17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22178/24 пров. № А/857/7584/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року, головуючий суддя - Гулкевич І.З., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Львівській області, в якому просив визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №262240026755 від 25.06.2024 року в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 03.05.2004 року по 29.12.2014 року відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.12.1990 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 03.05.2004 року по 29.12.2014 року відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.12.1990 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до положень ст.32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення суду.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що у зв'язку із встановленням інвалідності звернувся із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №262240026755 від 25.06.2024 року відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку відсутністю страхового стажу. Позивач вважав такі дії протиправними, оскільки, на його переконання, відповідальність за заповнення трудової книжки, а також сплату страхових внесків покладена на роботодавця, а не працівника.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 25.06.2024 року №262240026755 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 25.10.1994 року по 22.11.1996 року; з 03.05.2004 року по 29.12.2014 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2024 року про призначення пенсії по інвалідності.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до страхового стажу не зараховано: період роботи з 25.10.1994 року по 22.11.1996 року, оскільки у графі 3 розділу “Відомості про роботу» відсутнє повне найменування підприємства, яке здійснювало запис до трудової книжки. Відтак, дії Головного управління не суперечать чинному законодавству України.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач має статут внутрішньо переміщеної особи згідно довідки №3002-7001858569 від 10.08.2023 року.
18.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про призначення пенсії по інвалідності.
До заяви про призначення пенсії по інвалідності позивач додав: копію виписки з акту огляду МСЕК; копію диплому; копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; копія РНОКПП; копія паспорта. копію трудової книжки.
Подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, зі змінами, далі - Порядок 22-1).
Відповідно до положень розділу І Порядку 22-1 та до ч. 1 ст. 44 Закону 1058 заява на призначення, перерахунок пенсії (додаток 1) подається заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 1.7. Порядку 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Після реєстрації даної заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яким розглянуто подану заяву від 17.05.2024 року разом із документами заявника і прийнято рішення від 25.06.2024 року, яким відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності згідно Закону №1058, про що повідомлено заявника листом.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, щодо даних періодів роботи позивача, відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі Інструкція №58), встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Згідно із п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов'язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
З матеріалів справи слідує, що до страхового стажу не враховано: періоди роботи з 25.10.1994 року по 22.11.1996 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу, що є порушенням п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року №110.
Апеляційний суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці позивача про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів, посаду на якій позивач працювала, а також завірені підписом відповідальної особи. Вказані записи скріплені однією печаткою під записом про звільнення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що недоліки записів у трудовій книжці не може бути підставою для незарахування спірних періодів до його страхового стажу та позбавлення його права на пенсійне забезпечення.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що вказані відповідачем недоліки (відсутня назва організації) жодним чином не спростовують факт роботи позивача у спірний період, зважаючи на наявність дат прийняття та звільнення, назв посад, підстав внесення таких записів.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії.
Також, згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, щодо даних періодів роботи позивача, відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак такі підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі №380/22178/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич