Справа № 747/208/25
Провадження№ 1-кс/747/4/25
18.04.2025 року селище Талалаївка
Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1
секретаря ОСОБА_2
представника заявника ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту майна (в порядку ч.1 ст 409 КПК України 1960 року) -
До Талалаївського районного суду Чернігівської області 07 квітня 2025 року звернувся адвокат ОСОБА_3 з клопотання про скасування арешту майна в порядку ч.1 ст 409 КПК України (1960 року), а саме - частини квартири, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , що розташована у АДРЕСА_1 , накладений постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_5 у кримінальній справі № 25/32288.
В обґрунтування клопотання представник зазначає, що постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_5 у кримінальній справі № 25/32288 в межах досудового слідства було накладено арешт на частину квартири, яка належить на праві приватної власності обвинуваченому ОСОБА_4 і розташована по АДРЕСА_1 . Вироком Талалаївського районного суду від 08 лютого 2006 року ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст 310 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з іспитовим терміном 2 роки та звернено стягнення на майно, описане для забезпечення цивільного позову на користь позивача в розмірі задоволеного позову. Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2006 року зазначений вирок суду залишено без змін, а апеляцію засудженого ОСОБА_4 без задоволення. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 26 грудня 2006 року касаційна скаргу ОСОБА_4 задоволена, вирок Талалаївського районного суду від 08 лютого 2006 року та ухвала апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2006 року щодо ОСОБА_4 скасовано, а справа щодо нього закрита. Однак судом касаційної інстанції питання зняття арешту з майна не вирішувалось, тому арешт частини квартири, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 станом на даний час є чинним і не скасованим. Оскільки ОСОБА_4 було повністю виправдано судом касаційної інстанції, кримінальне переслідування припинено, а кримінальну справу закрито ще у 2006 році, однак до цього часу застосовані до ОСОБА_4 обмеження у розпорядженні правом власності на нерухоме майно є чинними без будь-яких правових підстав, що істотно порушує право власності ОСОБА_4 .
У судовому засіданні представник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримав і просив задовольнити, оскільки діючий до цього часу арешт на частину квартири порушує право ОСОБА_4 вільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Представник Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у вирішенні клопотання покладається на розсуд суду.
Суд заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що постановою від 07.10.2006 року в рамках кримінальної справи № 25/ 32288 старшим слідчим слідчого СУ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_5 був накладений арешт на частину квартири, яка належить на праві приватної власності обвинуваченому ОСОБА_4 , що розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.25) Дані про накладення арешту внесені в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 07.10.2005 року (а.с.23) Вироком Талалаївського районного суду від 08 лютого 2006 року ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст 310 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з іспитовим терміном 2 роки та звернено стягнення на майно, описане для забезпечення цивільного позову на користь позивача в розмірі задоволеного позову. (а.с.9-14) Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2006 року зазначений вирок суду залишено без змін, а апеляцію засудженого ОСОБА_4 без задоволення. (а.с.15-19) Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 26 грудня 2006 року касаційна скарга ОСОБА_4 задоволена, вирок Талалаївського районного суду від 08 лютого 2006 року та ухвала апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2006 року щодо ОСОБА_4 скасована, а справа щодо нього закрита. (а.с. 20-21) Однак, при винесенні ухвали Верховним судом України не було скасовано арешт на квартиру, що належить ОСОБА_4 .
Тобто судом встановлено, що арешт на квартиру було накладено на підставі положень КПК України 1960 року. Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Положеннями КПК України (1960 року) передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття згідно ч.1 ст 214 КПК, або якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба ч.6 ст 126 КПК.
Зокрема, відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було зазначено, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою ст. 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення. Відповідно до ч.1 ст. 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок. Про необґрунтоване і тривале знаходження під арештом частини нерухомого майна ОСОБА_4 свідчать і норми чинного КПК, зокрема, ч. 1 ст. 170 КПК України, яка передбачає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Тобто чинний КПК України дозволяє знаходження майна під арештом лише на підставі ухвали слідчого судді або суду за наявності підстав, передбачених кримінально-процесуальним законом.
Відповідно до статті 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Стаття 9 КПК України передбачає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.
Крім того, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006). ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п. 46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п. 51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п. 31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п. 61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006). Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, зі змісту якої вбачається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, за винятком обмежень, установлених законом. Дана стаття гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.
Таким чином, за результатом розгляду даного клопотання суд приходить до висновку про його задоволення та скасування арешту, оскільки у арешті вказаного нерухомого майна відпала потреба, а незаконне перебування під арештом частини нерухомого майна ОСОБА_4 обмежує його права як власника майна щодо вільного володіння, користування і розпорядження власним майном.
Керуючись п.9 Перехідних положень КПК України, ст.ст.126, 214, 409 КПК України (в редакції 1960 року), ст. 8, 9, 170, 539 КПК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд
Клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт частини квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , який було накладено 07 жовтня 2005 року постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_5 у кримінальній справі № 25/32288 (№ 1-4/06)
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом семи діб з дня проголошення.
Суддя: ОСОБА_1