17 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/8355/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року (суддя Сіпака А.В.) в адміністративній справі №280/8355/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2024 з обмеженням її максимального розміру з урахуванням суми індексації пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 185 від 23.02.2024 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії (нарахованої відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року по справі № 280/7047/23) з 01.03.2024 без обмеження її максимального розміру з урахуванням суми індексації пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 185 від 23.02.2024 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем, під час проведення індексації пенсії на підставі постанови КМУ №185, неправомірно обмежено загальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами для працездатних осіб.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовом, суд першої інстанції, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, визнав обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) неправомірним, що і стало підставою для часткового задоволення позову.
При цьому, суд зазначив те, що в діях органу Пенсійного фонду щодо нарахування позивачу з 01.03.2024 індексації в сумі 1500 грн. відсутня протиправність, з огляду на повне виконання відповідачем вимог Постанови КМУ №185, якою граничний розмір індексації
встановлений у сумі 1500,0грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скарги, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволення позову. Фактично позиція відповідача полягає в тому, що розмір пенсії позивача відповідає вимогам Закону №2262-ХІІ, частиною 7 статті 43 якого передбачено, що пенсія не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Також відповідач звертає увагу на те, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про те, що при перерахунку пенсії позивача слід виходити з того, що пенсія позивача становить 90% грошового забезпечення. За позицією відповідача розмір пенсії у відсотковому значенні до грошового забезпечення не може перевищувати 70%. Крім цього, відповідач звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду і вказаним обставинам судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХII.
На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", позивачу здійснена індексації пенсії, проте після проведення індексації її загальний розмір пенсії обмежено максимальним розміром.
Не погоджуючись з діями відповідача, вважаючи їх протиправними позивач з відповідним позовом звернувся до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, фактично спірні відносини, в частині яких судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, стосується права позивача на отримання пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без обмеження її граничним розміром - десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною)не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Суд першої інстанції вірно врахував, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Разом з тим, питання розв'язання наявної колізії в частині застосування до спірних правовідносин (предметом яких є правомірність обмеження максимального розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII), норм матеріального права, а саме Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Закону № 3668-VI, було предметом дослідження Верховним Судом, висновки якого викладені в постанові №400/2085/19 від 16 грудня 2021 року.
В даному судовому рішенні Суд зазначив таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Стосовно посилань відповідача на розмір пенсії у відсотковому значенні до грошового забезпечення слід звернути увагу на те, що відповідачем не заперечувався факт того, що позивачу призначено пенсії виходячи з 90% грошового забезпечення, при цьому, враховуючи надані відповідачем протоколи перерахунку пенсії, вбачається, що і відповідачем, під час перерахунку пенсії, застосовується саме розмір пенсії позивача виходячи з 90%г грошового забезпечення.
Щодо посилань відповідача на недотримання строків звернення з позовом до суду слід зазначити те, що у цій справі позивачем заявлено вимоги про перерахунок пенсії з 01.03.2024, при цьому з позовом до суду позивач звернувся 31.08.2024 (засобами поштового зв'язку), тобто у межах шестимісячного строку.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року в адміністративній справі №280/8355/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 17.04.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк