17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6993/24 пров. № А/857/9678/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року, головуючий суддя - Мартиць О.І., ухвалене у м. Тернополі, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби військовослужбовця старшого розвідника гранатометника 2 розвідувального відділення 3 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_1 , у зв'язку з сімейними обставинами на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, якій встановлено ІІ групу інвалідності; зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби військовослужбовця ЗСУ старшого розвідника гранатометника 2 розвідувального відділення 3 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 , у зв'язку з сімейними обставинами на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що військовослужбовець ОСОБА_1 був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_1 08.03.2023 року на підставі Указу Президента України №69 від 24.02.2022 року про загальну мобілізацію до Збройних Сил України і на сьогоднішній день проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 19.08.2024 року засобами поштового зв'язку на командування військової частини та вище військове командування позивачем було направлено рапорти про дострокове звільнення за сімейними обставинами на підставі cт. 26. ч. 12 п. 3 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю дружиною ОСОБА_2 , яка с особою з інвалідністю II групи. В вересні 2024 отримав лист від 13.09.2024 року №813/20715 за підписом командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , в якому відмовлено у задоволенні вказаного рапорту, по причині не доведення позивачем факту постійного догляду за дружиною. Вважав бездіяльність відповідача щодо можливості його дострокового звільнення з військової служби безпідставною та незаконною, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
19.08.2024 року позивачем подано рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз.10 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд дружиною, якій встановлено ІІ групу інвалідності.
Зазначено додатки в належно завірених копіях: паспорт ОСОБА_1 ; картка платника податків ОСОБА_1 ; паспорт ОСОБА_2 ; картка платника податків ОСОБА_4 ; свідоцтво про шлюб; довідка МСЕК.
За наслідками розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 проставлено резолюцію: "Відмовити, відсутні підстави, НЮС надати відповідь".
Листом від 13.09.2024 року №813/20715 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність документів, що підтверджують необхідність ОСОБА_5 у постійному сторонньому догляді.
Як слідує з матеріалів справи позивачем до рапорту було подано:
нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України № НОМЕР_2 від 18.01.2024 року, виданого 6119 на своє ім'я та нотаріально засвідчену копію картки платників податків № НОМЕР_3 від 30.11.2017 року,
нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України № НОМЕР_4 від 08.05.2024 року, виданого 2625 на ім'я ОСОБА_2 та нотаріально засвідчену копію картки фізичної особи - платника податків, виданої 03.08.2007 року ДПІ в Тлумацькому районі Івано-Франківської області на ОСОБА_4 ,
нотаріально засвідчену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 29.03.2024 року, виданого Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №056154 від 17.04.2024 року на ОСОБА_4 ,
нотаріально засвідчену копію військового квитка серії НОМЕР_6 від 20.07.2020 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про необхідність здійснення догляду за дружиною позивача, що є однією з необхідних умов задля звільнення позивача з військової служби, а отже, підстави для здійснення такого звільнення відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України Про військовий обов'язок і військову службу від 12.03.1992 року №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, передбачено що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з п. 3 ч. 12. ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, з наведених підстав військовослужбовець звільняється з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Тобто наявність дружини з інвалідністю І групи чи ІІ групи не є самостійною підставою для звільнення з військової служби.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція № 170) передбачено, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами «б», «в», «д», «є» частини третьої, підпунктами «г», «е», «є» пункту 1, підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «к», «р» пункту 1, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й», «к», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 3 частини п'ятої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г», «і», «й» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Згідно з п. 12.9 розділу XII Інструкції № 170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
У пункті 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби передбачено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: 23) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи:
- копія свідоцтва про шлюб;
- один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи) (пп. 23 п. 5 цього Переліку).
У статті 7 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.
До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.
До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Медико-соціальні експертні комісії: встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні; вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.
Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров'я: визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.
У пункті 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі Положення № 1317), яке діяло на момент установлення інвалідності дружині позивача і на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.
Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.
Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року у справі №140/8768/23 вказав, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Відповідно до пунктів 2 4, 7, 8 і 11 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 березня 2021 року № 407, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132, передбачено, що висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.
Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Висновок підписується членами лікарської комісії, із проставленням дати видачі, після чого завіряється печаткою закладу охорони здоров'я.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Як було зазначено, у межах спірних правовідносинах, військовослужбовець звільняється з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати саме «постійний догляд» за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
У постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 Верховний Суд зазначив, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
Також, Верховний Суд дійшов висновку про те, що медико-соціальна експертна комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд вважає, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
У довідці до акта огляду МСЕК від 17.04.2024 року не міститься інформації щодо потреби ОСОБА_4 (дружини позивача) у здійсненні постійного стороннього догляду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не надав доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відтак, суд вважає, що відповідачем у цій справі не допущено протиправних дій.
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №500/6993/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич