Дата документу 08.04.2025 Справа № 336/447/24
ЄУН 336/447/24 Головуючий у І інстанції: Зарютін П.В.
Провадження № 22-ц/807/232/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
Провадження № 22-ц/807/232/25-2
08 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.,
секретар: Книш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2024 року АТ «СЕНС БАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 березня 2023 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631408965.
За умовами Кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Так, Договором передбачено, що у випадку невиконання позивальником його умов, позивальник зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.
Позивач зазначав, що належним чином виконав свій обов'язок щодо надання ОСОБА_1 кредиту, однак вона своїх зобов'язань за Кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка становить 170328,15 грн.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування товариства на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Посилаючись на означені обставини, АТ «Сенс Банк» просило суд:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 631408965 в розмірі 170328,15 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2024 року стягнуто з АТ «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень.
Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, АТ «СЕНС БАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2024 року та прийняти нову постанову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що факт укладення між сторонами кредитного договору підтверджується анкетою-заявою, яку було підписано відповідачем, зі змісту якої вбачається, що вона підтвердила акцепт публічної пропозиції та укладення договору між нею та банком на умовах, викладених у Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці www.alfabank.ua або у разі її подальшої зміни - за іншою електронною адресою, що буде вказана в договорі. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання.
Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору та паспорт споживчого кредиту відповідач відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання.
На думку позивача, долучений банком до матеріалів справи розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже він містить детальний опис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), а також включає суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду. Надана банком виписка підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено також у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
На думку скаржника, суд першої інстанції не здійснив власного розрахунку заборгованості, поверхнево та формально підійшов до розгляду цієї справи, з урахуванням того, що відповідач не надав власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Д.О. заперечує проти доводів банку, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Вказує, що позивач не надав суду оригіналів доказів, які надав у копії до позовної заяви, тому у суду були відсутні жодні підстави для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять ні кредитного договору, ні угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631408965. Натомість позивач надав тільки копію оферти на укладання угоди, що на думку, відповідача, не є належним доказом укладення договору між сторонами. Крім того, вона містить інформацію про максимальний кредитний ліміт кредитних коштів - 30000 грн, що не може свідчити про виникнення заборгованості в розмірі 170328,15 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року витребувано від АТ «Сенс Банк» оригінали письмових доказів: оферти АТ «Альфа-Банк» на укладання з ОСОБА_1 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30 червня 2020 року з додатками (заяви про акцент публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк», паспорту АТ «Альфа-Банк» споживчого кредиту, заяви (акцепт) про прийняття пропозиції ПрАТ «СК «Альфа Страхування» укласти договір страхування, довідки АТ «Альфа-Банк» про систему гарантування вкладів фізичних осіб). Строк виконання вказаної ухвали встановлено до 18 лютого 2025 року.
25 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника АТ «Сенс Банк» про продовження процесуального строку для надання оригіналів документів, що витребувані ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, у зв'язку з чим судове засідання відкладене на 08 квітня 2025 року.
Проте, до часу розгляду справи АТ «Сенс Банк» не надало апеляційному суду ні витребуваних оригіналів документів, ні жодних пояснень причин неможливості їх надання.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 квітня 2025 року задоволено клопотання представника АТ «СЕНС БАНК» - адвоката Рудницького Ю.І. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Постановлено проводити розгляд апеляційної скарги АТ «СЕНС БАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2024 року 08 квітня 2025 року об 11 год 00 хв у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представником АТ «СЕНС БАНК» - адвокатом Рудницьким Ю.І., електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Попереджено заявника, що відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Вишняков Д.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не підтвердив своїх доводів належними доказами.
У судове засідання представник АТ «СЕНС БАНК» - адвокат Рудницький Ю.І. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з Довідкою секретаря судового засідання Книш С.В., під час проведення судового засідання 08 квітня 2025 року у справі № 336/447/24 (апеляційне провадження № 22-ц/807/232/25, 22-ц/807/232/25-2 ) не вдалось з'єднатися з представником АТ «СЕНС БАНК» - адвокатом Рудницьким Ю.І., оскільки він був зайнятий в іншому судовому засіданні.
Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому, враховуючи попередження представника позивача про наслідки неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, колегія суддів вирішила розглядати справу за його відсутності.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду відповідають.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що позивач, обґрунтовуючи викладеними вище обставинами право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором, посилався на додані до позову копії документів: оферту АТ «Альфа-Банк» на укладання із ОСОБА_1 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30.06.2020 з додатками (заяви про акцент публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк», паспорту АТ «Альфа-Банк» споживчого кредиту, заяви (акцепт) про прийняття пропозиції ПрАТ «СК «Альфа Страхування» укласти договір страхування, довідки АТ «Альфа-Банк» про систему гарантування вкладів фізичних осіб).
Оскільки у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Д.О. заявила про сумніви у достовірності доказів, поданих позивачем у копії, та подала клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, ухвалою суду першої інстанції витребувано від АТ «Сенс Банк» оригінали письмових доказів: оферти АТ «Альфа-Банк» на укладання з ОСОБА_1 угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30 червня 2020 року з додатками (заяви про акцент публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк», паспорту АТ «Альфа-Банк» споживчого кредиту, заяви (акцепт) про прийняття пропозиції ПрАТ «СК «Альфа Страхування» укласти договір страхування, довідки АТ «Альфа-Банк» про систему гарантування вкладів фізичних осіб), що залишена позивачем без виконання.
Апеляційний суд підкреслює, що повторне надання копій документів, доданих до позовної заяви, з використанням підсистеми «Електронний суд» 26.06.2024, засвідчених відповідно до ч. 3 т. 95 ЦПК України, не свідчить про виконання ухвали про витребування оригіналів цих документів.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Саме для цього та для забезпечення прав протилежної сторони на інформування про справу ЦПК України передбачає, що позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
При цьому ЦПК України також містить правила засвідчення та подачі письмових доказів (частини перша - шоста статті 95 ЦПК України). Відповідно до зазначеної статті письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Аналізуючи зміст цієї статті, слід дійти висновку, що: 1) письмові докази подаються в оригіналі або копіях; 2) копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; 3) учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; 4) якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи; 5) за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи.
Матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до суду з позовною заявою, позивач зазначив, що оригінали документів, копії яких додані до цієї позовної заяви, знаходяться у позивача, окрім, паспорту та реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідача. При цьому, такі електронні докази як: меморіальні ордери, виписка про рух коштів за рахунком, розрахунок суми позову про стягнення заборгованості, розрахунок пені сформовані з електронної бази АТ «СЕНС БАНК» (т. 1 а.с. 3).
Колегія суддів зауважує, що у позовній заяві АТ «СЕНС БАНК» зазначало, що 06.06.2023 ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631408965, надавши до позову копію, за твердженням позивача, кредитного договору № 631408965 (Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії) з додатками від 30.06.2020 з фізичними підписами сторін.
При цьому, оригіналів жодних витребуваних документів ні на виконання ухвали місцевого суду, ні ухвали апеляційного суду позивач не надав, як і жодних пояснень неможливості надання цих документів.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права при вирішенні справи, порушивши процедуру оцінки доказів, передбачену ст. 89 ЦПК України, є безпідставними, тому апеляційний суд їх відхиляє. Позивач не надав належних і допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), які б свідчили про укладення 06.06.2023 ОСОБА_1 з АТ «Альфа Банк» угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631408965. З огляду на ненадання на вимогу суду оригіналів доказів, якими товариство підтверджувало свої позовні вимоги, доводи банку про укладання кредитного договору між сторонами, є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 59 Конституції України передбачено право кожного на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, провадження № 61-3410св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18)(офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ).
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу адвоката, яких зазначала відповідач під час розгляду справи, суд першої інстанції встановив, що професійну правничу допомогу відповідачу в цій справі надавав адвокат Вишняков Д.О. на підставі ордеру на надання правничої допомоги на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 28 січня 2024 року.
16 лютого 2024 представник відповідача - адвокат Вишняков Д.О. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив попередній (орієнтований) розмір судових витрат, які очікує понести у зв'язку з розглядом цієї справи у розмірі 10000 грн, з них: складання відзиву 3000 грн, участь у двох судових засіданнях 4000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача - адвокат Вишняков Д.О. надав копію ордеру на надання правничої допомоги 28 січня 2023 року, акт прийому-передачі виконаних робіт до названого договору про надання правової допомоги, загальна вартість послуг виконавця за цим актом складає 7000 грн.
Частина зазначених документів була додана до відзиву на позовну заяву, частина направлена адвокатом до суду першої інстанції разом із заявою про постановлення додаткового рішення.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача - адвокат Вишняков Д.О. надав суду визначені ЦПК України документи щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Факт надання таких послуг адвокатом не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи. Зокрема, адвокат подавав суду в інтересах позивача відзив на позов, з протоколів судових засідань вбачається, що адвокат брав участь у двох судових засіданнях. Докази отримання оплати за надані послуги були надані представником відповідача, вказане підтверджує довідка адвоката від 18.10.2024 про отримання ним 7000 грн.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи відмову в задоволенні позову АТ «СЕНС БАНК», відсутність заперечень позивача проти розміру витрат на правову допомогу, яких зазнала відповідач, колегія суддів вважає, що сума стягнутого судом першої інстанції відшкодування на правову допомогу в 7000 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2024 року в цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 17 квітня 2025 року.
Головуючий:
Судді: