Справа № 320/11203/23 Головуючий у 1 інстанції - Марич Є.В.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 29.12.2020 №2073/26-15-33-16-26/ НОМЕР_1 щодо виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи з 01.01.2021.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та згідно інформаційно-комунікаційної системи ДПС знаходиться на обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві з 08.06.2010.
ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного податку 3-ї групи за ставкою 5% з 01.01.2012.
Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку щодо порушення платником єдиного податку умов застосування спрощеної системи оподаткування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 10.12.2020 №2791/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено, що платником податків порушено умови застосування спрощеної системи оподаткування, а саме: абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України - наявність податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом 3 пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу на перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Станом на 01.12.2020 борг по сплаті єдиного податку становить 12436,00 грн.
На підставі акту камеральної перевірки від 10.12.2020 №2791/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято рішення від 29.12.2020 №2073/26-15-33-16-26/ НОМЕР_1 , яким виключено ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.
Не погодившись з такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, оскільки контролюючим органом на підставі аналізу даних в інтегрованій картці платника встановлена несплата позивачем грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, що також відображено в акті камеральної перевірки від 10.12.2020 №2791/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 та в ході судового розгляду справи наявність податкового боргу позивачем не спростована належними і допустимими доказами, то суд першої інстанції дійшов до висновку, що контролюючий орган при прийнятті рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з Реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 від 29.12.2020 №2073/26-15-33-16-26/2791723718 діяв у спосіб та у відповідності до повноважень, наданих йому законодавством України, а тому зазначене рішення контролюючого органу є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуваний акт індивідуальної дії прийнято без дотримання вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме, позивач був позбавлений можливості подати заперечення проти висновку акту перевірки, а спірне рішення прийнято до спливу строку подачі платником заперечень проти висновку результатів контрольних заходів, відтак рішення №2073 є таким, що прийняте з порушенням закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується, ні з рішенням суду першої інстанції, ні з доводами апелянта, та вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Стаття 122 КАС України передбачає строк звернення до адміністративного суду, зокрема: позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо захисту прав, свобод та інтересів особи є шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зауважує про те, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в шість місяців достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Вказані висновки неодноразово були застосовані Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 17.07.2019 у справі № 821/2004/17, від 20.05.2020 у справі № 826/14598/16, від 18.08.2022 у справі № 240/41471/21 та від 24.09.2019 у справі № 420/6389/18.
При цьому, порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в частині 2 статті 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. Своєю чергою суд при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19. Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 640/16276/21.
З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 29.12.2020 №2073/26-15-33-16-26/2791723718 щодо виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , яке прийняте на підставі акта про результати камеральної перевірки від 10.12.2020 №2791/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення платником єдиного податку умов перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме, наявність боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів (з 01.07.2020 по 01.12.2020).
У силу спеціального застереження за п.45.1 ст.45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Згідно з п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до п. 42.3 ст. 42 Податкового кодексу України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Пунктом 66.3 ст.66 Податкового кодексу України визначено, що у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.
Підставою для зняття з обліку платника податків в одному контролюючому органі і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації.
У такому разі платник податків, визначений у пункті 64.2 статті 64 цього Кодексу, зобов'язаний подати контролюючому органу за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) згідно з порядком обліку платників податків. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.
Колегія суддів відзначає, що спірне рішення надіслане 29.12.2020 рекомендованим листом з повідомленням про вручення (номер поштового відправлення 0101133522191) на податкову адресу платника, яка вказана в реєстраційних даних: АДРЕСА_1
Ця адреса відповідає відомостям про місцезнаходження заявника як фізичної особи-підприємця за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Порядок листування платників податків та контролюючих органів регламентується статтею 42 ПК України.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані на адресу (місцезнаходження, податкову адресу) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважаються врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (п.42.4 ст. 42 ПКУ), що, зокрема, кореспондується з висновками Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 580/12642/23, де Верховний Суд зауважив, що оскільки поштове відправлення повернуто Укрпоштою за зворотньою адресою у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання, то вважається, що воно фактично вручене відповідно до вимог ПК України.
Крім того, судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Верховним Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд наголосив, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
До аналогійних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.08.2024 у справі 440/18128/21.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслане поштове відправлення зі спірним рішенням повернулось до відправника - ГУ ДПС у м. Києві 02.01.2021 з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» та саме з цієї дати у ФОП ОСОБА_1 розпочався перебіг строку позовної давності.
В той же час, з даним позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 29.12.2020 №2073/26-15-33-16-26/ НОМЕР_1 щодо виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління ДПС у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи з 01.01.2021, позивач звернувся до суду першої інстанції поза межами граничного строку, передбаченого нормами чинного законодавства, а саме - 24.02.2023 (згідно конверту, а.с. 22), тобто зі пропуском шестимісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України.
При цьому, отримання ФОП ОСОБА_1 30.03.2022 повідомлення про відмову у прийнятті декларації платника єдиного податку за 2021 рік від ГУ ДПС у м. Києві, з якого він дізнався, що у звітному періоді він не перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, на переконання колегії суддів не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Більше того, навіть якщо починати відлік шестимісячного строку з 30.03.2022, то строк звернення до суду, визначений ч. 2 ст. 122 КАС України, позивачем всеодно пропущено, а жодних поважних причини пропуску такого строку ФОП ОСОБА_1 не вказано.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що позивачем, у даному випадку, було без поважних причин пропущено встановлений процесуальним законом шестимісячний строк на звернення до суду із даними позовними вимогами, у зв'язку із чим, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
При цьому, з огляду на наявність правових підстав для залишення позову без розгляду, колегія суддів не надає оцінку доводам позивача та висновкам суду першої інстанції по суті спору.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.