Справа № 640/20885/20 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2017.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2022 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 03.03.2015 по 22.08.2017 проходив військову службу на посаді заступника начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказами командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2015 № 55 та від 22.08.2017 № 188.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі 400/2132/19, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 22.08.2017; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 22.08.2017; в іншій частині позову відмовлено.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі 400/2132/19 та на підставі платіжного доручення від 16.06.2020 №1062, військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2017 в сумі 3 622, 97 грн. на депозитний рахунок Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Перераховані грошові кошти надійшли на картковий рахунок позивача 14.07.2020.
06.07.2020 позивачем було подано заяву до військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення розрахунку, нарахування та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2017 на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі 400/2132/19, проте, листом від 10.08.2020 №1237 військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу в задоволенні його заяви.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.01.2016 по 22.08.2017, позивач звернувся до суду першої інстанції з цим позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що оскільки несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням грошового забезпечення, що встановлено судовими рішенням у справі №400/2132/19, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
За змістом статей 2 та 4 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-ХІІ, передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно з статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації грошового забезпечення).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, несвоєчасне нарахування сум на виконання судового рішення у справі №400/2132/19 відбулось з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №400/2132/19, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо посилання апелянта на те, що індексація грошового забезпечення має одноразовий характер, а тому на неї не поширюється положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", колегія суддів відхиляє та вважає за необхідним зазначити, що оскільки абзац 2 пункту 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а тому індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2022 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.