17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/8610/24 пров. № А/857/28402/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Стециком Н.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №907610124385 від 04.04.2024 про відмову у переведенні її на пенсію по віку відповідно до Закону України “Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889) та зобов'язати відповідача здійснити переведення та виплату їй пенсії по віку відповідно до цього Закону з дати звернення (28.03.2024), із визначенням розміру пенсії відповідно до наданих із заявою виданих ГУ ПФУ довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення та зобов'язано ГУ ПФУ призначити ОСОБА_1 з 28.03.2024 пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон №3723), п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 25.02.2011 вже отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу». При цьому, Закон №889 не передбачає проведення перерахунку пенсій, в тому числі призначених згідно із Законом №3723, а тому відсутні підстави для проведення перерахунку пенсій на підставі нових довідок згідно ст.37-1 Закону №3723. Враховуючи вищезазначене, ГУ ПФУ було прийнято оспорюване рішення.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 25.02.2011 отримувала пенсію по віку відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
28.03.2024 позивачка звернулася із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області про перехід на пенсію за віком по Закону №889, яку за принципом екстериторіальності було передано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, і яке 04.04.2024 прийняло рішення №907610124385 про відмову в проведенні перерахунку пенсії, у якому вказано, що ОСОБА_1 вже була призначена пенсія згідно Закону України “Про державну службу» з 25.02.2011, а проведення перерахунків пенсій зазначеній категорії осіб не передбачене, підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на дату звернення до органів пенсійного фонду із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058, на пенсію державного службовця, ОСОБА_1 виповнилося 63 років, тобто умова щодо віку виконується (60 років), а також виконується щодо наявності відповідного страхового стажу, оскільки позивачка має загальний страховий стаж 38 років 3 місяців 20 днів (з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року). Відтак, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723. Щодо вимоги про визначення розміру пенсії на підставі довідок, виданих ГУ ПФУ, суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.09.2023 по справі №560/8328/22, де предметом спору були аналогічні правовідносини, а саме вимоги позивача зобов'язати обрахувати пенсію за віком з урахуванням заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та дійшов висновку про їх передчасність, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, які ще не обраховані суб'єктом владних повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.1, 6 ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом №1058.
Законом №889 визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Цей Закон набрав чинності 01.05.2016.
Згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, втратив чинність Закон №3723, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу.
Відповідно до п.10 Розділу XI Закону №889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 Розділу XI Закону №889 передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №3723, право на одержання пенсії державних службовців мають чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 цього Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058.
До 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889) право на пенсію державного службовця мали особи, які : а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 відповідно до ст.90 Закону №889, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058.
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст.37 Закону №3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Колегія суддів зазначає, що 28.03.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перехід на інший вид пенсії - пенсію за віком відповідно до Закону №889. На момент звернення із даною заявою ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком за нормами Закону №1058.
При цьому, як видно з матеріалів справи, позивачка працювала на посадах, віднесених до посад державних службовців, її стаж роботи на державній службі становить більше 20 років (з 13.04.1994 по 03.05.2017), що підтверджується записами трудової книжки.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на дату звернення до органів пенсійного фонду із заявою про переведення із пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058, на пенсію державного службовця ОСОБА_1 виповнилося 63 років та вона має загальний страховий стаж 38 років 3 місяців 20 днів.
Таким чином, на дату набрання чинності Законом №889 (01.05.2016) позивачка мала понад 20 років стажу державної служби та понад 38 років страхового стажу.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723, оскільки вимоги зазначеної статті щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби виконані.
На дату звернення позивача до відповідача із заявою про переведення її із пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723, позивачці виповнилося 63 років.
У постанові Верховного Суду від 25.05.2023 по справі №580/3805/22 зроблено правовий висновок, що визначальною умовою для збереження за позивачем права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 у випадку, коли вперше призначалася пенсія за нормами Закону №3723 є встановлення додаткових умов, а саме : наявність в цієї особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади держслужби, або 20 років стажу держслужби, незалежно від того чи працювали станом на 01.06.2016 на держслужбі).
Враховуючи достатній стаж роботи на посадах державного службовця, позивачка має право на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу».
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання ГУ ПФУ призначити ОСОБА_1 з 28.03.2024 пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723, п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року по справі №140/8610/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос