Справа № 620/13472/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
17 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2016 рік - 22 доби та за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2016 рік - 22 доби та за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічні оплачувані відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2016 рік - 22 доби та за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2016 рік - 22 доби та за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб.
В апеляційній скарзі Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки абзац сьомий пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 було змінено Наказом Міністерства внутрішніх справ № 903 від 08.11.2023 в наступній редакції: «поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи», тому підстави для компенсації позивачу відпусток - відсутні.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивачем було порушено строк звернення до суду, враховуючи положення частини п'ятої статті 122 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 31.08.2015.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 22.09.2017 № 244 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
У відповідності до довідки Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 19.09.2024 № 4300/124/20/01-2024 у позивача під час проходження служби в ГУНП в Чернігівській області невикористана щорічна оплачувана відпустка за 2015 рік складає 3 доби, за 2016 рік - 22 доби, додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015, 2016 роки не використав.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, тому позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну відпустку за 2015 рік за фактично відпрацьований час - 03 доби, невикористану щорічну відпустку за 2016 рік - 22 доби, невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ (в редакції, чинній з 06.06.2015) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Отже, у випадку звільнення осіб їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 31.08.2015.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 22.09.2017 № 244 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
Так, Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинні на час звільнення позивача зі служби в поліції) поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260, в редакції, чинні на час звільнення позивача зі служби в поліції) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Вищевказані норми свідчать про те, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
У той же час, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
У той же час, з огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 слід при вирішенні вказаного спорузастосовувати приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 11.11.2021 у справі № 360/1874/20 та постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19.
Як свідчать матеріали справи, позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну відпустку за 2015 рік за фактично відпрацьований час - 03 доби, невикористану щорічну відпустку за 2016 рік - 22 доби, невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб.
Враховуючи, що саме під час звільнення зі служби в поліції із поліцейським повинен бути повністю проведений розрахунок, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Посилання скаржника на те, що до Порядку №260, норми якого є спеціальними були внесені відповідні зміни Наказом № 903 від 08.11.2023, згідно яких поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що вказані зміни були внесені вже після звільнення позивача зі служби.
Доводи апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, з огляду на звернення до суду з вказаним позовом 07.10.2024 колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строком.
Тобто, на момент звільнення позивача з військової служби, 22.09.2017, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Досліджуючи предмет та підстави позову слідує, що у цій справі спір стосується саме порушення, на думку позивача, відповідачем законодавства про оплату працю, зокрема, невиплати компенсації відпусток при звільненні зі служби.
Ураховуючи зазначене, при обрахунку строку звернення до суду застосуванню у цій справі підлягають положення частини другої статті 233 КЗпП у редакції, до внесення відповідних змін з 19.07.2022.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко