Справа № 320/1374/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя Парінова А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства «Київтеплоенерго» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та рішень, -
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київтеплоенерго» (далі - позивач) до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач) у якій позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Державної аудиторської служби України із складання та підписання «Звіту про результати державного фінансово аудиту діяльності комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року» від 05.12.2022 № 05-21/2;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України про надання детальної інформації про стан виконання пропозицій та рекомендацій, поданих за наслідками аудиторського звіту та результатів їх впровадження, оформлену листом від 05.12.2002 року №000500-14/9827-2022;
- визнати протиправними дії Державної аудиторської служби України щодо проведення ревізії та складання Акту від 04.02.2022 № 05-21/2 планової виїзної ревізії діяльності комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» за період з 01.01.2018 по 30.06.2021 року;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України, оформлену листом від 07.12.2022 № 000500-14/9956-2022.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції Державної аудиторської служби України подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій апелянт просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, крім того в порушення чинного законодавства не з'ясовані всі обставини справи, що призвело до необ'єктивного, неправильного та незаконного вирішення справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної аудиторської служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства «Київтеплоенерго» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та рішень, призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 11 березня 2025 о 11:45 та продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року без змін. В обґрунтування зазначив, що суд дійшов вмотивованого та вірного висновку стосовно протиправності спірних у справі дій та рішень Державної аудиторської служби України, а відповідачем не надано жодних доказів на спростування висновків оскаржуваного рішення.
11 березня 2025 року розгляд апеляційної скарги Державної аудиторської служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства "Київтеплоенерго" до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та рішень було знято з розгляду у зв'язку з несправністю підсистеми відеоконференцзв'язку (ВКЗ). Апеляційний розгляд вказаної справи відкладено на 01.04.2025 о 11 год. 45 хв.
01 квітня 2025 року від представника позивача КП «Київтеплоенерго» Комісара С.П. надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
01 квітня 2025 року від представника відповідача Державної аудиторської служби України Чорної Ю.О. надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
Колегія суддів, розглянувши клопотання представників сторін, протокольною ухвалою ухвалила продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання пункту 4.47 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на ІІІ квартал 2021 року, затвердженого наказом Держаудитслужби від 16.08.2021 № 278, відповідачем проведено державний фінансовий аудит діяльності позивача за період 01.01.2018 по 30.06.2021.
Під час аудиту відповідно до пункту4 8.19 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на IV квартал 2021 року (в частині інспектувань), затвердженого наказом Держаудитслужби від 24.09.2021 № 335, із змінами, внесеними наказом від 06.12.2021 № 413, відповідачем проведено ревізію окремих питань фінансово господарської діяльності позивача за період, аналогічний розпочатому відповідачем аудиту діяльності позивача (з 01.01.2018 по 30.06.2021).
За результатами ревізії діяльності позивача відповідачем складено акт від 04.02.2022 № 05-21/2 планової виїзної ревізії діяльності позивача за період з 01.01.2018 по 30.06.2021.
Для реалізації заходів державного фінансового контролю та на усунення виявлених ревізією порушень відповідачем сформовано вимоги до позивача, які оформлено листом 07.12.2022 № 000500-14/9956-2022.
За результатами аудиту діяльності позивача відповідачем складено Звіт від 05.12.2022 № 05-21/2 про результати державного фінансово аудиту діяльності позивача за період з 01.01.2018 по 30.06.2021.
Для реалізації заходів державного фінансового контролю та на усунення виявлених аудитом недоліків у діяльності позивача відповідачем сформовано вимогу до позивача, яка оформлена листом від 05.12.2022 року № 000500-14/9827-2022.
Листом відповідача від 11.02.2022 № 000500-14/1648-2022 позивачу направлено проєкт аудиторського звіту з пропозицією обґрунтовані коментарі (за наявності) до аудиторського звіту надіслати до Держаудитслужби у строк, визначений п. 20 Порядку 252.
Позивачем зазначений лист та проєкт аудиторського звіту отримано 22.02.2022.
Листом від 10.03.2022 позивач повідомив відповідача про неможливість надання коментарів до проєкту аудиторського звіту через втрату доступу до документів внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та запровадженого з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України воєнного стану.
У даному листі позивач, посилаючись на приписи Закону України «Про захист інтересів суб'єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 № 2115-ІХ, просив продовжити строк для розгляду проєкту аудиторського звіту до завершення воєнного стану та не приймати будь-яких рішень під час воєнного стану.
На клопотання позивача щодо продовження строку для розгляду проєкту аудиторського звіту відповідач листом від 02.05.2022 № 000500-14/3098-2022 повідомив про те, що відповідач завершить проведення заходів державного фінансового контролю відносно позивача після усунення/зникнення обставин непереборної сили, зумовлених воєнними діями, та надасть висновки на коментарі до проєкту аудиторського звіту, що надійдуть від позивача у терміни, визначені законодавством.
Відповідач 05.12.2022 склав Аудиторський звіт №05-21/2, який листом від 05.12.2022 №0005000-14/9827-2022 із вимогою вжиття заходів на усунення виявлених аудитом порушень законодавства та недоліків в роботі підприємства направив позивачу. Одночасно із Аудиторським звітом відповідачем надіслано позивачу протокол узгодження звіту, яким засвідчено, що позивач не надав коментарів до Аудиторського звіту.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дослідивши висунуті відповідачем вимоги позивачу дійшов висновків про те, що оскільки допущені відповідачем процедурні порушення проведення заходів державного фінансового контролю негативно вплинули на правильність висновків за результатами таких заходів та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятих за їх результатами рішень, за таких обставин суд зазначив, що вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
За приписами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, далі - Закон №2939-ХІІ, передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Частина перша статті 2 Закону № 2939-XII передбачає, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
За приписами частини першої статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Відповідно до п. 3, 7, 10 статті 10 Закону №2939-XII органу державного фінансового контролю надається право залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних органів виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок.
Органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Згідно пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, далі - Положення №43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
У силу пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з пунктом 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок №550), яким визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Водночас, фінансово-господарська діяльність об'єкта контролю - сукупність рішень, дій та операцій, які об'єкт контролю приймає та здійснює в частині володіння, використання та розпорядження фінансовими ресурсами, необоротними та іншими активами.
Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.
Порушення законодавства, як результат ревізії, відповідно до ст. 4 Закону, викладаються в акті.
Порядком № 550 передбачено, що акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення до акта ревізії (за їх наявності) та висновки до них є невід'ємною частиною акта.
Згідно з п.35 Порядку № 550, акт ревізії містить констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, а також у разі наявності визначений в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об'єкту контролю внаслідок таких порушень, а також іншу інформацію, що стосується діяльності та фінансового стану об'єкта контролю, та факти, що стосуються періоду, який підлягає ревізії.
Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю мас право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання.
Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 Верховний Суд зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов'язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
Верховний Суд у справі № 826/3350/17 (постанова від 08 травня 2018 року) також дійшов висновків, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб'єкту (об'єкту контролю, його посадових осіб), які є обов'язковими до виконання останнім.
До того ж, у цій постанові Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.
До подібних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 06 серпня 2020 року у справі № 826/6254/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 815/4223/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/4101/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 825/1481/16.
Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов'язки для свого адресата, а тому наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Тому, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства суди, які розглядали справу і наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, об'єктивно мали право перевірити обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги, а також обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо того, чи породжує ця вимога обов'язки для позивача.
Окрім того, у контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі №822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов'язки для підконтрольної установи.
З проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.
За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред'явлення обов'язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.
Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі № 826/13003/17, від 21 березня 2023 року у справі № 560/4370/22.
Тобто, колегія суддів звертає увагу, що дійсно Верховним Судом сформований висновок про можливість оскарження вимоги контролюючого органу, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.
Тож задля правильного вирішення спору необхідно дослідити правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цього питання та встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.
Отже, право позивача як підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов'язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті «права на оскарження вимоги як акта індивідуальної дії в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень».
Водночас, правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням, судом має бути надана цим обставинам, тобто чи будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги та обставинам дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) і факту порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності, що має бути встановлено у судовому рішенні.
Такий правовий підхід викладений у постановах Верховного Суду від 25.07.2024 у справі 160/12986/21 та від 12.09.2024 у справі № 380/26300/23.
Поряд із цим, безпосередні підстави звернення позивача до суду полягають саме у незгоді позивача з висновками контролюючого органу про наявність порушень вимог законодавства, які на думку відповідача зумовили збитки.
Тому, колегія суддів встановивши наявність порушень процедури проведення оскаржуваних заходів, що було встановлено судом першої інстанції та підтверджуються матеріалами справи, а саме: недотриманні відповідачем під час проведення аудиту Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, затвердженого Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 252, зокрема в частині проведення етапу узгодження проекту звіту про результати аудиту, підписання протоколу узгодження звіту про результати державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, формування, підписання та подання звіту об'єкту аудиту, вважає необхідним розглянути вимоги Державної аудиторської служби України які були висунуто Комунальному підприємству «Київтеплоенерго».
Зокрема, 22.02.2022 позивачем отримано проєкт аудиторського звіту відповідача для узгодження та надання коментарів. Листом відповідача від 11.02.2022 № 000500-14/1648-2022 встановлено позивачу строк для надання коментарів до проєкту аудиторського звіту, визначений п. 20 Порядку 252, який становить не більш як десять робочих днів з дня отримання проекту звіту.
Відповідач листом від 10.03.2022 повідомив відповідача про неможливість надання коментарів до проєкту аудиторського звіту через втрату доступу до документів внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та запровадженого з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України воєнного стану.
Водночас, у названому листі позивач, посилаючись на приписи Закону України «Про захист інтересів суб'єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 № 2115-ІХ, просив продовжити строк для розгляду проєкту аудиторського звіту до завершення воєнного стану та не приймати будь-яких рішень під час воєнного стану.
На клопотання позивача щодо продовження строку для розгляду проєкту аудиторського звіту відповідач листом від 02.05.2022 № 000500-14/3098-2022 повідомив позивача про те, що відповідач завершить проведення заходів державного фінансового контролю відносно позивача після усунення/зникнення обставин непереборної сили, зумовлених воєнними діями, та надасть висновки на коментарі до проєкту аудиторського звіту, що надійдуть від позивача у терміни, визначені Законодавством.
Таким чином, відповідач погодив клопотання позивача щодо продовження строку для розгляду позивачем проекту аудиторського звіту до завершення воєнного стану.
Запроваджений Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнний стан неодноразово продовжувався, зокрема указами Президента України № 259/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21.04.2022 № 2212-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня, та від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, та Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб., тобто до 25 серпня 2022, внесеними Указом Президента від 12.08.2022 №573/2022 продовжується з 05 години 30 хвилин 23 серпня строком на 90 діб., тобто до 25.11.2022 та вкотре Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 строком на 90 діб, тобто до 19 лютого 2023 року.
Однак, до завершення воєнного стану відповідач склав оскаржений позивачем у цій справі Аудиторський звіт від 05.12.2022 №05-21/2, який листом від 05.12.2022 №0005000-14/9827-2022 із вимогою вжиття заходів на усунення виявлених аудитом порушень законодавства та недоліків в роботі підприємства направив позивачу. Одночасно із Аудиторським звітом відповідачем надіслано позивачу протокол узгодження звіту, яким засвідчено, що позивач не надав коментарів до Аудиторського звіту.
В частині оскарження дій відповідача щодо проведення ревізії діяльності позивача та висунутих за її результатами вимог відповідача, наголошується на недотриманні відповідачем під час проведення ревізії Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550. Обставини недопуску посадових осіб відповідача до проведення ревізії діяльності позивача підтверджуються доданими відповідачем до відзиву на позов у цій справі листами щодо перешкоджання у проведенні ревізії діяльності позивача, про що відповідачем складено акти від 24.01.2022 № 1, від 25.01.2022 № 2 та від 31.01.2022 № 3 -аудит і ревізія є самостійними, окремими заходами державного фінансового контролю, а тому отримані відповідачем документи для проведення аудиту не містили повного обсягу інформації для формування висновків з ревізії діяльності позивача.
Колегія суддів вважає необхідним надати оцінку вимогам (05.12.2022 №000500-14/9827-2022 та від 07.12.2022 № 000500-14/9956-2022), що було висунуто позивачу, для встановлення висновків чи призвели процедурні порушення до негативних наслідків, в контексті цієї страви - необґрунтованих вимог.
Відповідачем висунуто позивачу вимогу про забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, на користь КП «Київтеплоенерго» збитків, завданих через отримання від ПАТ «Київенерго» дебіторської заборгованості без підтвердних документів, як це передбачено договорами цесії, залишок якої на 30.06.2021 становив 1 832 160 549,55 грн.
Така вимога відповідачем обґрунтована висновком про те, що на порушення вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» КП «Київтеплоенерго» отримало від ПАТ «Київенерго» дебіторську заборгованість без підтвердних документів, як це передбачено договорами цесії, залишок якої на 30.06.2021 становив 1 832 160 549,55 грн, що призвело до втрат фінансових (матеріальних) ресурсів на зазначену суму.
Колегія суддів, як і суд першої інстанції зазначає що така вимоги є протиправною, з огляду на таке.
Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
В силу імперативних приписів наведеної норми, суб'єкт господарювання із набуттям прав користування цілісним майновим комплексом, одночасно стає правонаступником усіх боргових зобов'язань з оплати енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання попереднього користувача переданого майна з вироблення теплової енергії, що за своєю суттю є пасивом правонаступника в силу норми закону, яка не передбачає будь-якої компенсації від такого попереднього користувача переданого майна.
Відтак, законодавством не передбачено механізму компенсації позивачу набутих ним внаслідок правонаступництва за ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» боргових зобов'язань ПАТ «Київенерго», також не передбачено і право позивача відмовитися від такого правонаступництва, і не наділяє позивача правом вимагати від ПАТ «Київенерго» компенсації переведених внаслідок правонаступництва на позивача боргових зобов'язань, тим більше обирати форму або вид такої компенсації. Водночас законодавство не покладає на попереднього користувача, закріпленого за позивачем майнового комплексу - ПАТ «Київенерго», обов'язку з передачі позивачу компенсації переданих боргових зобов'язань.
Крім того, судом береться до уваги, що Держаудитслужба у висновку на заперечення зазначає про вибірковість перевірки документації (судових справ) по ці вимозі.
Колегія суддів враховує встановлені рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26.04.24 у справі № 760/13053/23 обставини.
Так у справі №760/13053/23 було встановлено наступне:
«Згідно наявного в матеріалах справи висновку науково-правової експертизи від 29.07.2022 № 126/67-е, виконаної у відповідності із Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу» за замовленням підприємства, експертами Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України на поставлені для правової експертизи питання відповідача щодо виконання імперативних приписів ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» експертами зроблено такі узагальнюючі висновки:
« 1. При отриманні цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії суб'єкт господарювання не наділений правом відмовитися від правонаступництва за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання суб'єкта господарювання, який раніше використовував це майно в силу приписів частини 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» оскільки таке правонаступництво виникає в силу прямої вказівки закону, і не залежить від волі суб'єкта господарювання, який отримав майно з вироблення теплової енергії.
2. Законодавством не передбачено механізм компенсації суб'єкту господарювання набутих ним внаслідок правонаступництва за частиною 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» боргових зобов'язань з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії.
3. Суб'єкт господарювання, який приймає в користування майно відповідно до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» не наділений правом вимагати від попереднього користувача майнового комплексу з вироблення теплової енергії компенсації боргових зобов'язань, якими обтяжене таке майно.
4. Законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта господарювання, який повертає (передає) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, надати набувачу такого повернутого (переданого) майна компенсацію переданих разом із майном зобов'язань, якими обтяжено таке майно в силу приписів частини 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання». Однак, це не позбавляє такого суб'єкта господарювання права на власний розсуд передати активи новому користувачу повернутого майнового комплексу з вироблення теплової енергії для повної або часткової компенсації боргових зобов'язань, якими обтяжене повернуте майно.
5. У випадку надання попереднім користувачем цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії набувачу повернутого (переданого) майна компенсації переданих разом із майном зобов'язань, набувач не має права обирати форму та вид такої компенсації. Оскільки законом взагалі непередбачено обов'язку із надання компенсації, яка в такій правовій ситуації для набувача компенсації (КП КТЕ) може розцінюватися як надбання додаткового активу, який зумовив зменшення збитків від виконання вимог ст. 22 Закону України «Про теплопостачання». При цьому, такий додатковий актив (право вимоги) забезпечений додатковим зобов'язанням первісного кредитора із заміни недійсного активу або обов'язком 100% компенсації його недійсності, що у сукупності виключає збитковість операції з отримання такої компенсації».
Крім того, за наявними в матеріалах справи висновками судових експертів КНДІСЕ від 28.12.2022 № 20842/20843/22-71 за результатом проведення економічного дослідження на предмет завдання відповідачу збитків через отримання від ПАТ «Київенерго» дебіторської заборгованості експертами зроблено такі висновки:
«Встановлені Держаудитслужбою в рамках державного аудиту діяльності КП «Київтеплоенерго» за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року фінансові втрати КП «Київтеплоенерго» внаслідок отримання КП «Київтеплоенерго» від ПАТ «Київенерго» дебіторської заборгованості без підтвердних документів, як це передбачено договорами цесії, з врахуванням тієї обставини, що відповідно до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» КП «Київтеплоенерго», як суб'єкт господарювання, який приймає в користування цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, не має права вимагати компенсації боргових зобов'язань, якими обтяжене таке майно, необґрунтовані та не підтверджуються».
Враховуючи наведені висновки експертизи, суд встановив, що реалізація набутих підприємством за договорами цесії від 11.10.2018 №№ 601-18, 602-18, 603-18 прав вимоги має наслідком виключно зменшення негативних наслідків у вигляді отриманих відповідачем пасивів, внаслідок виконання імперативного припису ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», тому не стягнення відступленої заборгованості та/або відмові у її стягненні не передбачає виникнення у КП «Київтеплоенерго» збитків.
Тому, відмова у задоволенні стягнення відступлених вимог, неотримання повної компенсації за набутими правами вимоги не може бути наслідком виникнення нових фінансових втрат, оскільки такий добровільно наданий попереднім користувачем (ПАТ «Київенерго») компенсатор у вигляді права вимоги, лише надав підприємству можливість зменшити вже отримані в силу закону пасиви, у вигляді боргових зобов'язань попереднього користувача переданого майна з виробництва теплової енергії.»
Відповідно до ст. 270 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами
Таким чином вимога Держаудитслужби, в частині відсутності документів на відступлені за договорами цесії вимоги та, як наслідок, нібито завдання цим збитків, є необґрунтованою, оскільки підстави притягнення позивача до відповідальності на які посилається відповідач є безпідставним та суперечать вимогам чинного законодавства, у тому числі приписів Закону України «Про теплопостачання» щодо наслідків переходу цілісного майнового комплексу від одного користувача майнового комплексу з виробництва теплової енергії до іншого.
Колегія суддів звертає увагу на неврахування можливості надання Позивачем до органу фінансового контролю документів на підтвердження висловлених підприємством заперечень до акту, що з урахуванням процедури проведення перевірки свідчить про передчасність висновків апелянта.
Суд не вбачає підстав для неврахування висновку комплексної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 02.11.2023 № 13638/23-71 та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26.04.24 у справі № 760/13053/23, якими спростовується висновок відповідача про завдання збитків позивачу, відтак доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження з огляду на встановлені обставини.
Відповідачем висунуто позивачу вимогу про забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130- 136 КЗпПУ, на користь бюджету м. Києва шкоди (збитків), заподіяної унаслідок виділення позивачу бюджетних асигнувань з порушенням вимог законодавства, на загальну суму 843 571 988,34 грн, які підприємством використано в повному обсязі.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимоги відповідача.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховані аргументи та висновки Держаудитслужби, викладені в акті ревізії на стор. 636-653 та п. 35 висновків на заперечення. Зокрема, в акті ревізії зазначено, що в ході проведення контрольного заходу встановлено, що не зважаючи на відсутність у КП «Київтеплоенерго» критеріїв одержувача коштів місцевого бюджету для виконання місцевих програм, а саме: бездефіцитного фінансового плану на 2018-2021 року та збиток протягом 2018 та 2019 років на підставі бюджетних запитів наданих Підприємством до головного розпорядника бюджетних коштів, що в подальшому були підставою для включення ключових показників до проекту бюджету м. Києва, Підприємство було визначено одержувачем бюджетних коштів у 2019 році за КПКВК 1217310 «Будівництво об'єктів житлово-комунального господарства», КПКВК 1216012 «Забезпечення діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії» та КПКВК 1216016 «Впровадження засобів обліку витрат та регулювання споживання води та теплової енергії»; у 2020 році за КПКВК 1217310 «Будівництво об'єктів житлово-комунального господарства», КПКВК 1216012 «Забезпечення діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії»; у 2021 році за КПКВК 1217310 «Будівництво об'єктів житлово-комунального господарства» та виділено бюджетних асигнувань в сумі 354630981,81 грн, 472174652,95 грн, 16766353,58 грн відповідно, які Підприємством використано в повному обсязі, чим порушено пункт 5, 6 частини першої статті 7, абзацу 3 частини третьої статті 10, пункту 7 частин п'ятої та шостої статті 22, статті 89, пункту 21 статті 91 Бюджетного кодексу України, пункту 9 Порядку Nє 228.
Крім того, всупереч частини шостої статті 22 Бюджетного кодексу, пункту 9 Порядку Nє228, пунктів 1.1, 2.1, 2.3 Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 грудня 2011 року Nє1691 (далі - Порядок Nє1691) Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, як головним розпорядником бюджетних коштів, у 2019-2021 роках включено КП «Київтеплоенерго» до мережі розпорядників і одержувачів коштів місцевого бюджету у 2019 році за КПКВК 1217310 «Будівництво об'єктів житлово-комунального господарства», КПКВК 1216012 «Забезпечення діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії» та КПКВК 1216016 «Впровадження засобів обліку витрат та регулювання споживання води та теплової енергії»; у 2020 році за КПКВК 1217310 «Будівництво об'єктів діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії»; У 2021 році за КПКВК 1217310 «Будівництво об'єктів житловокомунального господарства»
Внаслідок допущеного порушення бюджету м. Київ, як зазначає апелянт, завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 843571988,34 гривень.
Колегія суддів звертає увагу, що сам апелянт наголошує на тому, що порушення виникло на стадії виділення коштів КП «Київтеплоенерго», які були використані.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджуєтеся матеріалами справи, кошти бюджетних асигнувань позивачем використано на закупівлю основних засобів, реконструкцію та капітальний ремонт закріплених за позивачем об'єктів комунальної власності, що підтверджується долученими до матеріалів справи звітами про надходження і використання інших надходжень спеціального фонду, по формі № 4-3м за період 2019-2020 роки та висновком судової економічної експертизи КНДІСЕ від 31.08.2023 № 13635/23-72.
Отже, Київський окружний адміністративний суд прийняв рішення у вказаній частині з неповним та всебічним дослідженням доказів, що стосується виявленого порушення, що, зі свого боку, свідчить про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до помилкових висновків та таких, що не відповідають дійсності.
Висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи КНДІСЕ від 31.08.2023 Nє 13635/23-72 не підтверджує нанесення збитків бюджету м. Київ грунтуючись на тому, що кошти були використані на підставі відповідний рік, наданих КП «Київтеплоенерго» та відповідних рішень Київської міської ради, програм економічного і соціального розвитку м. Києва та програм підвищення енергоефективності та розвитку житлово-комунальної інфраструктури м. Києва та були спрямовані на покращення майна територіальної громади м. Києва
Оскільки позивач не наділений повноваженнями на виділення (собі) бюджетних асигнувань, а судово економічною експертизою підтверджено, що кошти були спрямовані на покращення майна територіальної громади м. Києва, така вимога може бути скерована Головному розпоряднику відповідних благ.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про безпідставність висунутої Держаудитслужбою вимоги.
Стосовно вимог про забезпечення відшкодування з урахуванням норм статей 193, 199, 216, 217, 218, 224 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України на користь КП «Київтеплоенерго» шкоду (збитки), заподіяні внаслідок оплати ТОВ «ФК «ГЕРЦ» фінансових послуги на суму 326 138 274,85 грн, які документально не підтверджені у частині зарахування коштів від споживачів на рахунки зі спеціальним режимом використання, як наслідок, не підтверджено розмір належних ТОВ «ФК «ГЕРЦ» за Договорами № 3205/18 та № 610/ЕЗ-19 коштів (1,5 відсотка (без ПДВ) від суми надходжень через «АСОКП» від Платників на рахунки підприємства); здійснення коригування зобов'язань на суму кредиторської заборгованності за розрахунками з ТОВ «ФК «ГЕРЦ» в розмірі 6 900 516,62 грн яка утворилась внаслідок безпідставного відображення вартості (обсягу) наданих послуг, суд зазначає наступне.
Підставою для останнього став висновок органу фінансового контролю про те, що на порушення вимог пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 7, абз. 3 ч. 3 ст. 10, п. 7 ч. 5 та 6 ст. 22, ст. 89, п. 21 ст. 91 Бюджетного кодексу України, п. 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228, ч. 1 ст. 215, ст. 241 ЦК України; пунктів 3 та 4 ст. 180 ГК України, п. 7.4.5 Статуту (у редакції змін та доповнень, внесених розпорядженням КМДА від 30.07.2018 № 1362), п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» від 18.06.2014 № 217, абз. 6 ч. 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, пункту 6 П(С)БО 16 «Витрати» КП «Київтеплоенерго» оплачено ТОВ «ФК «ГЕРЦ» фінансові послуги на загальну суму 326 138 274,85 грн, які документально не підтверджені, щодо зарахування коштів від споживачів на рахунки зі спеціальним режимом використання, як наслідок, не підтверджено розміру належних ТОВ «ФК «ГЕРЦ» за договорами № 3205/18 та № 610/ЕЗ-19 коштів (1,5 відсотка (без ПДВ) від суми надходжень через «АСОКП» від платників на рахунки підприємства), що призвело до втрат фінансових (матеріальних) ресурсів на зазначену суму.
В апеляційній скарзі Державна аудиторська служба України вказує на недоліки укладеного договору з ТОВ «ФК «ГЕРЦ», що виходить за рамки змісту та характеру зазначеної вимоги, відтак такі доводи відхиляються судом. Крім того неврахування апеляційним судом факту закриття кримінального провадження, як на те вказує апелянт, суперечить основним засадам (принципам) адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд вважає достатніми на спростування зазначених вимог надані позивачем під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції наступні документи, які підтверджують факт належного виконання ТОВ «ФК «ГЕРЦ» зобов'язань за договорами: експертний висновок Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 01.09.2021 № СЕ-19-21/22448-ЕК, висновок комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 08.02.2024 № 26356/23-71/26357/23-72, висновок КНДІСЕ від 23.07.2021 № 13888/21-72,копії звітів ТОВ «ФК «ГЕРЦ» про виконані роботи з організації прийому, обліку, обробки та переказу платежів за договорами № 3205/18 та № 610/ЕЗ-19, та копія постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ НПУ про закриття кримінального провадження № 42000000000002227 від 12.11.2020.
Щодо вимоги про забезпечення відшкодування, відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ на користь підприємства шкоди (збитків), заподіяної внаслідок перенесення строків оплати для ТОВ «Енерджікс» за продану електричну енергію, внаслідок чого КП «Київтеплоенерго» недоотримано обов'язкових для нарахування визначених договорами штрафних санкцій (пені) на суму 19 296,7 тис. гривень, яка обґрунтована висновком про те, що на порушення вимог статті 231 ГК України, ч. 8 п. 3 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» КП «Київтеплоенерго» перенесено строки оплати для ТОВ «Енерджікс» за продану електричну енергію, через що КП «Київтеплоенерго» недоотримано обов'язкових для нарахування визначених договорами штрафних санкцій (пені), що призвело до недоотримання КП «Київтеплоенерго» доходів на суму 19 296,700 тис. грн та втрат фінансових ресурсів на зазначену суму, колегія суддів звертає увагу на таке.
Як вбачається зі змісту ст. 626 ЦК України - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Як зазначає позивач, у договорах укладених з ТОВ «Енерджікс» зміна строків оплати була пов'язана з настанням непередбачуваних факторів впливу на які не мала жодна сторін договору, а саме з запровадженням карантинних заходів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 та, відповідно Постанови НКРЕКП від 08.04.2020 №766.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком, що враховуючи об'єктивні зовнішні обставин, які утворились на ринку електричної енергії, враховуючи інтереси обох сторін із збереження господарських відносин та їх приведення до змінених умов ринку, моло місце зміна до договорів купівлі-продажу електричної енергії. Крім того, суд враховує висновки, викладені в судово-економічній експертизі КНДІСЕ 16.07.2024 № 7752/7753/24-71.
Доводи апеляційної скарги в частині відсутності графіку погашення заборгованості відповідно до пункту 4.24 розділу IV Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312 судом відхиляютбся, оскільки на момент проведення перевірки істотні обставини (дія карантину та обмежувальних заходів) мале місце, а відповідні доводи стосуються закінчення дії карантину.
Вимоги щодо забезпечення відшкодування з урахуванням норм статей 193, 199, 216, 217, 218, 224 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України на користь КП «Київтеплоенерго» шкоди (збитків), завданих внаслідок невикористання права нарахування і стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання підрядниками ТОВ «НВП «Енерго-Плюс», з ТОВ «НВП «Енерго-Плюс», ТОВ «АВІТОН БУДПРОЕКТ», ТОВ «ЕНЕРГО-ІНВЕСТ», ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ-16», ТОВ «Будівництво технології системи», ТОВ «ПВЦ «СЕРВІТ», ТОВ «ЕНЕРГО-ІНВЕСТ», КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» зобов?язань за договорами підряду в частині порушення ними термінів виконання робіт на загальну суму 79 121 922,10 гривні та внаслідок непроведення претензійної роботи до ТОВ « 703 Металообробний завод котельного обладнання» і ненарахування неустойки, передбаченої умовами договору, на суму 7 411 449,88 грн, які відповідачем обґрунтовано висновком про те, що на порушення вимог п. 1 ст.ст. 193, 231 ГК України, ст.ст 526, 629 ЦК України, пунктів 7.2, 7.3 договорів підряду, укладених з ТОВ «НВП Енерго-Плюс», ТОВ «НВП Енерго-Плюс», TOB «АВІТОН БУДПРОЕКТ», TOB «ЕНЕРҐО-ІНВЕСТ», TOB «БУДІВЕЛЬНО-ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ-16», TOB «Будівництво технології системи», TOB «ПВЦ «СЕРВІТ», ТзОВ «ЕНЕРГО-ІНВЕСТ», КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», а також договору підряду від 27.08.2019 № 1796/31-19 з ТОВ « 703 Металообробний завод котельного обладнання» підприємство не використовувало право нарахування і стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання підрядниками зобов'язань за договорами підряду в частині порушення ними термінів виконання робіт, що призвело до втрат КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» фінансових (матеріальних) ресурсів на загальну суму 79 121 922,10 грн, та на суму 7 411 449,88 грн.спростовано з огляду на таке.
У заперечення проти таких висновків позивач наголосив, що відповідно до п. 19 Загальних умов укладення та виконання договір підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2005 № 668, строки виконання робіт (будівництва об'єкта) можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір підряду в разі внесення змін до проектної документації.
Пункт 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. N 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» передбачає, що строки виконання робіт (будівництва об'єкта) можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір підряду в разі:
виникнення обставин непереборної сили; невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов'язань (порушення умов фінансування, несвоєчасне надання будівельного майданчика (фронту робіт), проектної документації, ресурсів тощо); внесення змін до проектної документації; дій третіх осіб, що унеможливлюють належне виконання робіт, за винятком випадків, коли ці дії зумовлені залежними від підрядника обставинами; виникнення інших обставин, що можуть вплинути на строки виконання робіт (будівництва об'єкта).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач листами до підрядників від 27.07.2020 № Д/55-1, від 07.10.2019 № Д/85-1, від 05.11.2020 № Д/90-1, 20.10.2019 № Д/95-1, від 26.10.2020 № Д/89-1, від 20.10.2019 № Д/96-1, від 22.10.2020 № Д/106-1, від 21.11.2020 № Д/114-1, від 25.11.2019 № Д/112-1, від 25.11.2019 № Д/111-1 ініціював необхідність внесення змін до проектно-кошторисної документації, чим було обумовлена потреба у призупиненні виконання робіт за договорами до внесення змін в документацію та, як наслідок, сторонами були укладені додаткові угоди про внесення змін до договорів, у тому числі в частині зміни строків виконання робіт.
Державною аудитоською службою України такі пояснення було відхилено, натомість судом першої інстанції зроблено висновок, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що враховуючи виконання підрядниками робіт на погоджених сторонами у додаткових угодах умовах, з огляду на презумпцію правомірності правочинів та приписи статей 202 204, 526, 530 ЦК України і ст. 193 ГК України у позивача були відсутні правові підстави для застосування до підрядників штрафних санкцій. На користь необгрунтованності вимог також надано комісійні судово економічні експертизи КНДІСЕ від 14.05.2024 N 13645-23-72 та від 16.07.2024 № 7752/7753/24-71.
Стосовно вимог щодо забезпечення відшкодування з урахуванням норм статей 193, 199, 216, 217, 218, 224 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України на користь бюджету м. Києва збитки, завдані внаслідок нездійснення перерахування отриманих від підрядних організацій коштів на забезпечення виконання умов договорів підряду до загального фонду бюджету м. Києва на суму 62 755 591,67 гривні та здійснення контролю за укладанням договорів підряду в частині включення до договорів умов щодо надання підрядниками забезпечення виконання умов договору у вигляді безвідсоткового депозиту, що має перерахуватися до місцевого бюджету, а за умови належного виконання договору таке забезпечення має перерахувати замовник підряднику, які обґрунтовано висновком про те, що на порушення вимог статті 193 ГК України, ст. 629 ЦК України, пункту 4.9.4 (договорів, що фінансуються за власні кошти) та пункту 4.10.4 75 договорів на виконання будівельно-монтажних робіт (що фінансуються за бюджетні кошти), укладених з підрядними організаціями, КП «Київтеплоенерго» не здійснило перерахування отриманих від підрядних організацій коштів на забезпечення виконання умов договорів підряду до загального фонду бюджету м. Києва, що призвело до недоотримання місцевим бюджетом м. Києва доходів на суму 62 755 591,67 грн та втрат фінансових (матеріальних) ресурсів місцевим бюджетом м. Києва на зазначену суму, а внаслідок неякісного внутрішнього контролю за виконанням умов договорів підряду Підприємством при невиконанні підрядниками умов договорів повернуто забезпечення у вигляді безвідсоткового депозиту, тоді як відповідно до укладених договорів при порушенні будь-якої умови виконання договору таке забезпечення не повертається підряднику, що призвело до недоотримання доходів КП «Київтеплоенерго» на загальну суму 54 301 902,92 грн
За приписами ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю зокрема, але не виключно, після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідачем не надано суду доказів порушення підрядними організаціями умов укладених з позивачем договорів як підстави для неповернення підрядникам забезпечення та перерахування такого забезпечення відповідно умов договорів до загального фонду бюджету м. Києва.
Колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині, оскільки доводи викладені апелянтом не підтверджено документально, натомість позивачем надано до суду судово економічну експертизу КНДІСЕ від 14.05.2024 N 13645-23-72, що спростовує викладені відповідачем обставини.
Колегією суддів встановлено, що Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року у цивільній справі № 757/56832/23-ц позов Первинної профспілкової організації Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Комунального підприємства виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання відмову протиправною і зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення. Предметом розгляду Печерського районного суду м. Києва була низка питань, які стосуються цієї справи.
Так, стосовно вимог щодо забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, на користь підприємства шкоди (збитків), завданої внаслідок установлення надбавок, доплат та премій працівникам із фонду додаткової заробітної плати на суму 26 246 333,10 грн, які виплачуються за умови фінансової можливості, тоді як результатом фінансово-господарської діяльності Підприємства за вказаний період був чистий збиток, та зайвого відрахування єдиного соціального внеску на суму 5 776 193,28 гривні та відшкодування, в тому числі ві136 КЗпПУ, на користь підприємства шкоди (збитків), заподіяної внаслідок установлення для 297 працівників, які займали керівні посади, завищених посадових окладів, які не встановлено в Колективному договорі, що призвело до незаконного нарахування за посадовими окладами на загальну суму 12 672,6 тис. грн, зайвого відрахування єдиного соціального внеску на суму 2 788 тис. гривень, що кореспондується з вимогою проводити створення забезпечень на виплати працівникам відповідно до вимог Колективного договору (у разі наявності фінансової можливості і коштів) суд зазначає наступне.
Згідно з абзацами другим, третім, четвертим статті 97 Кодексу Законів про працю України, Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно Законом та Колективним договором захищаються права працівника саме щодо недопущення погіршення умов оплати праці, а не можливості їх покращення відповідно рішення працедавця.
Законодавство про оплату праці не обмежує роботодавця у розмірах виплат працівникам, а лише встановлює мінімальний погоджений сторонами розмір, який визначає мінімальні гарантії працівника.
У вищезгаданому рішенні від 06 березня 2024 року у цивільній справі № 757/56832/23-ц, суд дійшов наступних висновків:
«Щодо приведення виплат працівникам Підприємства, у частині встановлених надбавок, доплат та премій із фонду додаткової заробітної плати, у відповідність до п. 1.2 Колективного договору та п. 4.20 додатка 1 до Колективного договору за період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року та з 01 квітня 2021 року по 30 червня 2021 року у відповідність до критерію фінансової можливості.
Помилковість такого зауваження обґрунтовується тим, що законодавство не визначає терміну фінансова можливість, натомість можна припусти, що фінансова спроможність може визначатись: як наявність коштів на рахунку для понесення витрат; можливість витрат відповідно меж встановлених власником у вигляді фінансового плану; наявність джерел передбачених тарифом, чи інших джерел що регулюються державними органами.
Однак прибуток не можна вважати фінансовою спроможністю так, як цей термін відноситься до фінансового результату діяльності підприємства, який визначається лише по завершенню звітного періоду та і фактично може бути врахований лише у наступних періодах.
Відповідно до п. 4 Положення про порядок складання річного фінансового плану підприємством, організацією, установою що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та господарським товариством, у якому є частка майна комунальної власності територіальної громади міста Києва у розмірі не менше ЗО відсотків, затвердженого Розпорядження КМДА від 01 листопада 2001 року за № 2323, річний фінансовий план відображає план обсягів надходжень і спрямування коштів у плановому році з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства, виконання його зобов'язань враховуючи зобов'язання щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів та державних цільових фондів.
Отже виплати на оплату праці працівників Підприємства має здійснюватися в межах суми, фінансового плану по статті «витрати на оплату праці», при цьому заборонено витрачання таких коштів на інші статті витрат.
Пунктом 3.2. Положення про оплату Підприємства «Додаткова заробітна плата», яке є додатком до Колективного договору визначено, що доплати та надбавки встановлюються за рахунок економії фонду оплати праці.
Також пунктом 4.1 Положення про оплату праці визначено, що заробітна плата виплачується працівникам Підприємства у межах доведеного розрахункового фонду оплати праці.
Водночас, згідно з п. 7.5 Статуту Підприємства, планування фінансово-господарської діяльності здійснюється шляхом складання та затвердження річних фінансових планів у порядку та з формою, визначеними виконавчим органом КМР (КМДА).
Отже, витрати на оплату праці працівників Підприємства здійснюються за статтею «Витрати на оплату праці», в межах сум затверджених фінансовим планом та не можуть бути спрямовані на інші статті витрат. Аналогічні за змістом приписи передбачені п. 7.6 Статуту Підприємства як обов'язок директора, де зазначено про недопустимість витрат невиробничого характеру, не передбачених річним фінансовим планом.
За даними звітів про виконання Підприємством річного фінансового плану за 9 місяців 2019 року та за І квартал 2021 року вбачається, що фактичні витрати на оплату праці були менші за планові, 72 167 тис. грн та 76 352 тис. грн відповідно.
Отже економія фонду оплати праці за вказані періоди надавала можливість здійснювати виплати доплат, надбавок і премій з урахуванням фінансових можливостей Підприємства та з дотриманням статей витрат, передбачених річними фінансовими планами без додаткового узгодження з Профспілкою, оскільки додаткові заохочувальні платежі працівникам жодним чином не погіршували передбачених Колективним договором гарантій працівникам.
Крім того, висновок про обов'язкову умову наявності прибутку для виплати працівникам додаткових виплат є помилковим оскільки протягом усієї діяльності Підприємства затверджений Органом управління фінансовий план Підприємства передбачався планово збитковим, у зв'язку зі специфікою діяльності у сфері теплопостачання, зокрема: не відповідність тарифу фактично понесеним витратам; не перегляд тарифів внаслідок державного регулювання ціни та не можливості застосування нових тарифів внаслідок прогалин у державному регулюванні та/або меморандумів Уряду про не підвищення тарифів; різкого збільшення ціни газу для теплопостачання; системний приріст дебіторської заборгованості фізичних осіб-споживачів внаслідок запроваджених державою заборон під час карантину, тощо.
Таким чином, припущення щодо виключної підстави для додаткових стимулюючих виплат працівниками галузі теплопостачання лише за умови наявності прибутку, взагалі дискримінаційно позбавляє працівників галузі теплопостачання стимулюючих виплат (премій, надбавок, заохочень) передбачених Колективними договорами та Галузевою угодою.
Також має бути враховано, що діяльність Підприємства відповідно до ст. 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» підлягає державному регулюванню у вигляді встановлення тарифу та обов'язку дотримуватись його складових, в тому числі складової тарифів на оплату праці.
Разом з цим у наданих Головним управлінням Держпраці у Київській області Підприємству роз'ясненнях від 29 липня 2022 року № КВ/2/4036-22 наголошено, що трудове законодавство не містить заборони включати витрати на оплату праці до структури тарифів оплати за комунальні послуги та продану товарну продукцію. Рішення щодо джерел надходження коштів їх розподіл
Протягом фінансового року в тому числі на цілі нарахування та оплату працівникам заохочувальних та компенсаційних виплат Підприємство приймає самостійно, виходячи з особливостей своєї господарської діяльності. В структурі тарифів на теплопостачання враховано витрати Підприємства на оплату праці, заохочувальних та компенсаційних витрат.
Крім того, висновок про нанесення збитків Підприємству виплатою надбавок та доплат спростовується не тільки тим, що фактичні витрати за вказані періоди були менші ніж планові, ще й з огляду на те, що сутність збитків як економічного явища полягає в тому, що суб'єкт господарювання не отримує доходи порівняно з втратами і доходами, що здійснюються та отримуються при оптимальному розвитку господарських операцій.
Окрім того для підтвердження чи не підтвердження описаних відомостей в звіті про результати державного фінансового аудиту діяльності Підприємства за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року від 05 грудня 2022 року № 05-21/2 та акту планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року від 04 лютого 2022 року № 05-21/2, на які посилається позивач у позовній заяві Підприємство листом від 25 вересня 2023 року № 25/09/23-1 звернулось до КНДІСЕ щодо проведення судової економічної експертизи з наступним питанням: Чи підтверджується документально збитки Підприємства на загальну суму 33 020, 5 тис. грн (22 648,0 тис. грн + 9 372,5 тис. грн) внаслідок виплати доплат і надбавок працівникам, виплата яких здійснюється за рахунок економії фонду оплати праці та наявності фінансових можливостей, що визначені в акті планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «КИЇВТЕПЛОЕІІЕРГО» від 04 лютого 2022 року №05-21/2?
Висновком експертів (КНДІСЕ) від 25 жовтня 2023 року № 24217/23-71/24218/23-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи, зазначені в акті планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «КЩВТЕПЛОЕНЕРГО» за період з 01 січня 2018 по 30 червня 2021 року, збитки Підприємства на загальну суму 33 020, 5 тис. внаслідок виплати доплат і надбавок працівникам, виплата яких здійснюється за рахунок економії фонду оплати праці та наявності фінансових можливостей, є необґрунтованими та не підтверджуються.»
«Висновком експертів (КНДІСЕ) від 15 травня 2023 року № 13640/23-71/15099/23-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи, визначенні згідно з актом виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» від 04 лютого 2022 року № 05-21/2 збитки у вигляді зайвих витрат на оплату праці КП «КЩЇВТЕПЛОЕНЕРГО» у період з 01 квітня 2018 року по 31 серпня 2018 року на загальну суму 12672,6 тис. грн і зайво відрахованого єдиного соціального внеску на суму 2 788 тис. грн, внаслідок виплати працівникам заробітної плати, є необґрунтованим та не підтверджується.
Отже, встановлення Підприємством посадових окладів 297 працівникам та, відповідно, виплата заробітної плати вказаним працівникам у період з 01 травня 2018 року по 30 серпня 2018 року ґрунтується на штатних розписах за відповідні періоди та відповідає положенням Колективного договору на 2017-2019 роки, не порушує гарантованого мінімального розміру оплати праці, а отже є обґрунтованим і правомірним.»
Доводи апеляційної скарги не приймаються судом з огляду на встановлені обставини та лист-роз'яснення ГУ Держпраці у Київській області № КВ/2/4036-22 від 29.07.2022, висновки комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 15.05.2023 N 24217-23-71-24218-23-72. При цьому суд вважає підміною понять наголошення відповідачем в апеляційній скарзі на тому, що вимога побудована не на завданні збитків, а прийнятті неефективних управлінських рішень.
Вимога щодо розгляду питання щодо утримання не передбачених нормативними актами посад виконавчого директора, технічного директора 1 директора з регуляторної політики та комерційних питань, внаслідок чого здійснено зайвих, непродуктивних витрат на оплату праці управління Підприємством на суму 4 796 751,97 гривні, що обґрунтована висновком про те, що на порушення вимог ч. 2 ст. 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці», абз. 4 п. 2.3 розділу II «У сфері гарантій з оплати праці» Галузевої угоди на 2016-2018, розділу 5 «Управління підприємством Статуту КП «Київтеплоенерго» в редакції від 13.05.2016, розділу 7 «Управління підприємством Статуту» в редакції від 30.07.2018 та Колективний договір КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на 2017-2019 роки (зі змінами) здійснено зайвих, непродуктивних витрат на оплату праці управління Підприємством на суму 4 796 751,97 грн через утримання не передбачених нормативними актами посад виконавчого директора, технічного директора і директора з регуляторної політики та комерційних питань.
Наведені у штатному розписі розміри посадових окладів відповідають посадовим окладам щодо нарахування заробітної плати з урахуванням подальших змін - директору з регуляторної політики, виконавчому директору, технічному директору.
Як наголошувалось вище зміни до штатного розпису приймаються Підприємством, і станом на 17 квітня 2018 року у відповідності до змін № 2 до штатного розпису було виведено із штату посади виконавчого директора, технічного директора, першого заступника директора, двох заступників директора, помічника директора. Натомість введено посади виконавчого директора, технічного директора, директора з регуляторної політики та комерційних питань. Разом окладний фонд апарату управління з 01 травня 2018 року склав 218 064 грн на місяць.
З 01 грудня 2018 року у штатний розпис введено посади виконавчого директора, технічного директора, уповноваженого з антикорупційної діяльності, радника директора з питань тарифоутворення та провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи. Окладний фонд становив 217 349 на місяць.
У штатному розписі введеному в дію з 01 грудня 2019 року передбачено посади заступника директора з інвестиційної діяльності та перспективного розвитку, заступника директора з технічних питань, заступника директора з фінансів уповноваженого з антикорупційної діяльності, радника директора з питань тарифоутворення де окладний фонд склав 296 194 грн на місяць.
Водночас, відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2010 Національного класифікатора професій України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327 у Додатку В (обов'язковий) передбачені примітки:Примітка 1: похідні слова до професій (професійних назв робіт) можуть застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання, збереження коду новоутвореної професії; Примітка 2: назви професій можуть бути розширені за потребою користувача термінами та словами, які уточнюють місце роботи, виконувані роботи, сферу діяльності за умови дотримання лаконічності викладення, якщо інше не передбачено у Класифікаторі професій чи відповідних законодавчо-правових актах.
Відтак, відбувалась зміна назв професій при збереженні функціоналу та окладного фонду. А тому, з огляду на те, що Класифікатор професій допускає розширення за потребою роботодавця назв професій, з метою уточнень виконуваної роботи, тому перейменування назви професії працівника при фактично виконаній ним роботі не призводить до непродуктивних витрат (збитків) як про це зазначає Державна аудиторська служба України, оскільки зміна назви професії без фактичної зміни функціоналу не мало впливу на фактично виконувану роботу працівника згідно його функціональних обов'язків та на оплату його праці.
Оскільки, розміри посадових окладів за вказаними посадами відповідають фактичним розмірам нарахованої заробітної плати,
На підтвердження аргументів позивачем надано суду лист ГУ Держпраці у Київській області від 29.07.2022 № КВ/2/4036-22, яким роз'яснено, що комунальне підприємство може ввести посади виконавчого директора, технічного директора і директора з регуляторної політики та комерційних питань навіть у випадку, якщо такі посади не передбачені статутом підприємства і навіть у разі відсутності відповідних схем посадових окладів за цими посадами у Галузевій угоді, якою керується підприємство, для чого достатнім є внесення відповідних змін до штатного розпису підприємства та встановлення розмірів оплати праці для таких посад у колективному договорі, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Отже, висновок про непродуктивні фінансові витрати при виконаній працівниками на зазначених посадах роботі не відповідає фактичним обставинам і також висновком комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 16.05.2023 № 13643/23-72/16053/23-71 та рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2024 у справі №757/56832/23-ц.
Доводи апеляційної скарги щодо вимоги стосовно забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, на користь підприємства шкоди (збитків), завданої внаслідок незаконної виплати премій директору КП «Київтеплоенерго» ОСОБА_1 за підсумками роботи за III квартал 2019 року та за І квартал 2021 року І квартал 2021 року суму 1 117 165,14 грн, зайвого відрахування єдиного соціального внеску на суму 245 776,24 гривні - відхиляються з огляду на такі обставини.
22 грудня 2018 року Органом управління Підприємства укладено контракт з директором (Контракт).
Частиною третьою ст. 21 КЗпП України визначено, що контракт є Особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Пунктом 2.4.14 Контракту передбачено, що директор зобов'язується забезпечити беззбиткову діяльність Підприємства, за умови відсутності збитків Підприємства на момент укладення Контракту.
Так, згідно із звітом про виконання річного фінансового плану за 9 місяців 2018 року чистий збиток Підприємства наростаючим підсумком з початку року склав 847 532, 00 тис. грн.
Тож на момент укладення Контракту у Підприємства була збиткова діяльність, тому вимога п. 2.4.14 Контракту не застосовується до директора.
Згідно з п. 3.5 Контракту, рішення щодо розміру премії директора Підприємства, в тому числі її зменшення або скасування приймається Органом управління, тобто виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Так, Органом управління погоджено та виплачено премію керівнику за ІІІ квартал 2019 року та за І квартал 2021 року у визначеному Контрактом розмірі.
Водночас п. 2.4.14 Контракту передбачено, що директор Підприємства зобов'язується забезпечити беззбиткову діяльність підприємства, виключно за умови відсутності збитків Підприємства на момент укладання контракту. Контракт директора передбачає умови для нарахування квартальної премії, а також виключний перелік підстав для зміни чи скасування випрати такої премії.
Отже, з огляду на п. 2.4.14 контракту «прибутковість» Підприємства не є умовою виплати премії, у разі збитковості Підприємства на момент укладення контракту (за даними звіту про виконання фінансового плану за 9 місяців 2018 року чистий збиток наростаючим підсумком з початку року склав 847 532,0 тис. грн).
Протягом усієї діяльності Підприємства затверджений Органом управління Підприємства фінансовий план останнього був планово збитковим, у зв'язку зі загальнодержавною політикою тарифного регулювання сфери теплопостачання на умовах встановлення збиткових тарифів.
Відповідно, збитковість Підприємства у вказаний період не може бути підставою для відмови у виплаті передбаченої Контрактом щоквартальної премії керівнику. Аналогічний висновок викладено в роз'ясненнях Головного управління Держпраці у Київській області № КВ/2/4036-22 від 29 липня 2022 року, за яким у разі передбачення контрактом зобов'язання керівника забезпечити беззбиткову діяльність підприємства (за умови відсутності збитків підприємства на момент укладення контракту) факт наявності збитку підприємства на кінець звітного періоду не вважається невиконанням умов контракту у разі якщо на дату призначення керівника на посаду підприємство вже мало збиток.
Директором Підприємства було забезпечено виконання визначених п. 3.1.2 Контракту умов (критеріїв) необхідних для преміювання, зокрема в частині: відсутності заборгованості із виплати заробітної плати працівникам підприємства; відсутності заборгованості із сплати до бюджету м. Києва частини доходу від передачі в оренду комунального майна; своєчасної оплати в повному обсязі податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що згідно з умовами Контракту є обов'язковою підставою для нарахування та виплати премії директору.
Таким чином, премія виплачувалась за умовами Контракту та за погодженням Органу управління (виконавчого органу КМР (КМДА)), а її виплата є обов'язковою умовою Контракту, за умови виконання критеріїв передбачених контрактом.
Висновком експертів (КНДІСЕ) від 25 жовтня 2023 року № 24217/23-71/24218/73-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи, встановлені в акті і планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року зайві витрати на оплату праці та витрати фінансових (матеріальних) ресурсів КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на загальну суму 1 362,9 тис. грн внаслідок виплати премії директору КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРО» при незабезпеченні прибуткової діяльності Підприємства за підсумками роботи за III квартал 2019 року та за І квартал 2021 року, є необґрунтованими та не підтверджується.
28 травня 2019 року, із врахуванням зауважень органу управління, до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Підприємством подано фінансовий план на 2019 рік, який 31 травня 2019 року було затверджено.
У відповідності з розрахунковими листами за січень-червень 2019 року директору була сплачена виробнича премія та передбачена контрактом квартальна премія, яка була нарахована та виплачена у червні 2019 року, тобто після затвердження фінансового плану на 2019 рік.
Відтак, враховуючи лист-роз'яснення ГУ Держпраці у Київській області від 29.07.2021 №КВ/2/4036-22, висновки комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 25.10.2023 № 24217/23-71/24218/23-72 та рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2024 у справі № 757/56832/23-ц суд вважає вимогу відносно незаконної виплати премій директору КП «Київтеплоенерго» необґрунтованою.
Також апелянт вимагає від позивача розглянути питання щодо оптимізації штатних та фактичних одиниць працівників ДЗОВ «Енергія» в період відсутності діяльності ДЗОВ «Енергія».
Позивач набув право господарського відання на ДЗОВ «Енергія» у складі цілісного майнового комплексу у 2018 році та, відповідно, має обов'язок з утримання і збереження даного майна, підтримання території у належному стані та забезпечення дотримання прав переведених працівників попереднього користувача вказаного об'єкта із збереженням посад та рівня оплати праці. Функціонал працівників був частково змінений з метою забезпечення саме функцій підтримання у належному стані та збереження майна.
За вказаних обставин Підприємство не звільнило працівників ДЗОВ «Енергія», які виконували функції та завдання по підтриманню приміщень і території у належному стані, здійснювали охорону об'єкту, проводили роботи з благоустрою, забезпечували зберігання матеріальних цінностей.
Віднесення витрат в частині нарахування та виплати Підприємством заробітної плати за виконання працівниками (покоївка, комірник, оператори котельні/сторожі) покладених на них організаційно-розпорядчими актами Підприємства завдань, які пов'язані з утриманням наявного майка та території у належному стані (незалежно від назви посади, однак з врахуванням функціоналу та фактично виконаної працівниками роботи), тобто незалежно від функціонування ДЗОВ «Енергія» є обґрунтованими та підтверджується документально.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2024 у справі № 757/56832/23-ц було встановлено, що: «з метою мінімізації витрат Підприємства, було видано накази про прийняття на роботу комірника з оплатою 0,5 посадового окладу, і про переведення операторів котельні на посади сторожів, що забезпечило економію фонду оплати праці.»
Крім того, обґрунтованість і документальну доведеність витрат з нарахування і виплати заробітної плати працівникам ДЗОВ «Енергія» у сумі 2 076 465,80 грн за фактично виконану роботу з утримання майнового комплексу підтверджується листом ГУ Держпраці у Київській області у листі від 29.07.2022 № КВ/2/4036-22, висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи КНДІСЕ від 27.06.2023 № 13634/23-71.
При цьому, висловлені в апеляційній скарзі сумніви у достовірності експертного висновку не можуть слугувати підставою його неврахування, з огляду на недоведення та не підтвердження протиправності (неефективності) дій комунального підприємства.
Вимоги щодо здійсниння коригування забезпечень на матеріальну допомогу при виході на пенсію і винагороди до ювілейних дат на суму 36 114,1 тис. грн, коригування забезпечень на виплату пільгових пенсій працівникам на суму 11 970,1 тис. грн, проводити створення забезпечень на виплати працівникам відповідно до вимог Колективного договору (у разі наявності фінансової можливості і коштів) та не допускати безпідставного створення забезпечення на виплату пільгових пенсій працівникам, що обґрунтовано висновками про порушення вимог п. 3.3.5 розділу 3.3 Положення про оплату праці в КП «Київтеплоенерго» (додаток 1 до Колективного договору на 2017-2019 роки, п. 3.3.5 розділу 3.3 Положення про оплату праці в КП «Київтеплоенерго (додаток 1 до Колективного договору на 2017-2019 роки), п. 3.3.5 розділу 3.3 Положення про оплату праці в КП «Київтеплоенерго» (додаток 1 до Колективного договору на 2020-2022 роки), п. 3.5 Положення про надання матеріальної допомоги у КП «Київтеплоенерго» (додаток 8 до Колективного договору на 2020-2022 роки) КП «Київтеплоенерго» створено забезпечень на матеріальну допомогу при виході на пенсію і винагороди до ювілейних дат, та проведено їх нарахування та виплату, що призвело до завищення витрат на загальну суму Підприємства на суму 36 114,1 тис. грн; порушення вимог абзацу 13 п. 8.7.4 «Забезпечення виплат працівникам» розділу 8 «Зобов'язання» Положення про облікову політику комунального підприємства «Київтеплоенерго, затвердженого наказом від 31.10.2019 № 880, КП «Київтеплоенерго» за 2020 рік за І півріччя 2021 року безпідставно створено забезпечення на виплату пільгових пенсій працівникам на загальну суму 22 528,2 тис. грн і завищено витрати на ці забезпечення на загальну суму 11 970,1 тис. грн; порушення вимог п. 3.3.5 розділу 3.3 Положення про оплату праці в КП «Київтеплоенерго» (додаток 1 до Колективного договору на 2017- 2019 роки»), пункту 3.3.5 розділу 3.3 Положення про оплату праці в КП «Київтеплоенерго» (додаток 1 до Колективного договору на 2020-2022 роки»), п. 3.5 Положення про надання матеріальної допомоги у КП «Київтеплоенерго» (додаток 8 до Колективного договору на 2020-2022 роки»), за відсутності фінансової можливості і коштів КП «Київтеплоенерго» безпідставно створено забезпечення на матеріальну допомогу при виході на пенсію і винагороди до ювілейних дат на загальну суму 166 630,2 тис. грн; порушення вимог абзацу тринадцятого пункту 8.7.4 «Забезпечення виплат працівникам» розділу 8 «Зобов'язання» підприємством Положення про облікову політику за 2020 рік і за І півріччя 2021 року безпідставно створено забезпечення на виплату пільгових пенсій працівникам на загальну суму 22 528,2 тис. грн.
Питання створення забезпечень стосується облікової політики підприємства, а їх фахова оцінка потребує спеціальних економічних знань, тому колегія суддів, враховуючи висновки судових експертів, зроблених за результатом проведення комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 24.11.2023 № 24371/23-71/24372/23-72, за яким кваліфікованими судовими експертами із застосуванням спеціальних знань (не у сфері права) за спеціальностями: 11.1 «Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності»; 11.2 «Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій»; 11.3 «Дослідження документів фінансово-кредитних операцій», зроблено висновок про те, що визначені Держаудитслужбою збитки на суму 36 114,1 тис. грн та на суму 11 970,1 тис. грн від створення позивачем забезпечень є необґрунтованими і не підтверджуються документально.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги про забезпечення відшкодування, з урахуванням норм статей 193, 199, 216, 217, 218, 224 Господарського кодексу України та статей 611, 629 ЦК України на користь підприємства шкоди (збитків), заподіяної внаслідок включення до актів форми КБ-2в робіт та витрат, не передбачених договірною ціною та проектно-кошторисною документацією, чим завищено вартість робіт, виконаних підрядниками TOB «АВІТОН БУДПРОЕКТ», ТОВ «ЕНЕРҐО- ІНВЕСТ», ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ-16», на загальну суму 13 279 698,55 грн, внаслідок оплати завищеної вартості виконаних робіт ТОВ «БМК «МІСТО» на суму 2 759 522,44 грн, ТОВ «Будівництво технології системи» на суму 1 366 705,88 грн, ТзОВ «ЕНЕРГО-ІНВЕСТ» на суму 1 204 663,54 грн, ТОВ «СІЛАРК» на суму 1 106 148,97 грн, TOB «АВІТОН БУДПРОЕКТ» на суму 1 029 412,10 грн, ТОВ « 703 МОЗКО» на суму 563 152,54 грн, TOB «ТМК» (субпідрядник ТОВ «БТС») на суму 154 197,63 грн, ТОВ «БТС» на суму 114 870 грн та на суму 38 293,51 грн, які обґрунтовано висновком про те, що на порушення статей 193, 218, 224, 225 ГК України, ст. 877 ЦК України, ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статей 7 та 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», п. 11 Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560, пунктів 31 і 76 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду у капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, пунктів. 6.2.2, 6.4.4.1, 6.4.7 ДСТУ БД.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва», пп. 6.1.2 та 6.2.1.3 ДСТУ-Н БД. 1.1-2:2013 «Настанови щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва», 6.1 ДСТУ-Н БД.1.1-4:2013, підприємством включено до актів форми КБ-2в робіт та витрат, не передбачених договірною ціною, проектно-кошторисною документацією та локальними кошторисами, чим завищено вартість робіт та послуг, виконаних/наданих підрядниками, що призвело до незаконного витрачання підприємством коштів та втрат фінансових (матеріальних) ресурсів - потребують спеціальних знань, тому суд враховує подані до суду першої інстанції позивачем звіти за результатами експертного дослідження щодо відповідності витрат обсягам фактично виконаних робіт по кожному об'єкту, які підтверджені позитивними експертними оцінками розгляду технічної частини проектної документації, на підставі яких сторонами вносилися зміни до договорів в частині приведення договірної ціни у відповідність із внесеними змінами до проєктно-кошторисної документації та фактично виконаних робіт, а також висновками судових будівельно-технічних експертиз КНДІСЕ від 03.06.2024 № 2285/23-44, від 17.04.2024 № 2279/23-44, від 30.05.2024 № 2288/23-44, від 08.02.2024 № 2280/23-44, від 15.07.2024 № 2289/23-44 та від 19.04.2024.
Зі змісту останніх, шкоди (збитків), заподіяної внаслідок включення до актів форми КБ-2в робіт та витрат, не передбачених договірною ціною та проектно-кошторисною документацією, чим завищено вартість робіт, виконаних підрядниками; внаслідок оплати завищеної вартості виконаних робіт не підтверджено. Апелянтом не надано до суду документів на спростування цих висновків, відтак колегія суддів доходить висновків про необґрунтованість таких вимог та, відповідно, доводів апеляційної скарги в цій частині.
Вимога про забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ на користь підприємства шкоди (збитків), заподіяної внаслідок ненарахування мешканцям гуртожитку плати за комунальні послуги, з огляду на затверджені норми (нормативи) споживання вказаних комунальних послуг та затверджених уповноваженими органами тарифів вартості надання вказаних комунальних послуг, що призвело до покриття за рахунок КП «Київтеплоенерго» витрат на комунальні послуги (теплопостачання, водопостачання та водовідведення) сторонніх фізичних осіб (мешканців гуртожитку) на загальну суму 1 534 885,43 гривні, похідною від якої є вимога здійснювати нарахування мешканцям гуртожитку плати за надані їм та спожиті ними комунальні послуги (послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення), зважаючи на затверджені норми (нормативи) споживання вказаних комунальних послуг - спростовуються наявними в матеріалах справи роз'ясненнями Міністерства енергетики України від 19.08.2022 №26/1.2-4.3-11697, зі змісту якого вбачаєтеся, що витрати на забезпечення опаленням, водопостачанням та освітленням гуртожитку, який розташовано на території електростанції, позивачем правомірно враховуються на власні технологічні потреби виробництва, які згідно наведених нормативних актів не входять у корисний відпуск товарної продукції теплоелектростанції.
Забезпечення гуртожитку комунальними послугами здійснюється від комунікації технологічних власних потреб ТЕЦ-5 СП «КИЇВСЬКІ ТЕЦ».
Відповідно до ГКД 34.09.103-96 за рахунок технологічних власних потреб можливе утримання об'єктів невиробничого призначення, якщо ці об'єкти розташовані на землевідводі Підприємства та призначені для забезпечення потреб працівників цього підприємства для здійснення своїх виробничих функцій. Технологічні власні потреби не входять в корисний відпуск електроенергії та тепла ТЕЦ.
Судом встановлено, що гуртожиток є об'єктом нерухомості невиробничого призначення, який розташований на закріпленій за ТЕЦ-5 (СП «КИЇВСЬКІ ТЕЦ» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» земельній ділянці, і призначений для забезпечення ліжко-місцем персоналу підрозділів останнього та пов'язаний технологічними комунікаціями з ТЕЦ-5 СП «КИЇВСЬКІ ТЕЦ».
Водночас, згідно з приміткою додатку Д «Складові витрат тепла на власні потреби теплових електростанцій і технологічних втрат тепла, пов'язаних з його відпуском» ГКД 34.09.103-96 «Розрахунок звітних техніко-економічних показників електростанції про теплову економічність устаткування. Методичні вказівки» у витрати тепла на власні потреби включається витрати тепла на опалення, гаряче водопостачання і вентиляцію невиробничих приміщень, розташованих на території електростанції, що мають відношення до обслуговування обладнання з виробництва електроенергії і відпуску тепла.
Приміткою 1 додатку Е «Складові витрат електроенергії на власні потреби теплових електростанцій» Методичних вказівок передбачено, що до витрат на власні потреби включаються також її витрати на освітлення виробничих, адміністративних і побутових приміщень, лабораторій, майстерень, приміщень воєнізованої і пожежної охорони, буфетів, складів з обладнання та запчастин, території електростанції.
Крім того, апелянтом не враховано та не надано оцінки тезам викладеним комунальним підприємством в запереченнях, що право на проживання в такому гуртожитку є засобом запобігання плинності кадрів, з огляду на тенденцію плинності кадрів на підприємстві, а актив не є втраченим з огляду на можливість стягнення компенсації вартості наданих комунальних послуг.
Крім того, судом висновок комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 10.05.2023 № 13641/23-72/15098/23-71, яким спростовано висновки відповідача про завдання збитків.
Вимоги щодо забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, на користь підприємства шкоди (збитків), завданої внаслідок непроведення нарахування штрафних санкцій за допущене ТОВ «ФЗСолюшіонс» порушення в частині перерахування коштів на сплату ПДВ без погодження КП «Київтеплоенерго» та ненарахування штрафних санкцій за порушення ТОВ «ФЗСолюшіонс» умов договору на загальну на суму 1 236 728,48 грн. та про здійснення контролю за виконанням умов договору, укладеного з TOB «ФЗ Солюшіонс» у частині використання підрядником коштів без погодження із замовником робіт, отриманих як попередня оплата., які обґрунтовано апелянтом висновком про те, що на порушення вимог ст. 629 ЦК України, пунктів 4 та 5 додаткової угоди від 18.12.2020 № 1 до договору від 19.10.2020 № 1208/ЗЕ-20 та пункту 7.2.1 Договору № 1208/ЗЕ-20, КП «Київтеплоенерго» не проведено нарахування штрафних санкцій за допущене ТОВ «ФЗ Солюшіонс» порушення в частині перерахування коштів на сплату ПДВ без погодження КП «Київтеплоенерго» та ненарахування штрафних санкцій за порушення умов договору, що призвело до недоотримання КП «Київтеплоенерго» доходів на суму 1 236 728,48 грн та втрат фінансових ресурсів на зазначену суму, а також висновком про не здійснення підприємством належного контролю за виконанням умов договору, укладеного з ТОВ «ФЗ Солюшіонс», що призвело до можливості використання підрядником коштів на суму 17 667 549,77 грн без погодження із замовником робіт, отриманих як попередня оплата на сплату податку на додану вартість, є безпідставними з огляду на обов'язковість таких платежів. Сплата податків є передбаченим законодавством обов'язком платника податків, а тому їх сплата не потребує додаткового погодження контрагентами платника податків.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПКУ податкова накладна складається за кожне повне або часткове постачання товарів/послуг а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата.
Судом зазначено, що перерахування коштів попередньої оплати за договором від 19.10.2020 № 1208/ЗЕ-20 здійснені позивачем у відповідності до затвердженого наказом головного розпорядника бюджетних коштів від 08.12.2020 № 98-ОД Положення про здійснення попередньої оплати за рахунок бюджетних коштів, шляхом їх перерахування на небюджетний рахунок ТОВ «ФЗ Солюшіонс» у державній казначейській службі згідно Порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 21.07.2014 № 770, пунктом 18 якого органи казначейської служби при здійсненні платежів з небюджетного рахунку підрядника проводить платіж після здійснення перевірки наданих документів на відповідність вимогам законодавства.
Відтак, суд першої інстанції дійшов логічного висновку, що проведення платежу органами казначейської служби є додатковим підтвердженням законності здійснення платежу підрядником із сплати ПДВ.
Вимоги стосовно забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, на користь підприємства шкоду (збитки), заподіяні внаслідок невжиття передбачених права на звернення у встановленому порядку до суду за відповідною підвідомчістю та через пропуск терміну позовної давності втрачено боржника у зобов'язанні ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Каскад» на суму 1 174 179,17 грн, через не забезпечення вжиття повного комплексу дій у частині стягнення боргу з ТОВ «Балтика» на суму 568 056,91 грн, ДП «Центр-Сервіс» на суму 407 489,44 грн, що призвело до втрати дебітора у зобов'язанні, недоотримання КП «Київтеплоенерго» доходів та втрат фінансових ресурсів на зазначену суму, обґрунтована апелянтом тим, що на порушення вимог ст. 193 ГК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 4 ГПК України, глави 19 та ст. 258 ЦК України через неналежне виконання договору, невжиття передбачених права на звернення у встановленому порядку до суду за відповідною підвідомчістю та через пропуск терміну позовної давності втрачено боржника у зобов'язанні ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Каскад», та не забезпечення вжиття повного комплексу дій у частині стягнення боргу з ТОВ «Балтика» і ДП «Центр-Сервіс», що призвело до недоотримання КП «Київтеплоенерго» доходів та втрат фінансових ресурсів , спростовується доказами, наявними в матеріалах справи, апелянт посилається на висновки на заперечення які було розглянуто судом.
Однак, судом встановлено що вимогу відносно пропуск терміну позовної давності втрачено боржника у зобов'язанні ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Каскад», 02 лютого 2021 року Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі № 910/12640/14 зроблено наступні висновки:
«Враховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо періоду нарахування заборгованості за спожиту теплову енергію та комунальні послуги, що надавались до належних Боржнику житлових об'єктів (розташованих за адресами: вул. Серпова, 18, Яснополянська, 19, 19а - за період 2015 - 2017 роки; Молодогвардійська, 16 у м. Києві -за період з 2015 - 2020 роки), тобто після визнання Боржника банкрутом постановою від 24.12.2014, а також обставини вчинених ліквідатором Боржника дій з передачі об'єктів житлового фонду Боржника на баланс балансоутримувача, на які також посилався ліквідатор Боржника у відзивах протягом розгляду кредиторських вимог Київтеплоенерго, у тому числі на стадії касаційного розгляду справи (пункти 1.1, 1.2, 3.1, 3.3, 6.1), Суд дійшов висновку, що Боржник з цієї дати (24.12.2014) (в силу імперативної норми частини другої статті 38 Закону про банкрутство, частини першої статті 59 чинного Кодексу України з процедур банкрутства) не є суб'єктом відповідальності за вимогами щодо заборгованості перед Київтеплоенерго, що складає спірні кредиторські вимоги до Боржника. При цьому Суд зазначає, що відповідні зобов'язання Боржника щодо власних об'єктів житлового фонду припиняються за дати ухвалення постанови про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури незалежно від моменту передачі ліквідатором вказаних об'єктів територіальній громаді відповідно до вимог частини тринадцятої статті 41, абзацу першого частини першої статті 42 Закону про банкрутство та частини сьомої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, та незалежно від причин та суб'єкта дій/бездіяльності, що перешкоджали передачі належних банкруту об'єктів житлового фонду територіальній громаді.»
Отже, ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Каскад» не було споживачем послуг, тобто не було боржником позивача, тому висновок про завдання збитків внаслідок втрати позивачем неіснуючого боржника є необґрунтованим, у зв'язку з тим, що позивач не міг зазнати збитків від втрати боржника у неіснуючому зобов'язанні.
За схожих обставин виникла неможливість стягнення визначеної відповідачем заборгованості із ТОВ «Балтика» та ДП «Центр-Сервіс», оскільки судами було встановлено, що вказані суб'єкти господарювання не були власниками об'єктів, по яких помилково нараховано заборгованість за теплопостачання.
Крім того, висновок відповідача стосовно строку позовної давності винесено без врахування приписів ЗУ «Про знесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)».
На користь неправомірності зазначених вимог позивачем також надано висновки комплексної судової економічної експертизи КНДІСЕ 02.11.2023 № 13638/23-71, відтак доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в цій частині.
Варто звернути увагу, що формулювання вимог з зазначенням «не забезпечення вжиття повного комплексу дій» є порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою в частині порушення. Зазначене у світлі обов'язкового характеру спірної вимоги в частині коригування роботи підконтрольної установи є порушенням вимог закону в частині змісту вимоги як акту індивідуальної дії.
Неправомірно є висунута позивачу вимога про забезпечення відшкодування, в тому числі відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ, на користь підприємства шкоду (збитки), заподіяні внаслідок виплати надбавки заступнику директора з інвестиційної діяльності та перспективного розвитку ОСОБА_2 за відзначення державною нагородою, яка не передбачена у Колективному договорі на 2017-2019 роки, на суму 216 224,48 грн, та зайвого відрахування єдиного соціального внеску на суму 47 569,39 грн, що обґрунтована висновком про те, що на порушення вимог ст. 15 Закону України «Про оплату праці» здійснено виплату надбавки заступнику директора з інвестиційної діяльності та перспективного розвитку ОСОБА_2 за відзначення державною нагородою, яка не передбачена в Колективному договорі на 2017-2019 роки, що призвело до незаконної виплати заробітної плати на суму 216 224,48 грн, зайвого відрахування єдиного соціального внеску на суму 47 569,39 грн, та втрат фінансових (матеріальних) ресурсів на загальну суму 263 793,87 грн».
Згідно наказу позивача від 28.12.2019 №1813, починаючи з 01.01.2020 встановлено заступнику директора з інвестиційної діяльності та перспективного розвитку ОСОБА_2 надбавку за відзначення державною нагородою - орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, у розмірі 20 % посадового окладу. Водночас, виплата такої надбавки передбачена Переліком доплат і надбавок до тарифних ставок (окладів, посадових окладів) працівників КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», який є Додатком 4 до Положення про оплату праці у КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», що є додатком 1 до Колективного договору на 2020-2022 рр.
Отже, лише з 2020 року здійснювалося нарахування та виплата надбавки ОСОБА_2 за відзначення державною нагородою згідно умов Колективного договору КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на 2020-2022 рр, звідси, необґрунтованим є висновок відповідача про виплату надбавки, не передбаченої умовами Колективного договору КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на 2017-2019 рр., оскільки на умовах колективного договору на 2017-2019 рр. такі надбавки ОСОБА_2 не нараховувалися та не виплачувалися. При цьому в п. 18 Колективного договору КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на 2020-2022 рр. зазначено, що останній набуває чинності з 01.01.2020 р., тому суд відхиляє доводи апеляційної скарги.
Також висновки комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 16.05.2023 № 13643/23-72/16053/23-71, рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2024 № 757/56832/23-ц, наказ директора КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» № 1813 від 28.12.2019 та положеннями Додатку 4 до Положення про оплату праці, який є додатком 1 до Колективного договору на 2020-2022 рр, спростовують висновку Держаудитслужби, щодо заподіяння підприємству шкоди (збитків), заподіяні внаслідок виплати надбавки заступнику директора з інвестиційної діяльності та перспективного розвитку ОСОБА_2 .
Забезпечення приведення завищеної суму договору на суму 15 405 300 грн, укладеному з ТОВ «Бердичівський машинобудівний завод «ПРОГРЕС» (надалі перейменований у ТОВ «ФЗ Солюшіонс») для виконання робіт з технічного переоснащення СП «Завод «Енергія» відповідні до вимог Правил визначення вартості будівництва, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 Nє 293 як вимога Дердаудитслужби є протиправною, з огляду на наявність рішення суду з цього питання, яке напрало законної сили.
Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Північного офісу Державної аудиторської служби України в якому просить визнати протиправним та скасувати висновок Північного офісу Держаудитслужби від 25.11.2020 про результати моніторингу процедури закупівель - відкритих торгів Технічне переоснащення СП «Завод «Енергія» КП «Київтеплоенерго» по вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва в частині системи очищення димових газів».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний висновок, який складений відповідачем за результатами проведеного моніторингу є протиправним, оскільки закупівлю робіт позивачем здійснено у відповідності до Закону України «Про публічні закупівлі» № 922-VIII, а висновки відповідача про порушення ч. 1 ст. 31 Закону України «Про публічні закупівлі» є необґрунтованими.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 по справі № 640/30987/20 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року.
Також, судом встановлено, що для виконання вимоги відповідача позивач з метою внесення змін до кошторисної документації направив до ТОВ «ФЗ Солюшіонс» лист від 02.01.2023 № 43/43/1 та проект додаткової угоди про внесення змін до договору щодо виключення коштів на покриття ризику на суму 15 405 300,00 грн, однак контрагент листом від 03.01.2023 № 23К-Е-001 відмовив у внесенні запропонованих позивачем змін до договору з підстав включення їх у відповідності до вимог ДСТУ 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва».
За таких обставин, оскільки договір від 19.10.2020 № 1208/ЗЕ-20 укладено з дотриманням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», на конкурентних засадах, правомірність укладення якого перевірена Держаудислужбою під час моніторингу публічної закупівлі UA-2020-08-12-005041-b та підтверджена остаточними судовими рішеннями у справі № 640/30987/20, враховуючи приписи ч. 1 ст. 651 ЦК України, за якими зміна або розірвання договору допускається лише за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом- позивач не наділений правом одностороннього внесення змін до умов договору, враховуючи, що вимога відповідача не передбачає інших шляхів її реалізації, тому суд погоджується з її необґрунтованістю, оскільки законодавством не забезпечено шляхів виконання такої вимоги позивачем.
Судом встановлено, що відповідач вимагає при формуванні тарифів на транспортування теплової енергії неухильно дотримуватися вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» від 01.06.2011 Nє 869 у частині обґрунтованості розрахунків витрат, таку вимогу побудовано на підставі помилкових висновків постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 у справі № 910/18914/20 та рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2021 у справі № 910/6306/21, які скасовані постановами Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 910/18914/20 та від 05.10.2022 у справі № 910/6306/21.
Вимоги щодо здійснення контролю за технічним станом об'єктів теплових мереж для мінімізації втрат теплової енергії під час її транспортування тепловими мережами та втрати питної води в мережах та контролю за відповідністю фактичних доходів та витрат від господарської діяльності з виробництва теплової енергії структурі затверджених тарифів на відповідні періоди, є доцільними, проте неможливими для виконання.
Як зазначено Відповідачем у оскаржених Звіті аудиту (стор. 150-151) та Акті ревізії (стор. 159-160) та у п. 8 висновків Відповідача на заперечення (зауваження, коментарі) Позивача до Акта ревізії, згідно пояснень Підприємства, останнє на постійній основі, організовано контроль за технічним станом теплових мереж, в тому числі з метою мінімізації втрат теплової енергії під час її транспортування тепловими мережами та втрати питної води в мережах. Додатково кожного року у міжопалювальний період Підприємство проводить випробування теплових мереж, однак враховуючи що більшість (73,81%) із 531,96 км. пог. (265,98 км у 2-х трубному вимірі) теплових мереж Підприємства перебувають в експлуатації понад 25 років (середній строк експлуатації цих мереж на 01.01.2023 становить 34,4 сягає роки), що безпосередньо впливає на втрати в таких мережах .
Оновлення теплових мереж Підприємства до сучасних стандартів потребує проведення глобальної їх модернізації та реконструкції. Такі заходи передбачені Схемою теплопостачання м. Києва до 2030 року затвердженого наказом Мінрегіону від 15.06.2021 Nє154 на загальну суму капіталовкладень 46,7 млрд. грн за цінами, які існувати на 2021 рік.
Наразі єдиним залежним від Підприємства та передбаченим законодавством джерелом оновлення теплових мереж, як зазначено позивачем, є кошти Інвестиційної програми.
При цьому відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою КМУ від 01.06. 2011 Nє 869 джерелом фінансування інвестиційної програми є амортизаційні відрахування, а також виробничі інвестиції з прибутку (кошти в обсязі, передбаченому в установлених тарифах для виконання інвестиційних програм).
Позивачу для модернізації усіх мереж Підприємства необхідно збільшити Інвестиційну програму у 162 рази , на цьому було ним наголошено в суді першої інстанції.
За таких обставин збільшення обсягу Інвестиційної програми зумовить підвищення складової Інвестиційної програми у чинних тарифах на теплову енергію/послугу з постачання теплової енергії для всіх категорій споживачів у 162 рази, що в умовах не збільшення тарифів на теплопостачання для населення з 2019 року є неможливим.
Отже, суд дійшов висновку, що обставини, які зумовлюють виникнення втрат у теплових мережах не залежать від управлінських рішень позивача, відтак вимоги є неможливими для виконання та декларативними.
Вимога про здійснення контролю за дотриманням положень підпункту 4 п. 3 Розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ та не проводити нарахування споживачам, які мають заборгованість за комунальні послуги (опалення, гаряча вода), 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу, що виник в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), що обґрунтована висновком про те, що здійснення КП «Київтеплоенерго» за період дії карантину та обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (C0VID-19), нарахування доходів 3% річних та інфляційної складової боргу споживачам-боржникам загалом на суму 297 997 641,97 грн, що не відповідає положенням пп. 4 п. З розділу II Закону України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
За вказаним пунктом вимога відповідача ґрунтується на висновках останнього, зроблених у Акті ревізії від 04.02.2022 № 05-21/2 на підставі помилкових висновків Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, які стали підставою для відкриття останнім 17.09.2021 стосовно позивача справи № 129/60/135-рк/к.21 за ознаками порушення антиконкурентного законодавства по факту нарахування в період дії карантину та обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) на суму боргу споживачів за опалення та гарячу воду 3 % річних та інфляційних втрат.
Позивачем долучено до матеріалів справи рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.08.2024 № 60/112-р/к у справі № 129/60/135-рк/к.21, яким закрито провадження у справі з підстав правомірності дій позивача з нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу, який виник в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законодавчої заборони позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу, який виник в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а тому висновки і вимога відповідача визнається судом необґрунтованими.
Вимога про здійснення контролю за реалізацією електричної енергії ТОВ «Енерджікс» за цінами, не нижчими ніж ті, які склалися на ринку на добу наперед, обґрунтована висновком відповідача про те, що здійснення реалізації виробленої позивачем електричної енергії ТОВ «Енерджікс» за цінами, нижчими ніж ті, що склалися на ринку на добу наперед, призвело до втрати КП «Київтеплоенерго» доходів (розрахунково) на суму 162 273 тис. грн є необґрунтованою з огляду на невстановлення регулятором у сфері енергетики - НКРЕКП за результатом планової перевірки ліцензованої діяльності позивача з виробництва електричної енергії, порушень позивачем порядку реалізації електроенергії на організованих сегментах ринку електричної енергії.
Визначення порядку і долі участі виробника електричної енергії на створених Законом України «Про ринок електричної енергії» ринках електричної енергії («Внутрішньодобовий ринок», «Ринок на добу наперед", «Роздрібний ринок», «Ринок двосторонніх договорів», «Балансуючий ринок», «Ринок допоміжних послуг»), є невід'ємною частиною підприємницької діяльності виробника, а тому втручання органу державної влади у підприємницьку діяльність суб'єкта господарювання шляхом визначення конкретних способів реалізації товарів/послуг може здійснюватися виключно у передбачених законом випадках.
При цьому, відповідачем не доведено свого права на визначення порядку реалізації товарів суб'єктами контролю, а також враховуючи висновки комісійної судової економічної експертизи КНДІСЕ від 20.04.2023 № 32050/22-71/13011/23-71/13646/23-71, якими спростовано визначену відповідачем втрату доходів, суд визнає необґрунтованими висновок та вимогу відповідача.
Також відповідачем висунуто вимогу про здійснення контролю за закупівлею природного газу за цінами, що не перевищують ціни, визначені в Прейскуранті на природний газ із ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яка обґрунтована висновком про те, що закупівля КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» протягом травня - грудня 2018 року у ПрАТ «Видобувна компанія «УКРНАФТОБУРІННЯ» та ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» природного газу за цінами, що перевищують ціни на природний газ, визначені в Прейскуранті на природний газ із ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», спричинила додаткові витрати на суму 109 135,98 тис. грн.
На спростування такого висновку позивачем надано листи від 15.05.2018 № 31, від 12.07.2018 № 32АУ/6/1/548, від 12.07.2018 № 32АУ/6/1/549, від 31.07.2018 № 32АУ/6/800, від 14.08.2018 № 32АУ/6/1/1039, від 29.08.2018 № 32 АУ/6/4/1283 та від 28.09.2018 № 32АУ/6/1/1700, якими позивач звертався до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» з пропозицією укладення договорів на постачання природного газу, однак ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відмовив позивачу в укладенні договорів (листи від 22.05.2018 № 26-3323/1.2.-18, 26.07.2018 № 26-4353/1.2-18, від 03.08.2018 № 26-4735/1.2-18, від 27.08.2018 № 26-5372/1.2-18, від 07.09.2018 № 26-5745/1.2-18 та від 08.10.2018 № 26-6402/1.2-18), висунувши умову про можливість укладення договорів лише після вирішення питання правонаступництва підприємства за борговими зобов'язаннями ПАТ «Київенерго» перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до ст. 22 Закону України «Про теплопостачання».
Тому, позивач на час врегулювання взаємовідносин з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в частині правонаступництва боргових зобов'язань ПАТ «Київенерго» згідно ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», на виконання протокольного доручення Першого Віце-прем'єр-міністра України С. Кубіва, за результатами проведеної 30.07.2018 наради про проблемні питання постачання природного газу на об'єкти теплопостачання м. Києва та обов'язкових в силу приписів постанови Кабінету міністрів України від 17.06.2015 № 409, протоколів Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської від 24.07.2018 № 39 та від 31.07.2018 № 40 здійснив закупівлю природного газу на вільному ринку у ПрАТ «Видобувна компанія «УКРНАФТОБУРІННЯ» та ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС».
Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи висновок судової економічної експертизи КНДІСЕ від 02.11.2023 № 13637/23-72, яким спростовано висновок відповідача про завдання збитків на суму 109 135,98 тис. грн внаслідок закупівлі позивачем природного газу у ПрАТ «Видобувна компанія «УКРНАФТОБУРІННЯ» та ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС», дійшов висновку про необґрунтованість висновку та вимоги відповідача. Доводи апеляційної скарги, не заслуговують на увагу з огляду на встановлені обставини.
Висунуті позивачу вимоги щодо здійснення незалежну експертну оцінку майна у разі придбання майна, яке попередньо запропоновано в оренду за договорами позички, а також вимогу щодо приведення обліку активів, що були передані від ПАТ «Київенерго», у відповідність, враховуючи їх функції активів для забезпечення фінансово- господарської діяльності КП «Київтеплоенерго», що обґрунтовано висновком про те, що неефективне управління фінансовими ресурсами в частині нездійснення незалежним експертом оцінки майна, що було запропоновано в оренду за договорами позички від 30.04.2018 № 553-18 з ПАТ «Київенерго», та надалі запропоновано для придбання, призвело до придбання значної частки вищезазначеного майна за завищеними цінами на 18 203,9 тис. грн, зі значним зносом та яке протягом року було визнане непридатним для використання, а також про те. що облік основних засобів не за справедливою вартістю призвів до зменшення активів тільки в частині обліку автотранспорту біля 17 722,1 тис. грн, устаткування (верстати, трансформатори тощо) близько 892 тис. грн (порівняно ціни на вторинному ринку аналогічного б/у транспорту та устаткування)», визнаються колегією суддів необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявною в матеріалах справи рецензією КНДІСЕ від 17.07.2019 № 2901/19-42/2902/19-53/2903/19-56 на звіт про оцінку індивідуально визначеного майна, за якими була визначена вартість майна, у тому числі визначена у договорі купівлі-продажу від 27.09.2018 № 223/ДПЗ-18.
Неправомірність висновків вимоги щодо розгляду питання щодо надання послуг спортивно-оздоровчого комплексу на платній основі, що дасть змогу отримання КП «Київтеплоенерго» додаткових доходів на утримання спортивно-оздоровчого комплексу та , відповідно, про недоотримання доходів обгрунтовується таким.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» передбачено, що власники підприємств, керівники установ та організацій надають у користування працівникам та членам їх сімей для занять масовим спортом спортивні споруди, що перебувають на балансі відповідних підприємств, установ та організацій, забезпечують функціонування таких спортивних споруд, виділяють кошти на придбання спортивного інвентарю та обладнання, оплату праці відповідних фахівців сфери фізичної культури і спорту.
З викладеного слідує, що працівникам та членам їх сімей спортивні споруди надаються у користування на безоплатній основі, оскільки на Підприємство в силу вимог закону покладено виграти на забезпечення функціонування такої споруди, закупівлю інвентарю та оплату праці відповідних фахівців у сфері спорту.
Метою діяльності спортивно-оздоровчого комплексу (СОК) було створення умов, необхідних для розвитку фізичної культури і спорту в КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», що закріплено в IX розділі Колективного договору Підприємства.
Крім того, у відповідності до положень ст. 249 Кодексу законів про працю України та ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи або організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи або організації.
Так, первинна профспілкова організація КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (ППО) звертався до КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» та зазначала, що п. 8.2 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2017-2019 передбачено, що підприємство зобов'язується надавати безкоштовно профспілковим комітетам необхідні приміщення з усім обладнанням для роботи самих комітетів і для проведення зборів працівників, транспорт, засоби зв'язку, будинки і споруди для проведення культурно-освітньої роботи, спортивно-оздоровчих заходів.
На підставі викладеного ППО просила Підприємство вжити заходів для забезпечення робочого стану спортивно-оздоровчого комплексу, який находиться на ТЕЦ-6, що надасть можливість ППО реалізувати свої функцій, а саме організовувати проведення культурно-масової, фізкультурної та оздоровчої роботи серед працівників підприємства.
Суд звертає увагу на те, що ст. 250 Кодексу законів про працю України передбачено, що або уповноважені ними органи зобов?язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Відтак, робота СОК усуне необхідність пошуку та оренди аналогічного комплексу для проведення фізкультурних та спортивно-оздоровчих заходів серед працівників Підприємства, що в свою чергу сприятиме мінімізації відсотку відрахування коштів КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на користь ППО.
Важливе зазначення має те, що згідно листа Головного управління Держпраці у Київській області від 16.05.2019 Nє54/3/19/7867 виробничий майданчик ТЕЦ-6 за адресою: вул. Пухівська, 1, м. Київ, внесенні до Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки (запис у журналі обліку реєстрації об?єктів підвищеної небезпеки Nє675 від 16.05.2019, код об?єкта - 32.40538421.03.2). СОК розміщений на території ТЕЦ-6.
Згідно ст. 8 Закону України «Про об?єкти підвищеної небезпеки» суб?єкт господарської діяльності зобов?язаний забезпечувати експлуатацію об?єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику.
Суд звертає увагу на те, що з початком збройної агресії РФ на території України будівля СОК передана у користування військовій адміністрації м. Києва. Таким чином, на даний час будівля СОК не використовується за призначенням та, відповідно, доступ працівників Підприємства до вказаного приміщення не здійснюється.
Підсумовуючи, суд вважає таку вимогу необґрунтованою та неможливою до виконання.
Також, колегія суддів погоджується з висновком щодо неконкретності і декларативності вимоги відповідача у щодо здійснення контролю за укладанням договорів на проведення будівельних робіт, на які немає дозвільної документації, для уникнення неефективного використання коштів та додаткових витрат на сплату штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері будівництва, оскільки відповідач не конкретизував, яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, оскільки можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб'єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі для усунення порушень.
Вимога щодо забезпечення відшкодування оплати завищених ресурсів на суму 104 053,12 грн, що виникла внаслідок використання замовником (КП «Київтеплоенерго») та підрядником (ТОВ «Східспецремонт») неуточнених цін ресурсів, яка обґрунтована висновком про те, що на порушення вимог пунктів 6.3.1 та 6.3.2 ДСТУ-Н Б Д 1.1-2:2013 «Настанова щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва», затверджена наказом Мінрегіону України від 27.08.2023 № 405, та пункту 6.3.3 ДСТУ БД 1.1-1:2013 «Правило визначення вартості будівництва, затверджені наказом Мінрегіону від 05.07.2013 № 293, пунктів 6.4.4.1. ДСТУ БД. 1.1-1.2013 «Прямі витрати при визначенні вартості виконаних робіт» замовником (КП «Київтеплоенерго») та підрядником (ТОВ «Східспецремонт») використано не уточнені ціни ресурсів, частина яких закуплена ТОВ «Східспецремонт» за завищеною вартістю на суму 104 053,12 грн.
Договори на виконання робіт з ТОВ «Східспецремонт» від 07.03.2019 № 958/КТЕЦ-19, від 07.03.2019 № 959/КТЕЦ-19 та від 14.03.2019 № 989/КТЕЦ-19 укладено за результатом відкритих торгів відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», при цьому, відповідно до п. 21 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 у разі укладання договору підряду за результатами торгів (тендеру) вид договірної ціни та вимоги до кошторису визначаються у тендерній документації замовника. Договірна ціна у цьому випадку повинна відповідати ціні, зазначеній у тендерній пропозиції визнаного переможцем торгів (тендеру) підрядника.
Згідно із пунктом 6.3.2.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 твердий кошторис (тверда договірна ціна) встановлюється незмінним на весь обсяг будівництва з наданням виконавцем робіт гарантій, в тому числі фінансових, щодо реалізації проектних рішень в установлені строки за фіксовану ціну. Відповідно до пункту 6.4.3 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 за твердої договірної ціни взаєморозрахунки за виконані роботи проводяться на підставі виконаних обсягів робіт та їх вартості, визначеної в договірній ціні, при цьому відповідно до роз'яснення, викладеного у Збірнику ціноутворення № 10 2021 року (стор. 91,) підтвердження вартості матеріальних ресурсів підтвердними документами в такому разі не потребується.
Оскільки тендерною документацією вид договірної ціни було визначено як тверда ціна, а тому договірна ціна укладених з переможцем договорів (ТОВ «Східспецремонт»), яка відповідала його тендерним пропозиціям, не підлягала уточненню на ціну закупівлі підрядником використаних ним ресурсів, отже, висновок і вимога відповідача є необґрунтованими.
Також відповідачем висунуто позивачу вимогу щодо розгляду питання доцільності здійснення незалежним експертом оцінки майна, що є власністю ПАТ «НВК «ГІРНИЧІ МАШИНИ» та пропонується КП «Київтеплоенерго» для продажу, та внесення змін до пункту 2.1 Договору купівлі-продажу від 04.03.2019 № 933/ДПЗ-19 в частини зміни ціни договору залежно від висновку незалежного експерта., що обґрунтована висновком про те, що неефективні управлінські рішення з управління фінансовими ресурсами при укладанні договору купівлі-продажу від 04.03.2019 № 933/ДПЗ-19 з ПАТ «НВК «ГІРНИЧІ МАШИНИ» у частині незалучення незалежного експерта для оцінка майна, яке раніше було пропоноване для оренди, а надалі для придбання, призвело до значного зростання його вартості, зокрема автотранспорту на 796,5 тис. грн.
Такі висновки та вимоги відповідача спростовуються наявною в матеріалах справи рецензією КНДІСЕ від 17.07.2019 № 2901/19-42/2902/19-53/2903/19-56 на звіт про оцінку індивідуально визначеного майна, за якими була визначена вартість майна, у тому числі, як встановлено відповідачем, зазначена у договорі купівлі-продажу від 04.03.2019 № 933/ДПЗ-19. Крім того, підтвердженням необґрунтованості висновків відповідача про придбання майна за завищеними на 796,5 тис. грн цінами є доводи позивача про фактичне непридбання ним майна за вказаним договором, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи документального підтвердження виконання сторонами договору купівлі-продажу від 04.03.2019 № 933/ДП3-19, іншого апелянтом суду не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що решта висунутих відповідачем у листі від 07.12.2022 № 000500-14/9956-2022 вимог, направлені на коригування роботи підконтрольного об'єкта, забезпечення контролю за цим та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і, як наслідок, є обов'язковими до виконання для позивача або ж є декларативними, тобто не відповідають критеріям обґрунтованості та вмотивованості, а тому є протиправними і підлягають скасуванню.
Подібні висновки висловлені Верховним судом у постанові від 14.12.2020 у справі №200/7584/19-а, та які, враховуються колегією суддів.
Слід зазначити, що зобов'язання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем вимог чинного законодавства. Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб'єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), який слід вжити підконтрольній установі для усунення порушень. Відповідач повинен дотримуватись балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована перевірка та прийнятий за результатами цієї перевірки висновок.
Спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, у свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.
Зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту вимоги як акту індивідуальної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.12.2022 у справі № 160/17461/20 та від 26.05.2022 у справі № 480/496/19.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача із складання та підписання Звіту від 05.12.2022 № 05-21/2 про результати державного фінансово аудиту діяльності позивача за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року та дій щодо проведення ревізії та складання Акту від 04.02.2022 № 05-21/2 планової виїзної ревізії діяльності позивача за період з 01.01.2018 по 30.06.2021 року, враховуючи встановлені судом обставини неправильності висновків відповідача та, як наслідок, неправомірності висунутих відповідачем позивачу листом від 07.12.2022 № 000500-14/9956-2022 вимог, які сформовані за результатом оскаржених позивачем дій відповідача з проведення вказаних заходів державного фінансового контролю із порушенням ч. 3 п. 6 Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, затвердженого Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 252, зокрема, в частині не проведення етапу узгодження проекту звіту про результати аудиту та пунктів 2, 16, 23 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, щодо проведення планової виїзної ревізії не за даними фактичної перевірки документів суб'єкта контролю, а на підставі висновків аудиту. Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі допущені відповідачем під час проведення аудиту та ревізії порушення процедури є істотними порушеннями, що негативно вплинули на правильність висновків відповідача за результатами таких заходів державного фінансового контролю та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятих за їх результатами рішень, які реалізовані відповідачем у формі обов'язкових вимог у листах від 05.12.2002 року № 000500-14/9827-2022 та від 07.12.2022 № 000500-14/9956-2022.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у даному випадку апелянтом не доведено правомірності дій, а доводи апеляційної скарги дублюють висновки на заперечення, та не містять посилань на обставини, за яких рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано документи та пояснення які у сукупності з наявними доказами в матеріалах справи підтверджують як порушення державним органом процедури, так і формування необґрунтованих вимог.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у даному випадку апелянтом не доведено правомірності відмови позивачу в реєстрації відповідних податкових накладних.
Таким чином, за вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Отже, доводи апелянта, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують та є безпідставними.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-245, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан
( повний текст судового рішення виготовлено 16 квітня 2025 року)