П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/20/25
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Єщенка О. В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
29 грудня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги стосуються ненарахування та невиплати Військовою частиною НОМЕР_1 за період з 16.03.2022 по 30.06.2024 у належному розмірі грошового забезпечення.
ОСОБА_1 також подав до суду першої інстанції окрему заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 03 грудня 2024 року він звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату за період з 16.03.2022 по 30.06.2024 грошового забезпечення у належному розмірі. Однак, на дату звернення до суду, відповідач не надав відповідь на його заяву.
Також позивач зазначив, що з 16.03.2022 по 30.11.2024 він проходив військову службу за призовом по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 та постійно перебував у місці служби, у зв'язку з відбиттям збройної агресії Російської Федерації. У цей період часу у нього був відсутній доступ до адвокатів, що обмежувало можливість своєчасного звернення до суду.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 30.06.2024.
Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції установив, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.06.2024.
Так, суд першої інстанції керувався нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції з 19.07.2022.
Частини 1, 2 статті 233 КЗпП України передбачають, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Також суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що до 30.06.2023 на всій території України діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З огляду на зміст пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, який передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тримісячний строк звернення до суду з даним позовом щодо періоду з 19.07.2022 по 30.06.2024 почався з 01.07.2023, після скасування дії карантину.
Що стосується неотримання відповіді від відповідача на звернення ОСОБА_1 суд першої інстанції указав, що, за практикою Верховного Суду, дата отримання позивачем відповіді від відповідача на його заяву про нарахування та виплату йому грошового забезпечення за період з 16.03.2022 по 30.11.2024 не буде датою, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про можливе порушення його прав.
Що стосується проходження позивачем військової служби у період з 16.03.2022 по 30.11.2024 як підставу для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд указав, що Військова частина НОМЕР_1 , де проходив службу позивач, знаходиться у тому ж населеному пункті, де проживає ОСОБА_1 , а саме: у м. Первомайськ Первомайського району Миколаївської області.
Позивач будь-яких доказів того, що він відряджався та/або перебував під час виконання службових обов'язків за межами міста Первомайськ, до суду не подав.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, Первомайська міська територіальна громада не відноситься і не відносилась до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у вказаний період позивач не був обмежений у доступі до правової допомоги, мав можливість займатися особистими справами, зокрема ініціювати судові спори.
20 січня 2025 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування цієї заяви ОСОБА_1 продовжував указувати на те, що на його звернення щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі відповідач так і не надав відповідь, що, на його думку, свідчить про поважність причини пропуску строку звернення до суду. Також у спірний період він проходив військову службу, що унеможливило вчасно звернутися до суду з позовом.
До того ж, ОСОБА_1 зазначає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.01.2025 про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 повернуто в частині позовних вимог, а саме про:
1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;
2) зобов'язання відповідача:
провести нарахування та виплату позивачу за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, включно з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
провести нарахування та виплату позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки, яка була нарахована і виплачена позивачу у період з 19.07.2022 по 30.06.2024, у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, включно з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
провести нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки, яка була нарахована і виплачена позивачу у період з 19.07.2022 по 30.06.2024, у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, включно з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Отже, суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачу щодо періоду з 19.07.2022 по 30.06.2024.
Не погоджуючись з указаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Мотиви апеляційної скарги є ідентичними мотивам, викладеним при зверненні з позовом у заяві про поновлення строку звернення до суду та у заяві на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху.
Відповідач, скориставшись своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, зазначає про її необґрунтованість та безпідставність, а тому просить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, в частині позовних вимог за період здійснених виплат з 19.07.2022 по 30.04.2024.
Військова частина НОМЕР_1 , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У доводах відзиву Військова частина НОМЕР_1 погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 звернення до суду з позовом за період з 19.07.2022 по 30.06.2024.
Апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, тому, відповідно до частини 2 статті 312 КАС України, справа судом апеляційної інстанції розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
21 березня 2025 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову по справі №460/21394/23, в якій дійшов висновків суть яких полягає у наступному.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Як свідчать обставини справи, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач у неналежному розмірі у 2022 - 2024 роках визначав його грошове забезпечення.
Разом з цим, частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 КЗпП України.
Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Водночас, згідно пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.
З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2».
Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців регулюється наступним чином:
враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;
відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як свідчать обставини справи за позовом ОСОБА_1 , спір у даній справі пов'язаний із правовідносинами щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі, яке входить до складу заробітної плати.
Таке грошове забезпечення позивач отримував в кінці кожного місяця, у зв'язку із чим в момент отримання такої виплати повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 30.06.2024 повинні бути обмежені тримісячним строком звернення до суду з позовною заявою.
При цьому, до суду позивач звернувся засобами поштового зв'язку 29.12.2024, тобто із пропуском строку звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 30.06.2024.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечує факт пропуску строку звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються вказаного вище періоду, однак вважає, що пропуск строку звернення до суду відбувся з поважних причин.
Такими причинами указує перебування на військовій службі у період воєнного стану.
Досліджуючи такі доводи скаржника, колегія суддів керується таким.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, утім, не дотримуючись відповідних строків, останній, проявляючи пасивну поведінку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на захист.
Варто відзначити, що установлення законодавцем процесуальних строків має мету дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними визначених КАС певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це насамперед обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У період з 16.03.2022 по 30.11.2024 позивач проходив військову службу за мобілізацією, в особливий період на офіцерських посадах управління (штабу) Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказами командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.03.2022 № 64 та від 30.11.2024 № 300.
Військова частина НОМЕР_1 знаходиться у тому ж населеному пункті, де проживає позивач, а саме: у м. Первомайськ Первомайського району Миколаївської області.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 відряджався та/або перебував під час виконання службових обов'язків за межами міста Первомайськ, суду не надав.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, Первомайська міська територіальна громада не відноситься і не відносилась до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.
Отже, на думку колегії суддів, перебування позивача на військовій службі не може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки це не позбавляє його можливості звернутися до суду з позовом через представника або ж направити позов від свого імені засобами поштового зв'язку.
Як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції»(Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45).
Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить з таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Усталена практика Верховного Суду свідчить, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду із значним пропуском установленого процесуальним законом строку. При цьому, звернення до суду з позовом напряму залежало від волевиявлення позивача, а тому наведені ним обставини не можна визнати поважними причинами пропуску цього строку, що унеможливлює його поновлення.
Отже, доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Стаття 316 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя О. В. Єщенко
Повне судове рішення складено 17.04.2025.