Справа № 464/428/25
пр.№ 2/464/797/25
18.04.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить розірвати шлюб з відповідачем, зареєстрований 10 вересня 2016 року, покликаючись на припинення сімейних стосунків.
За результатами автоматизованого розподілу судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.
Суддя ухвалою від 10 лютого 2025 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у зв'язку із малозначністю справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Заперечень проти такого письмового провадження не надходило, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у такому випадку не здійснюється, як це передбачено ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України.
Відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено ухвалу про відкриття провадження разом з позовною заявою з додатками у справі за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до даних Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, отриманими у порядку ст.187 ЦПК України.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 01 грудня 2023 року у справі № 591/4832/22, які у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають урахуванню при застосуванні норм права, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення у зв'язку «адреса відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судового повідомлення.
З огляду на викладене долучені до справи відомості трекінгу поштових відправлень та довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення з підстав - «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, що узгоджується із положеннями п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України.
До того ж у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Судом вжито передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін. Водночас, незважаючи на належне повідомлення, відповідач у визначений в ухвалі про відкриття провадження строк та до даного часу своїми процесуальними правами не скористався та відзиву не подав, жодних клопотань не заявлено.
Вирішуючи цивільно-правовий спір між сторонами, суд дійшов наступного висновку.
Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачуваних цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст.21 СК України).
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3, 4 ст.56 СК України).
У ч.3 ст.105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу - позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (ст.112 СК України).
Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 522/9229/15-ц з покликанням на ст.1 СК України виснував, що побудова сімейних відносин повинна здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушені сторони до навіть формального знаходження в зареєстрованому шлюбі та в подружніх відносинах.
Як регламентовано ст.111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що сторони (дошлюбне прізвище позивача ОСОБА_3 ) зареєстрували шлюб 10 вересня 2016 року у Сихівському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис № 198 (підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб). Як убачається із свідоцтв про народження, сторони мають малолітню дитину 2017 року народження.
Заявлені вимоги позивача про розірвання шлюбу обґрунтовані тим, що тривалий час стосунки з відповідачем поступово погіршувалися, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Спільне життя не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини, виховання дитини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Тривалий час спільно не проживають, подружніх відносин не підтримують та спільного побуту не ведуть. Вважає примирення неможливе, адже шлюб не ґрунтується на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги, що суперечить її цінностям та інтересам у житті. Просить розірвати шлюб та не надавати строку на примирення.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать, що вільної згоди на такий союз як шлюб між сторонами немає. Позивач скористався правом звернення до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що суперечитиме принципу добровільності шлюбу та є неприпустимим. Відомості, свідчили про наявність перешкод для задоволення позову, відсутні. Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком, та правових підстав для цього у даному випадку суд не вбачає.
Наведений висновок суду також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 травня 2019 року по справі № 442/6319/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 569/1011/18-ц.
Відповідач знехтував своїми процесуальними правами, жодних пояснень чи доказів, які б досліджувалися судом, не надав. За відсутності відзиву суд вирішив справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище (ч.1 ст.113 СК України). Позивачем у порядку даної норми закону не заявлено про відновлення дошлюбного прізвища.
У порядкуст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстрований 10 вересня 2016 року у Сихівському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис № 198.
У порядку ст.ст.114, 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
Повне судове рішення складено 18 квітня 2025 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО