Справа № 496/4080/24
Провадження № 2/496/589/25
28 березня 2025 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Горяєва І.М.,
за участю секретаря - Касьяненко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 року у розмірі 16938,00 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 09.08.2023 року між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 08.08.2023-100003417. Відповідно до умов договору, відповідач отримала кредит у розмірі 9000 гривень строком на 42 дні за фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 2,1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Зобов'язання за Кредитним договором позивачем були виконані належним чином, проте, відповідач не виконала свої обов'язки, тому станом на 18.06.2024 року виникла заборгованість в сумі 16938,00 гривень, яка складається з: 9000 гривень заборгованість по тілу кредиту, 7938,00 гривень заборгованість по процентах. Позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати по справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 26 серпня 2024 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
У прохальній частині позову, представник позивача просив розглядати справу у його відсутність.
У судове засідання відповідач не з'явилася, проте надала до суду надійшли письмові заперечення відповідно до яких зазначила, що твердження позивача щодо отримання нею кредиту у розмірі 9000 грн. на банківську карту НОМЕР_1 не відповідає дійсності, і не підтверджено належними доказами. На підставі її клопотання до АТ КБ «Приват Банк», банк підтверджує, що кредитні кошти не були зараховані на жоден з її рахунків або карт. Крім того, відповідач зазначає, що підтвердження отримання кредиту здійснювалось виключно через смс-коди на номер 0971541714, який було викрадено 07.08.2023 року, про факт викрадення відповідачем подано заяву до поліції, що підтверджується листом-повідомленням №12301 від 07.08.2023 року. Водночас, згідно з інформацією, кредити були підтверджені 09.08.2023 року, тобто після викрадення її номера, це свідчить про те, що вона не могла здійснити жодних дій із зазначеним рахунком, таким чином позовні вимоги не підтвердженні належними доказами (а.с. 91, 100).
Крім того, в матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог із викладеними обґрунтуваннями (а.с. 27-29).
26.09.2024 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив (а.с. 34-37), обґрунтовуючи тим, що електронний кредитний договір № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 р. з ОСОБА_1 укладений у тому ж порядку, що і електронний кредитний договір.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 р. пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку (цей спосіб ідентифікації прописаний у п. 15 Заявки, що є невід'ємною частиною Договору). Під час ідентифікації Позичальника - ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи, зокрема отримано інформацію відносно прізвища, ім'я та по батькові, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Крім того, через Українське бюро кредитних історій було перевірено, що номер телефону НОМЕР_3 належить особисто ОСОБА_1 . При реєстрації та входу в особистий кабінет позичальника при укладенні договору № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 р., відповідачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_3 . Саме на цей номер телефону НОМЕР_3 був відправлений та доставлений одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний кредитний договір № 08.08.2023- 100003417 від 09.08.2023 р. Кредитний договір № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 р. укладений у повній відповідності з чинним законодавством, зокрема зі ст. 207 Цивільного кодексу України та Законом України «Про електронну комерцію». Тобто для укладення кредитного договору Позичальнику необхідно мати доступ до мобільного телефону, крім того, необхідно знати номер телефону.
Відповідачка у тексті відзиву вказує на те, що з метою особистого захисту через, нібито, вчинення щодо неї шахрайських дій, було подано заяву до правоохоронних органів від 07.08.2023 року. Враховуючи, той факт, що звернення ОСОБА_1 із повідомлення про вчинення щодо неї кримінального правопорушення відбувалось більше 1-го року тому, до відзиву, окрім талону-повідомлення про прийняття і реєстрацію вказаного звернення, жодних документів, пов'язаних із проведенням слідчих розшукових дій і подальшого встановлення особи правопорушника, на підтвердження дійсності факту вчинення шахрайства, не надано, з чого фіксується порушення ст. 81 ЦПК України.
Стосовно відсутності належних доказів на підтвердження видачі кредиту, позивач зазначає, що квитанція Liqpay № 2349788122 про перерахування кредитних коштів від 09.08.2023 р., долучена Позивачем, є достовірним доказом, оскільки містить усі необхідні реквізити, а саме: номер, дату здійснення операції, суму видачі коштів, призначення платежу «видача за договором № 08.08.2023-100003417» та скорочений рахунок отримувача, - і не може не враховуватись до уваги судом лише через наявність суб'єктивних заперечень зі сторони Відповідача. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» співпрацює з ТОВ «Споживчий центр», як клієнтом, на підставі договору № 4507 від 01.11.2020 р. про надання послуг в системі LiqРау. Видача коштів за кредитним договором була здійснена безготівково, шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_4 - 34XX-XXXX-8032 через технологічного партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (сервіс LiqPay). У зв'язку із чим, представник позивача просить позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 року задовольнити у повному обсязі відповідно до вимог у прохальній частині позову.
Ухвалою суду від 07.10.2024 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів було задоволено. Витребувано у АТ «Акцент-Банк» інформацію.
30.10.2024 року витребувано у АТ КБ «Приват Банк» інформацію.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 09.08.2023 року було укладено Кредитний договір (оферти) № 0.08.2023-100003417.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що ОСОБА_1 09.08.2023 року електронним цифровим підписом підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на рахунок кошти у розмірі 9 000,00 грн.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки, платіжний інструмент це персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції; Держателем такого платіжного інструменту є фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного платіжного інструменту.
Неналежною платіжною операцією для цілей цього Закону вважається платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі, неналежним платником є особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно); неналежним отримувачем є особа , на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.
Разом з тим, на виконання ухвали суду від 30.10.2024 року АТ КБ «Приват Банк» надіслано відповідь № 20.1.0.0.0/7-250120/3409-БТ від 07.01.2025 року, № 20.1.0.0.0/7-250207/16485-БТ від 14.02.2025 року відповідно до якої зазначено, що карта № НОМЕР_1 не емітовано на ім'я ОСОБА_1 . Інформацію по картці № НОМЕР_1 надати не вбачається можливим, з підстави неповного номеру рахунку, та рекомендовано надати повний коректний номер рахунку для перевірки даних по зазначеному рахунку (а.с. 81, 87).
У зв'язку із чим, судом було здійснено запит до АТ КБ «Приват Банк» від 14.03.2025 року із наданням повного номеру рахунку по картці.
25.03.2025 року до суду надійшла відповідь з АТ КБ «Приват Банк» із наданням повторної відповіді, що вже надсилалась до суду № 20.1.0.0.0/7-250207/16485-БТ від 14.02.2025 року (а.с. 95-96).
Крім того, згідно відповіді з АТ «Акцент-Банк», №20.1.0.0.0./7-20241014/1258 від 22.10.2024 року, зазначено, що у ОСОБА_1 відкриті рахунки в АТ «А-Банк» відсутні (а.с. 72).
Отже, як вбачається із вказаних відповідей, карту не було емітовано на ім'я ОСОБА_1 , тобто кредитні кошти не були зараховані на рахунок відповідача, відповідач грошові кошти за кредитним договором № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 р. в сумі 9000,00 грн. не отримувала.
Крім того, як зазначає відповідач, що підтвердження отримання кредиту здійснюється виключно через смс-коди на номер 0971541714, який було викрадено 07.08.2023 року, про факт викрадення відповідачем було подано заяву до поліції, що підтверджується листом-повідомленням №12301 від 07.08.2023 року (а.с. 32).
Верховний Суд у справі № 757/22453/20 (постанова від 03.02.2023 р.) дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про недійсність кредитного договору внаслідок встановлення обставин про перерахування банком коштів не на рахунок особи, яка нібито укладала кредитний договір , а на рахунок іншої особи. Також Верховний Суд зазначив, що в такому випадку надавачем кредиту під час верифікації клієнта не до кінця проведена ідентифікація особи з якою укладається договір.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно положень ст. 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Навіть сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти. Якщо судом буде встановлено, що позикодавець не передав кошти позичальнику, договір позики вважається неукладеним.
Однак неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.
Так, в п. 8 постанови від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Так, визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою.
Однак, якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки, за якими договір можна визначити як неукладений, а, отже, таким, що не породжує правових наслідків (ухвала ВССУ від 30.09.2015 року у справі № 6-22599св15), і тому не потребує визнання недійсним, то суд має вказувати про це у мотивувальній частині судового рішення.
Встановлені судом обставини не є підставою для визнання договору недійсним, а можуть лише бути підставою для відмови в задоволення вимог щодо стягнення коштів як за неукладеним договором.
Велика Палата Верховного суду у справі №522/1528/15-ц від 26.01. 2021 р. вказує , що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, і останній не може бути задоволений.
Суд дійшов висновку про те, що в зв'язку з тим, що кошти за кредитним договором № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 року, перераховані позивачем не відповідачу ОСОБА_1 , а на картку НОМЕР_1 , що не була емітована на ім'я ОСОБА_1 , згідно наданих відповідей банку, кредитний договір № 08.08.2023-100003417 від 09.08.2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 з огляду на норми ст.ст.1046, 1051, 1054 ЦКУ є неукладеним, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 11, 509, 526, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Закон України «Про електронну комерцію», ст. ст. 76, 81, 89, 128, 141, 263, 264, 354-355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення.
Суддя І.М. Горяєв