його добровільна позиція і на нього не чинився будь-який тиск.
Вирішуючи заявлене клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, заслухавши клопотання та думку сторін кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт разом з реєстром матеріалів кримінального провадження, клопотання про продовження запобіжного заходу разом з доданими до нього документами встановив наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно зі ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Частиною п'ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 27.02.2024 року було застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24.04.2024 року без визначення розміру застави.
Обвинувачений ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
Згідно зі ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, а також до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Частиною п'ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд, перевіривши наявність ризиків, що передбачені ст. 177 КПК України, які вказані у клопотанні прокурора, встановив наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Під час встановлення ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Судом при оцінці ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні на предмет їх зменшення, або з'явлення нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою зазначає, що триває підготовче судове засіданні, судовий розгляд кримінального провадження не розпочатий, свідки не допитувались, письмові докази не досліджувались.
Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне.
Суд вважає даний ризик доведений прокурором, оскільки ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для нього наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 2 ст. 121 КК, у якому ОСОБА_4 обвинувачується, є тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Протягом тривалого часу не працевлаштований, немає міцних соціальних зв'язків, вчинив тяжкий злочин проти життя та здоров'я людини, раніше судимий, що свідчить про наявність ризику переховування від суду.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків, суд зазначає наступне.
Також, суд погоджується з доводами прокурора щодо існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків. Суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Суд, враховує, що залишається не допитаною судом свідок ОСОБА_7 , а тому ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є доведений прокурором та продовжує існувати.
Щодо ризику вчинити інші кримінальні правопорушення обвинуваченим, суд зазначає наступне.
Суд погоджується з доводами прокурора щодо продовження існування ризику вчинення інших кримінальних правопорушень обвинуваченим, у тому числі з корисливих мотивів, у зв'язку відсутністю законних джерел доходу, не працевлаштований, раніше судимий, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров'я в період дії воєнного стану, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про відсутність або зменшення ризиків, передбачених у п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказаних у клопотанні прокурора у суду відсутні.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд, відповідно до положень ст. 178 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченого, відсутність даних про його офіційне працевлаштування, сімейний стан - неодружений, відсутність законних джерел до існування, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, раніше судимий, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених у п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти, а отже підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який відсутні.
За таких обставин, у суду відсутні докази про можливість запобігання тим ризикам на які посилається прокурор шляхом зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Крім того, застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не можуть запобігти ризикам, які суд вважає доведеними, оскільки такі дані про особу обвинуваченого, відсутність міцних соціальних зв'язків, офіційного працевлаштування, не слугують достатнім стримуючими факторами для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, судом було враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).
Крім того, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі дані, на думку суду, повинні свідчити про можливості існування певних підозр, щодо таких ризиків тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є. А отже, розглядаючи клопотання, судом було враховано ті фактичні дані, які, на його думку, є доказами в розумінні положень ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку суду, саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу даним щодо обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки.
Ураховуючи наведене, оскільки вказані у клопотанні прокурора ризики продовжують існувати, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого до 14 червня 2025 року включно.
Згідно зі ст. 205 КПК України, ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Керуючись ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту постановлення цієї ухвали.
Строк дії ухвали встановити до 14 червня 2025 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст ухвали складений та проголошений 18.04. 2025 року об 11 годині 45 хвилин.
Суддя - ОСОБА_1