Справа № 320/23884/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Сорочка Є.О.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-ХІІ «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання у Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка (з 1984 року - Київський ордена Леніна і ордена Жовтневої революції державного університету імені Т.Г. Шевченка) з 01 вересня 1982 року по 22 червня 1987 року, що складає 2 роки 4 місяці 26 днів;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-ХІІ «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання у Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка (з 1984 року - Київський ордена Леніна і ордена Жовтневої революції державного університету імені Т.Г. Шевченка) з 01 вересня 1982 року по 22 червня 1987 року, що складає 2 роки 4 місяці 26 днів, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 28 лютого 2024 року з виплатою недоотриманих сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідач при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, протиправно, всупереч положенням частини другої статті 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» відмовив у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді п'яти років стажу роботи за спеціальністю, наявність якого передбачена вимогою до громадян України для зайняття посади судді арбітражного суду області згідно із статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-ХІІ «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання у Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка (з 1984 року - Київський ордена Леніна і ордена Жовтневої революції державного університету імені Т.Г. Шевченка) з 01 вересня 1982 року по 22 червня 1987 року, що складає 2 роки 4 місяці 26 днів
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року до участі у справі у якості співвідповідачів залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, а також витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області рішення № 262640006961 від 04 квітня 2024 року, прийняте за результатами розгляду заяви позивача та всі матеріали на підставі якого воно прийнято.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-ХІІ «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше (16 травня 2001 року), а також половини строку навчання у Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка (з 1984 року - Київський ордена Леніна і ордена Жовтневої революції державного університету імені Т.Г. Шевченка) з 01 вересня 1982 року по 22 червня 1987 року, що складає 2 роки 4 місяці 26 днів;
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-ХІІ «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше (16 травня 2001 року), а також половини строку навчання у Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка (з 1984 року - Київський ордена Леніна і ордена Жовтневої революції державного університету імені Т.Г. Шевченка) з 01 вересня 1982 року по 22 червня 1987 року, що складає 2 роки 4 місяці 26 днів, а також здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 28 лютого 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу відповідача до розгляду в порядку письмового провадження на 16.04.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України від 16 травня 2001 року № 311/2001, ОСОБА_1 призначена на посаду судді арбітражного суду міста Києва строком на 5 років.
Указом Президента України від 22 вересня 2005 року № 1308/2005, ОСОБА_1 призначена у межах п'ятирічного строку суддею Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Верховною Ради України від 02 листопада 2006 року № 309-V, ОСОБА_1 обрана на посаду судді Київського апеляційного господарського суду безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 21 червня 2012 року № 5012-VI, ОСОБА_1 обрана на посаду судді Вищого адміністративного суду України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 27 лютого 2024 року № 570/0/15-24, ОСОБА_1 звільнена з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Романківа І.П. від 28 лютого 2024 року № 12-к, ОСОБА_1 відраховано зі штату суду 27 лютого 2024 року.
У рішенні Вищої ради правосуддя від 27 лютого 2024 року № 570/0/15-24, зазначено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення становить 30 років 2 місяці 7 днів, з яких: 22 роки 9 місяців 11 днів - стаж роботи суддею, 5 років - стаж роботи, вимога щодо якого визначалася законом та який надавала право для призначення на посаду судді, 2 роки 4 місяці 26 днів - половина строку навчання в юридичному навчальному закладі.
26 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також надала документи, передбачені пунктом 2 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04 квітня 2024 року № 262640006961, ОСОБА_1 з 28 лютого 2024 року призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а згідно протоколу такого призначення для розрахунку розміру утримання враховано лише стаж роботи на посаді судді (22 роки 9 місяців 14 днів). Відповідно, розмір довічного грошового утримання позивача визначено з розміру 54% від її суддівської винагороди.
Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить більше ніж 20 років (при достатніх 10), то до стажу роботи, який дає судді право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, враховується також стаж роботи за спеціальністю 5 (п'ять) років. Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність незарахування позивачу до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-XII в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше.
Також, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки переліком не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання та п'ять років стажу у сфері права. Також, наголошено на відсутності асигнувань у ПФУ на судові витрати.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 126 Конституції України, визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Згідно пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України, підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 27 лютого 2024 року № 570/0/15-24, ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Так, на час призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, діє Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VII (далі - Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VII), частиною третьою статті 142 якого передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ, визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до положень частини першої статті 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Законом України № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності з 05 серпня 2018 року, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, було доповнено частиною другою наступного змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».
Згідно норм статті 22 Закону України «Про арбітражний суд» від 04 червня 1991 року № 1142-XII (далі - Закон України від 04 червня 1991 року № 1142-XII, в редакції, чинній на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді), право на зайняття посади судді Вищого арбітражного суду України має громадянин України, який досяг на день призначення 30 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше десяти років. Право на зайняття посади судді арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя має громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років.
Відповідно до положень частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі - Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді), до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до змісту довідки Юридичної консультації № 2 Старокиївського району міста Києва від 1 серпня 1996 року № 280 та довідки Київської міської колегії адвокатів від 22 липня 1996 року № 41, ОСОБА_1 після здобуття вищої юридичної освіти з 12 серпня 1987 року працювала стажистом адвоката, а з 10 лютого 1988 року по 5 серпня 1996 року працювала адвокатом Київської міської колегії адвокатів, а згідно із записами у трудовій книжці - з 08 серпня 1996 року по 25 травня 2001 року обіймала посаду юрисконсульта.
