Справа № 620/12279/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
16 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Коротких А.Ю., Єгорової Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії відповідачів та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади забезпечення ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" за період з 01.01.2022 по 12.08.2024. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, з обов'язковим перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії визначених виходячи з оновленого посадового окладу та окладу за військовим званням, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано повернути та виплатити стягнутий з грошового забезпечення ОСОБА_1 військовий збір за період його безпосередньої участі у бойових діях і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) за 2022 - 2024 роки.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянтів, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Також Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 24.02.2022 по 01.03.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 бригада ТРО), а з 01.03.2022 по 12.08.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
12.08.2024 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Виплачено: грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022, 2023 та 2024 роки; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023, 2024; матеріальну допомогу на оздоровлення у 2022 році, 2023 році та 2024 році.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань за 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік не виплачено.
Позивач вважає, що відповідач протиправно здійснював обчислення його грошового забезпечення із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1762 грн.), а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
В даній справі позивач оспорює правомірність обчислення та виплати йому грошового забезпечення та додаткових доплат за період з 01.01.2022 по 12.08.2024.
Позивач апелюючи до дати ухвалення судового рішення - 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, вважає, що з цієї дати його посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами пункту 4 Постанови № 704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (у випадку з позивачем - на 01.01.2022 - 12.08.2024 відповідно), а не «на 01 січня 2018 року» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 у подібних правовідносинах дійшов наступного висновку:
(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий правовий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21.
Враховуючи вимоги позивача, а саме період, за який він просить перерахувати і доплатити йому грошове забезпечення та одноразові грошові виплати з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704), колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21, в якій сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції від 29 січня 2020 року у правовідносинах, які, зокрема, стосувались нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 29 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року.
Враховуючи викладене слід зазначити, що саме з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Отже, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
За такого правового врегулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у частині того, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням з 01.01.2022 до 19.05.2023 слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
Натомість, доводи скаржника про те, що позивачу у спірний період з 01.01.2022 до 19.05.2023 правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704, свого підтвердження не знайшли.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що 20.05.2023 набрала чинності постанова № 481, якою вирішено:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою № 103
2. Внести зміни до п.4 постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням постановою від 12.05.2023 № 481 змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням з 20.05.2023 до 12.08.2024 слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Отже, суд першої інстанції хибно вказав про наявність підстав для визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу основних видів грошового забезпечення з 20.05.2023 до 12.08.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 та на 01.01.2024.
Також, оскільки відповідачем не допущено протиправних дій щодо виплати позивачу грошового забезпечення у період з 20.05.2023 до 12.08.2024, колегія суддів зазначає, що війдсутні й підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки та грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі обставини справи, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за період з 20.05.2023 по 12.08.2024, а також щодо зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки та грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку з урахуванням перерахованого грошового забезпечення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Щодо позовної заяви про повернення та виплату стягнутого з грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору за період його безпосередньої участі у бойових діях і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) за 2022 - 2024 роки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу першого пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України військовий збір встановлений тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 1.7 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1161 "Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором" (далі - Постанова КМУ № 1161) установлено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів (копій наказів) командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди, передбаченої абзацом першим пункту 1 та абзацом другим пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1253; 2023 р., № 79, ст. 4481), особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора; особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів; військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.
Згідно довідок про безпосердню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 23.07.2024 №4970, від 22.01.2024 №54, від 19.10.2023 №693-Д, які видані зокрема на підставі витягів з Журналу бойових дій ВЧ НОМЕР_1 , позивач в продовж 2022 - 2024 роках постійно брав безпосередню участь у бойових діях і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов'язання повернути та виплатити стягнутий з грошового забезпечення ОСОБА_1 військовий збір за період його безпосередньої участі у бойових діях і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) за 2022 - 2024 роки.
Щодо доводів ВЧ НОМЕР_1 про порушення позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Колегія суддів не бачить підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
В даній справі предметом спірних правовідносин виступає правомірність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 12.08.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017.
Судом встановлено, що позовну заяву позивачем подано 09.09.2024.
Отже, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, то відповідно строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 не був пропущений позивачем.
Що стосується позовних вимог за період з 20.07.2022 по 12.08.2024, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
З прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, зокрема, змінено редакцію статті 233 КЗпП України.
Положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступаючи від низки правових позицій, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Колегія суддів зазначає, що у даній справі позивача звільнено з військової служби 12.08.2024, а грошовий атестат видано 26.08.2024.
Позовну заяву позивача зареєстровано у суді першої інстанції 09.09.2024, а тому строк на звернення до суду з цим позовом, у тому числі в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 12.08.2024, позивач не пропустив.
У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 322 КАС України, суд
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про:
- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 20.05.2023 по 12.08.2024 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 та на 01.01.2024;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити з 20.05.2023 по 12.08.2024 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 та 01.01.2024 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 отриманих ним у 2023-2024 роках грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку з урахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2023, 2024 рік.
Ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких