Справа № 734/3212/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бараненко С.М.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,
представника позивача адвоката Хуторненка І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
19 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Козелецького районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач 1/апелянт/ДПП), Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції (далі -відповідач 2/УПП у м. Києві ДПП) з вимогою скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2606803 від 14 липня 2024 року, складену інспектором 2 взводу 1 роти 3 батальйону полку-2 Управління патрульної поліції в місті Києві старшим лейтенантом поліції Федоренком Богданом Володимировичем, на підставі якої притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400, 00 грн, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а спірна постанова не відповідає вимогам закону і дійсним обставинам та була винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту та процедури складання.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2606803 від 14 липня 2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, та закрито справу про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність своїх дій та не надав належних і допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. У копії постанови про накладення адміністративного стягнення відсутнє посилання на технічний засіб, яким здійснювався відеозапис, що суперечить вимогам статті 283 КУпАП і унеможливлює використання такого запису як доказ. Сам відеозапис не містить ознак руху транспортного засобу чи керування ним позивачем. Суд звернув увагу на відсутність будь-яких доказів, що підтверджують факт правопорушення, а також на недопустимість підміни сторони обвинувачення самим судом, що суперечить практиці ЄСПЛ та принципу неупередженості. Всі сумніви щодо доведеності вини особи були витлумачені на її користь.
В апеляційній скарзі ДПП, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не врахував пояснення інспектора поліції та надані докази, які підтверджують факт вчинення правопорушення - керування транспортним засобом особою, позбавленою відповідного права. Дії інспектора, зокрема зупинка автомобіля, були здійснені у межах наданих повноважень, відповідно до вимог законодавства та з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану. На думку апелянта, постанова про адміністративне стягнення є законною, а рішення суду першої інстанції - таким, що підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач підтримав рішення суду першої інстанції, вважає його законним і обґрунтованим. Наголосив на безпідставності доводів апеляційної скарги, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення ним адміністративного правопорушення.
Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторони в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності відповідачів.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 липня 2024 року інспектором 2 взводу 1 роти 3 батальйону полку-2 Управління патрульної поліції в місті Києві старшим лейтенантом поліції Федоренком Богданом Володимировичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2606803, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 211540, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , цього дня о 20 годині 50 хвилин в місті Києві, вулиця Радосинська, будинок 140, був непристебнутий засобом пасивної безпеки та позбавленим права керування Деснянським районним судом міста Києва від 12 квітня 2024 року строком на 12 місяців, чим порушив пункт 2.3 «в» та статті 15 Закону України «Про дорожній рух» та пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Постановлено накласти штраф у сумі 20 400, 00 гривень.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, а також виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила).
За визначенням пункту 1.10 Правил водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до пункту 2.1 «а» Правил водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Пунктом 2.3 «в» Правил встановлено обов'язок водія користуватись ременями безпеки під час руху транспортного засобу, обладнаного відповідними засобами пасивної безпеки. Пункт 5.2 «б» Правил також передбачає, що використання ременів безпеки є обов'язковим для водіїв і пасажирів транспортних засобів, обладнаних такими ременями, під час їх руху.
За наслідками вчинення позивачем двох правопорушень, стягнення накладено відповідно до вимог частини другої статті 36 КУпАП в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме - частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Частиною четвертою статті 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом із тим, з аналізу наведеної норми випливає, що для настання адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП необхідно встановити не лише факт перебування особи в транспортному засобі, факт його керування - тобто руху автомобіля під управлінням особи, яка позбавлена відповідного права.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, чи рухається він своїм ходом, чи за допомогою буксирування. При цьому, правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 КУпАП, вважається закінченим з того моменту, коли транспортний засіб під керуванням особи, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передано керування транспортним засобом особі, яка не має такого права, почав рухатися.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Докази мають бути належними та допустимими. Допустимими є ті докази, які зібрані відповідно до закону, а належними - якщо вони містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі таких, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати або розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Відповідно до підпункту 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як використання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 283 КУпАП у постанові про накладення адміністративного стягнення у справах про порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, якщо правопорушення зафіксоване із застосуванням технічних засобів фото- чи відеофіксації, обов'язково має бути зазначено найменування такого технічного засобу, який використано під час фіксації.
Вказана вимога є імперативною, оскільки забезпечує прозорість джерела доказу та створює умови для реалізації стороною захисту права на перевірку технічної справності, сертифікації та інших характеристик використаного технічного засобу.
У даній справі відповідачем долучено до матеріалів справи диск із відеозаписом, який, на його думку, підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Проте у самій постанові про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 2606803 від 14 липня 2024 року, зокрема у пункті 7 «До постанови додаються», не зазначено жодного технічного засобу, яким було зафіксовано вказане правопорушення.
Тобто, постанову оформлено з порушенням вимог частини третьої статті 283 КУпАП, що ставить під сумнів належність і допустимість такого доказу.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Якщо хоча б одна з цих ознак відсутня, такий доказ не може бути врахований судом при вирішенні справи по суті.
У цій справі порушено вимогу допустимості доказу, оскільки хоч відповідач і надав відеозапис на електронному носії, однак у самій постанові серії ЕНА № 2606803 від 14 липня 2024 року відсутнє будь-яке посилання на технічний засіб, яким здійснено фіксацію події. Відтак, не підтверджено, що цей відеозапис був створений у порядку, передбаченому чинним законодавством, та є частиною офіційної процедури фіксації адміністративного правопорушення. За таких обставин, з урахуванням положень статті 9 КАС України, зазначений запис не може визнаватися допустимим доказом у справі.
Крім того, навіть зміст наданого відеозапису не підтверджує факту керування транспортним засобом саме позивачем під час його руху. На відео зафіксовано, що позивач вже знаходиться поза межами автомобіля у присутності ще двох осіб, які разом з ним перебували на місці події. У такій ситуації відсутня можливість достовірно встановити, що саме позивач перебував за кермом транспортного засобу під час його руху, що є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Також за цих обставин непідтвердженим залишається вчинення позивачем адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням пунктів 2.3 «в» та 5.2 «б» Правил, які встановлюють обов'язок користування ременями безпеки під час руху транспортного засобу.
Отже, сукупність обставин, а саме: відсутність у постанові посилання на технічний засіб фіксації, порушення вимог до форми та змісту постанови, невідповідність наданого відеозапису ознакам обох правопорушень та відсутність доказів безпосереднього керування позивачем транспортним засобом у момент його руху - унеможливлює висновок про наявність складу адміністративних правопорушень у діях позивача.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 229, 272, 286, 308, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.