Тож, з наведеного слідує, що оскільки стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить більше ніж 20 років (при достатніх 10), то до стажу роботи, який дає судді право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, враховується також стаж роботи за спеціальністю 5 (п'ять) років, на чому цілком обґрунтовано наголосив і суд першої інстанції., з огляду на що, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про протиправність незарахування позивачу до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 року № 1142-XII в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше.
Абзацом другим статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/1995 встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Слід звернути увагу на те, що вперше ОСОБА_1 було обрано на посаду судді в травні 2001 року, тобто, після прийняття Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995 та до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, які в сукупності діяли 16 років. Ці нормативно-правові акти тривалий час давали позивачу право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, половини строку навчання у вищому навчальному закладі.
Отже, на переконання колегії суддів, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення).
Водночас, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Відповідно до копії архівної довідки Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 08 вересня 2023 року № 010-17/704, ОСОБА_1 з 01 вересня 1982 року зарахована до складу студентів першого курсу денного відділення юридичного факультету Київського ордена Леніна державного університету ім. Т.Г. Шевченка, в червні 1987 року закінчила повний теоретичний та практичний курс навчання денного відділення юридичного факультету Київського ордена Леніна і ордена Жовтневої революції Державного університету ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю «Правознавство», здобула кваліфікацію «юрист» та отримала диплом з відзнакою НОМЕР_1 від 22 червня 1987 року, реєстраційний № 11.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо того, що половина строку навчання ОСОБА_1 у зазначеного вищому навчальному закладі 2 роки 4 місяці 26 днів підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, є цілком обґрунтованим та правильним.
До того ж, це встановлено в рішенні Вищої ради правосуддя про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку від 27 лютого 2024 року № 570/0/15-24.
Стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 30 років 2 місяці 7 днів, з яких: половина строку навчання в вищому юридичному закладі - 2 роки 4 місяці 26 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді - 5 років; час роботи на посаді судді із дня призначення на посаду судді (16 травня 2001 року) по дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення (27 лютого 2024 року) - 22 роки 9 місяців 11 днів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що незарахування до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права та половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі, є протиправним, а права позивача в цій частині підлягають поновленню, шляхом, визначеним судом в оскаржуваному рішенні.
Тож, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Також, слід звернути увагу на те, що суд першої інстанції в рішенні стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області понесені нею судові витрати у вигляді сплати витрат, пов'язаних з наданням професійної (правничої) допомоги в розмірі 5000,00 грн, проте апелянт вважає, що такі витрати є неспівмірними та завищеними, при цьому, відповідних асигнувань на ці цілі, у органу ПФУ відсутні, адже бюджетом не передбачені кошти на судові витрати, та кошти можуть використовуватись лише за їх призначенням.
Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що 22 травня 2024 року між позивачем та адвокатом Коломацькою Оленою Сергіївною укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 2/05-24, відповідно до умов якого клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати правничу (правову) допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором та додатково (-ими) угодою (-ами) до нього (пункт 1.1. договору).
Згідно пунктів 4.1-4.2. договору, сума гонорару, який виплачується адвокату за послуги з надання правничої (правової) допомоги буде погоджено сторонами окремо в додатковій (-вих) угоді (-ах) до даного договору. Гонорар сплачується клієнтом у безготівковій формі на умовах та в порядку визначеному сторонами в додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно умов додаткової угоди № 1 до договору від 22 травня 2024 року, клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов'язання надати правничу (правову) допомогу з оплатою у фіксованому розмірі - 15 000,00 грн, які клієнт попередньо оплачує у розмірі 100% вартості послуг.
Як вбачається з наданої суду копії Акта надання послуг від 27 травня 2024 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 02/05-24 від 22 травня 2024 року, ОСОБА_1 адвокатом Коломацькою Оленою Сергіївною було надано такі послуги: у період з 22 по 27 травня 2024 року написання позовної заяви про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні стажу при призначенні Клієнту щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання вчинити дії, вартістю послуги 15 000,00 грн, які згідно копії квитанції про оплату № 270553486 від 25 травня 2024 року сплачені позивачем на рахунок Коломацької О.С. з призначенням платежу «Оплата за договором від 22.05.2024 №02/5-24, д/у №1».
З матеріалів справи вбачається, що загальна вартість наданих послуг оцінена у сумі 15000,00 грн, проте заявлена сума є необґрунтованою належним чином та у повному обсязі, а вартість наданих послуг є завищеною щодо іншої сторони спору, тому з урахуванням принципів справедливості та верховенства права та виходячи з тих доказів, які оформлені належним чином, а також з урахуванням того, що суд вийшов за межі позовних вимог з метою захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої суми, та відшкодування судових витрат, понесених на оплату правової допомоги під час розгляду справи судом, у сумі 5000 грн.
Колегія суддів наголошує, що апелянтом в скарзі в цій частині не надано обґрунтувань та заперечень щодо стягнення витрат, пов'язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги, в яких би відповідач заперечував проти стягнення за їх рахунок витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5000 грн, а лише здійснено загальне посилання на неспівмірність розміру. Тож, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та не враховуються колегією суддів.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Є.О. Сорочко
Я.М. Василенко