Справа № 240/13914/24
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
17 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернуласьдо суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати їй підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 14.03.2024 року нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає в м.Коростень, Житомирської області, тобто у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вважає, що з 01.01.2015 року були припинені виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у зв'язку із внесенням змін до цього Закону №796-ХІІ Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
Зазначає, що 17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни до Закону №796-ХІІ було визнано неконституційними, у зв'язку з чим Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновлено виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ.
За результатами розгляду заяви, Відповідач повідомив Позивача листом, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 14.03.2024 року по даний час йому не нараховується і не виплачується.
Позивачка вважає, що їй протиправно не виплачується підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому звернулася з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач хоча і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", вона не має.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановлена статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796).
Статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону, чинній до 01 січня 2015 року) передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначено, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акту у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє наявне становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього Закону чи іншого нормативно-правового акту.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинна до 01.01.2015. Стаття 39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів. Відтак ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987-VIII.
У спірних правовідносинах відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (стаття 3,8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями, для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Наведений підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Також, колегія суддів вважає, що оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), а тому саме з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, у частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 не застосовується як розрахункова величина.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст. 37 Закону України №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів «мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік» на слова та цифри «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року».
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відсутності у позивача посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» чи посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», яке б підтверджувало наявність відповідного статусу та наявність права на користування пільгами та компенсаціями, передбаченими Законом №796-ХІІ.
При цьому, Закон України №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення та не встановлює наявність в осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, обов'язкового статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Поряд з цим, при вирішенні даного питання належить застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, оскільки визначення статусу особи, яка звертається з адміністративним позовом до суду, не належить до обставин, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права в спірних правовідносинах.
Зокрема, Верховний Суд в аналогічній справі зазначив (ухвала від 07.06.2021 справа №600/2415/20-а), що "Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення у цій справі з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, прийнятої за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №240/4937/18, і ця справа відповідає ознакам типової, наведеним у вказаному судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду, а саме: а) позивач - проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач - є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем - є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015."
У межах касаційного провадження у справі №600/2415/20-а відповідач послався на ту обставину, що позивач не мав статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що виключає можливість застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі №240/4937/18. Проте ухвалою Верховного Суду від 07.06.2021 у справі №600/2415/20-а відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявність документа, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС не є обов'язковою обставиною, від якої залежить призначення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, оскільки така соціальна гарантія залежить лише від проживання на території радіоактивного забруднення та передбачена ст.39 Закону України №796-ХІІ.
Оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується матеріалами справи, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно зі ст.39 Закону України №796-ХІІ з 14.03.2024.
Також, суд апеляційної інстанції вважає, що бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України № 796-ХІІ, у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною, а висновок суду першої інстанції є неправомірним.
Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена ст.39 Закону України №796-ХІІ, підлягають задоволенню шляхом зобов'язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
Такий висновок суду не суперечить положенням ст.71 Закону України №796-ХІІ. Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Отже, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 14.03.2024 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ.
Частиною 6 ст.139 КАС України вказано, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 3028 грн. судового збору, сплаченого за подання адміністративного позову - 1211,20 грн та апеляційної скарги - 1816,80 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 14.03.2024 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з здійснити з 14.03.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3028 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.