17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14850/24 пров. № А/857/8763/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Волчанського А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №140/14850/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дії та бездіяльності протиправними, -
суддя в 1-й інстанції Костюкевич С.Ф.,
дата ухвалення постанови 24.01.2025,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення не зазначено, -
ОСОБА_1 до (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - апелянт, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитрук В.Д. про відкриття виконавчого провадження №76541333 від 13.11.2024.
Позові вимоги обґрунтовані тим, що 13.11.2024 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитрук В. Д. винесено постанову про відкриття ВП №76541333 з примусового виконання ВЛ №17925/2024, виданого 06.11.2024 Волинським окружним адміністративним судом про зобов'язання ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, укласти з Відділом охорони культурної спадщини Луцької міської ради охоронний договір на об'єкт нерухомого майна магазин продовольчих і непродовольчих товарів А-2, площею 102,7 кв.м., реєстраційний номер майна 1191692607101, який відноситься до об'єктів культурної спадщини місцевого значення - «Житловий будинок кінець XIX початок XX ст.» по вул. Л.-Українки, ІЗ у м. Луцьку (охоронний номер 2363-ВЛ).
Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №140/14850/24 позов задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитрук В.Д. про відкриття виконавчого провадження №76541333 від 13.11.2024.
Не погоджуючись із цим рішенням, його оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте як з порушенням норм матеріального, та і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позиція суду першої інстанції про те, що заступник керівника Луцької окружної прокуратури не є законним представником або уповноваженою особою, а постанова виконавця про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню, є невірною.
При постановленні судового рішення у справі №140/6357/24 від 28.08.2024 з'ясовано, що пред'явлення Луцькою окружною прокуратурою позову зобов'язального характеру щодо укладення охоронного договору є єдиним ефективним способом захисту інтересів держави.
Можливість звернення прокурора із відповідною заявою передбачено і п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Апелянт просив скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у цій справі та постановити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 - відмовити.
Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Наголошено, що стягувачем у межах відповідного виконавчого провадження є саме Виконавчий комітет Луцької міської ради, який із заявою про примусове виконання до виконавця не звертався.
Зважаючи на факт подання неналежним стягувачем до Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяви про примусове виконання рішення суду з долученням відповідного виконавчого листа, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність спірної постанови про відкриття виконавчого провадження.
Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала повністю, просила її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у даній спірній ситуації стягувачем за виконавчим документом є Виконавчий комітет Луцької міської ради, про що вказано у виконавчому листі, а не прокурор.
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області у даному випадку не є законним представником(ст. 56 КАС України) або уповноваженою особою відповідного органу(ст. 55 КАС України).
З вимог ст. 373 КАС вбачається, що саме стягувачу надсилається виконавчий документ на електронну адресу, а вразі відсутності - рекомендованим листом, що відповідає вимогам встановленим законом, беручи до уваги, що лише стягувач виходячи з розділу IV КАС наділений правом на ініціювання процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Державний виконавець вирішуючи питання про відкриття провадження не звернув увагу на вимоги діючого законодавства при зверненні не сторони виконавчого провадження із заявою про примусове виконання рішення суду та в порушення вимог ст. 18 Закону №1404 відкрив ВП.
З огляду на вищевикладене та зважаючи на факт подання неналежним стягувачем до Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяви про примусове виконання рішення суду з долученням ВЛ №17925/2024 від 06.11.2024 Волинського окружного адміністративного суду, суд першої інстанції вважав, що постанова головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитрук В.Д. про відкриття виконавчого провадження №76541333 від 13.11.2024 є протиправною та підлягає скасуванню як така, що винесена державним виконавцем з порушенням вищевказаних норм матеріального права.
Розглядаючи спірну ситуацію, апеляційний суд враховує таке.
Встановлено та підтверджується письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, що Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі №140/6357/24 позов задоволено, зокрема, зобов'язано ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, укласти з Відділом охорони культурної спадщини Луцької міської ради охоронний договір на об'єкт нерухомого майна - магазин продовольчих і непродовольчих товарів А-2, площею 102,7 кв.м., реєстраційний номер майна 1191692607101, який відноситься до об'єктів культурної спадщини місцевого значення - «Житловий будинок кінець ХІХ - початок ХХ ст.» по вул. Лесі Українки, 13 у м. Луцьку (охоронний номер 2363-ВЛ).
06.11.2024 Волинським окружним адміністративним судом видано на подану заяву заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області від 24.10.2024 виконавчий лист №17925/2024.
08.11.2024 заступником керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області С. Мацюком подано до Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву про примусове виконання рішення суду з долученим ВЛ №17925/2024 від 06.11.2024.
З дослідженого судом виконавчого листа №17925/2024 у справі №140/6357/24 виданого 06.11.2024 Волинським окружним адміністративним судом вбачається, що стягувачем зазначено ВК Луцької міської ради, а боржником - ОСОБА_1 .
Як вбачається з Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» стягувач у справі - ВК Луцької міської ради із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання цього рішення до суду не зверталися.
Із такою заявою звернувся прокурор, на вимогу якого видано виконавчий лист №17925/2024 від 06.11.2024.
13.11.2024 головним державним Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитрук Валентиною Дмитрівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76541333 з виконання виконавчого листа №17925/2024, виданого Волинським окружним адміністративним судом 06.11.2024.
Не погоджуючись із такою постановою, позивач звернулася до суду із цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 6 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
Своєю чергою, приписи ст. 53 КАС України передбачають право прокурору звертатися із позовами, апеляційними та касаційними скаргами, заявами про перегляд рішень за нововиявленими чи винятковими обставинами, однак повноважень, щодо подання заяви про поновлення строків для пред'явлення виконавчого листа до виконання законом не передбачено.
Статтею 1 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження» прокурор є самостійним учасником виконавчого провадження.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення ( ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
На законодавчому рівні встановлено чітке розмежування між стягувачем у виконавчому провадженні та прокурором як учасником виконавчого провадження. Прокурор у виконавчому провадженні є окремим учасником і не наділений правом підміняти стягувача або іншу сторону такого провадження, оскільки здійснює у цих спорах представництво інтересів держави в порядку визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Виконавчий лист №1792/2024 виданий Волинським окружним адміністративним судом для виконання судового рішення від 28.08.2024 у справі №140/6357/24 за позовом Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Луцької міської ради, Відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, яким позовом задоволено; зокрема, зобов'язано ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, укласти з Відділом охорони культурної спадщини Луцької міської ради охоронний договір на об'єкт нерухомого майна магазин продовольчих і непродовольчих товарів А-2, площею 102,7 кв.м., реєстраційний номер майна 1191692607101, який відноситься до об'єктів культурної спадщини місцевого значення - «Житловий будинок кінець ХІХ початок ХХ ст.» по вул. Лесі Українки, 13 у (охоронний номер 2363-ВЛ).
Своєю чергою у межах справи №140/6357/24 встановлено, що вказаний позов пред'явлено прокурором у зв'язку бездіяльністю уповноваженого органу у сфері-охорони культурної спадщини - Луцької міської ради та Відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, Луцькою окружною прокуратурою у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Луцької міської ради скеровувались листи з інформацією щодо порушення інтересів держави, що полягають у порушенні відповідачем вимог чинного законодавства з питань охорони культурної спадщини.
З відповідей уповноважених органів вбачається, що дієві та належні заходи, які б у повній мірі забезпечили виконання вимог чинного законодавства, збереження та відновлення пам'ятки місцевого значення, зокрема шляхом пред'явлення позову зобов'язального характеру, не вживались, що вказує на бездіяльність уповноважених органів. Окрім того, Виконавчим комітетом Луцької міської ради та Відділом охорони культурної спадщини Луцької міської ради заходи щодо зобов'язання позивача укласти охоронний договір на об'єкт культурної спадщини місцевого значення з найменуванням «Житловий будинок кінець ХІХ-початок ХХ ст. охоронний №2363-Вл, що розташована по вул. Л. Українки, 13 у м. Луцьку», у судовому порядку з 2010 року не вживались.
Обстеження (огляд) зазначеної пам'ятки культурної спадщини з метою перевірки дотримання законодавства про охорону культурної спадщини, забезпечення захисту об'єкта від загрози знищення, руйнування або пошкодження також не проводились.
Всупереч вимог статті 6 та частини першої статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою припинення правопорушення приписи про усунення порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини ОСОБА_1 не вносились, фінансові санкції за порушення законодавства до ОСОБА_1 не застосовувались.
За таких обставин пред'явлення Луцькою окружною прокуратурою позову зобов'язального характеру щодо укладення охоронного договору визнано єдиним ефективним способом захисту інтересів держави та важелем, впливу на власника пам'ятки архітектури, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону України по збереженню об'єкта культурної спадщини місцевого значення.
Рішення у відповідній справі набрало законної сили 28.09.2024.
Судом першої інстанції з'ясовано, що стягувач за виконавчим листом не звертався до суду про видачу виконавчого листа.
У зв'язку з викладеним, керуючись ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» прокурор звернувся до відповідного органу примусового виконання із заявою про примусове виконання судового рішення від 12.11.2024.
Зі змісту спірної постанови про відкриття ВП 76541333 з'ясовано, що у такому не здійснено заміни стягувача на прокуратуру, а таким значиться саме Виконавчий комітет Луцької міської ради.
Вказане свідчить про те, що оскільки прокурор здійснював представництво в суді першої інстанції у порядку ст. 53 КАС України, він уповноважений відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» звертатися із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Також у межах цієї справи орган прокуратури не виступає представником стягувача у виконавчому провадженні, ні його уповноваженою особою, а реалізує свої повноваження щодо представництва інтересів держави та у межах ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про виконавче провадження», на виконання судового рішення зобов'язального характеру щодо укладення охоронного договору, яке судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано єдиним ефективним способом захисту інтересів держави та важелем впливу на власника пам'ятки архітектури, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону України по збереженню об'єкта культурної спадщини місцевого значення.
За таких обставин, державний виконавець, отримавши відповідну заяву прокурора від 12.11.2024, на виконання вимог ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» правлмірно не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що боржник у межах виконавчого провадження, виконуючи судове рішення, зокрема, подаючи заяву про закриття виконавчого провадження у зв'язку з його виконанням, не зверталася до виконавця із заявами щодо протиправності відкриття відповідного виконавчого провадження.
Підсумовуючи викладене у сукупності апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірна постанова від 13.11.2024 є протиправною, оскільки така відповідає критеріям визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Отже, постанова від 13.11.2024 ВП №76541333 про відкриття виконавчого провадження є такою, що скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду та у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Однак, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а апелянт суб'єктом владних повноважень, такий розподілу відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №140/14850/24 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дії та бездіяльності протиправними - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 17.04.25