Номер провадження: 11-кп/813/1575/25
Справа № 501/1960/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12022162380000218 від 27.04.2022 року щодо ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28, ч.1 ст.357 КК України,
встановив:
У Київському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12022162380000218 від 27.04.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28, ч.1 ст.357 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357, ч.1 ст.263 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357 КК України; та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357 КК України.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року, в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , строком до 24.05.2025 року, без визначення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на тяжкість інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень та продовження існування ризиків, які визначені ст.177 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою залишити без задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 та обрати останньому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, оскільки докази у кримінальному провадженні є неналежні та недопустимі, ризики прокурором не доведені, судом не враховано міцність соціальних зв?язків обвинуваченого ОСОБА_6 , який має місце проживання, дружину, двох дітей, батьків пенсійного віку, в силу ст.89 КК України є раніше не судимим.
Також захисник звертає увагу, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, а саме з 25.08.2022 року, тобто 2 роки 7 місяців.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, учасники судового провадження до апеляційного суду не з'явилися.
Разом з тим, захисник ОСОБА_5 подав клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності та без участі обвинуваченого ОСОБА_6 .
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Оскільки апеляційну скаргу подано захисником ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , тому ухвала суду переглядається лише стосовно вказаного обвинуваченого.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
З матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28, ч.1 ст.357 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст.199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, здійснення незаконного впливу на свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Крім того, місцевим судом враховано особу обвинуваченого та міцність його соціальних зв'язків.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування встановлених ризиків, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується зокрема у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, за кваліфікуючими ознаками: організація нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров?я особи, яка зазнала нападу та погрозою застосування такого насильства (розбій) вчиненому особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаному у житло, вчиненому організованою групою, в умовах воєнного стану; місцевий суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави, з чим погоджується апеляційний суд.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні зокрема особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані, або в додатковому допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також місцевим судом обґрунтовано визнано доведеним продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки він обвинувачується у вчинені декількох кримінальних правопорушень, до того ж проти власності, з корисливим мотивом, є не працюючим.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Колегія суддів приймає до уваги доводи захисника про те, що обвинувачений має місце проживання, одружений, має двоє неповнолітніх дітей, батьків пенсійного віку, в силу ст.89 КК України вважається раніше не судимим, проте зауважує, що зазначені обставини не слугували стримуючим фактором для протиправних дій, які йому інкримінуються, а також не свідчать про зменшення або відсутність існуючих ризиків та такі доводи враховані місцевим судом при розгляді клопотання прокурора.
За наведених вище обставин, доводи захисника про наявність підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, апеляційний суд визнає необґрунтованими.
Колегія суддів критично відноситься до доводів захисника про те, що місцевим судом не надано оцінки доводам сторони захисту про порушення прав ОСОБА_6 під час його затримання, оскільки з оскарженої ухвали вбачається, що вказані доводи захисника місцевим судом були перевірені. Так, місцевий суд зазначив, що посилання захисника стосовно того, що під час досудового розслідування допущено грубі порушення прав ОСОБА_6 та строків затримання, в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та на теперішній час не можуть свідчити про відсутність існуючих ризиків. Крім того, місцевий суд вказав, що до ОСОБА_6 на законних підставах застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою ухвалою слідчого судді, яка не була скасована судом апеляційної інстанції, а дію запобіжного заходу на законних підставах в подальшому було продовжено слідчим суддею, так і судом під час судового розгляду.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в кримінальному провадженні №12022162380000218 від 27.04.2022 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4