Справа № 461/2796/25
Провадження № 1-кс/461/2466/25
про арешт майна
17.04.2025 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про арешт майна,
встановив:
слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області за процесуального керівництва Львівської обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025141360000678 від 25.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Старший слідчий в ОВС відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , за погодженням прокурора Львівської обласної прокуратури, звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, шляхом заборони його відчуження, користування та розпорядження, яке було виявлено та вилучено 15.04.2025 під час проведення особистого обшуку затриманого в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 , а саме:
-мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 ;
-сім-карту із маркуваням № НОМЕР_3 ;
-скретч-карту «Vofafone» № НОМЕР_4 ;
-роутер білого кольору марки «ZTE» ІМЕІ: НОМЕР_5 із сім-картою № НОМЕР_6 із сім-картою № НОМЕР_7 ;
-квитанцію до інструкції №173721328/1 датовану 11.04.2025;
-брелок (сигналізацію), 3 ключі;
-паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_8 , виданий 28.09.2021.
Слідчий вказує, що вилучені під час обшуку предмети можуть бути доказом вчинення кримінального правопорушення, мають суттєве значення для встановлення важливих його обставин, при співставленні з іншими доказами у кримінальному провадженні та мають статус речового доказу.
Слідчий подав до суду клопотання про здійснення розгляду справи за його відсутності.
Зважаючи на те, що предмети стосовно яких подано клопотання вже вилучені слідчим, підстав для застосування положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя не знаходить.
ОСОБА_4 подав до суду заяву у якій просив проводити розгляд справи за його відсутності.
Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (ч. 1 ст. 172 КПК України).
Статтею 26 КПК України також встановлено засади диспозитивності кримінального провадження. Зокрема, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення такого розгляду, внаслідок неявки учасників кримінального провадження, не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, приходжу до наступних висновків.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів кримінального провадження є арешт майна.
Частинами 1 та 2 ст.170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 наведеної статті, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
Відповідно до положень ч.ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Статтями 7 та 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчим суддею встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам та критеріям встановленим ст. 171 КПК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що 15.04.2025 о 16:01 год. за адресою: м. Львів, вул. Кирила і Мефодія, 17 було затримано в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Під час особистого обшуку ОСОБА_4 було вилучено:
-мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 ;
-сім-карту із маркуваням № НОМЕР_3 ;
-скретч-карту «Vofafone» № НОМЕР_4 ;
-роутер білого кольору марки «ZTE» ІМЕІ: НОМЕР_5 із сім-картою № НОМЕР_6 із сім-картою № НОМЕР_7 ;
-квитанцію до інструкції №173721328/1 датовану 11.04.2025;
-брелок (сигналізацію), 3 ключі;
-паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_8 , виданий 28.09.2021.
Враховуючи те, що вищевказане вилучене майно (предмети) може бути використаним, як доказ факту та обставин вчиненого злочину, а також матиме суттєве значене для проведення подальшого досудового розслідування, 15.04.2025 відповідним процесуальним рішенням воно визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.
Наведені вище доводи та мотиви, а також обставини встановлені в ході розгляду клопотання вказують на те, що майно з приводу якого подане клопотання, відповідає критеріям визначеним у ст.170 КПК України, в частині наявності правових підстав для застосування запропонованого заходу забезпечення кримінального провадження та досягнення мети (завдань) арешту.
Процесуальна дія про яку просить автор клопотання здійснюється згідно із законом (законність), є необхідною у демократичному суспільстві (пропорційність), тобто переслідує легітимну мету.
Разом з тим, оцінюючи заперечення підозрюваної та її захисника щодо накладення арешту на грошові кошти, виходжу з того, що законність походження цих коштів має бути перевірена в межах даного кримінального провадження. На даний час зазначені обставини органом досудового розслідування не досліджені, як і не подано доказів з цього приводу стороною захисту. Відтак, такі доводи відхиляються слідчим суддею. При цьому, також варто відзначити, що накладення арешту на майно не позбавляє законного власника права ініціювати питання про скасування такого арешту за наявності законних підстав.
Також, з огляду на те, що під час проведення обшуку було вилучено медичну документацію члена сім'ї підозрюваної, вважаю за необхідне звернути увагу на необхідність проведення максимально швидкої та оперативної перевірки та дослідження такої, з метою оцінки питання подальшого зберігання такої документації в органу досудового розслідування. Крім того, звертаю увагу володільця, а також слідчого на забезпечення можливості копіювання таких документів з метою недопущення права володільця на отримання медичної допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Втручання у право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. У даному випадку встановлено, що виконати завдання кримінального провадження у інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Таке втручання у власність є вимушеним та виправданим заходом, який застосовується тимчасово для досягнення певного результату - проведення об'єктивного досудового розслідування і дослідження доказів. Наведене втручання у володіння майном характеризується відповідними критеріями правомірності, зокрема, законності, суспільного інтересу та справедливого балансу між інтересами володільця та досудового розслідування.
Також, існують високі ризики приховування чи пошкодження майна, втрати та знищення його змісту. Крім того, існує достатньо підстав вважати, що наявна у вилучених під час обшуку предметах та речах інформація містить відомості, які мають значення для кримінального провадження, а тому такий захід забезпечення кримінального провадження є розумним та співмірним.
Отже, наведене свідчить про наявність підстав для дослідження відповідних доказів, а також доцільність накладення арешту на них.
Слід відзначити те, що аналіз положень КПК України дає підстави для висновку про те, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Відтак, розглядаючи подане клопотання та наводячи мотиви ухваленого рішення, зокрема у контексті змісту відповідних доказів, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Ухвалюючи рішення за клопотанням, зокрема наводячи мотиви з яких виходить слідчий суддя та обставини встановлені в ході розгляду клопотання, враховую також і те, що орган досудового розслідування повинен дотримуватись певних меж, задля забезпечення таємниці досудового розслідування, з метою досягнення дієвості та мети кримінального провадження, а також виконання його завдань.
Беручи до уваги наведене, враховуючи доведення слідчим обставин, визначених ст.ст. 170, 171 КПК України, враховуючи правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для учасників провадження та третіх осіб, приходжу до висновку, що наявні належні правові підстави для арешту майна, оскільки накладення арешту на майно, яке визнано речовим доказом, забезпечить його збереження та є необхідним для розкриття кримінального правопорушення.
Керуючись ст.ст.131, 132, 170,172, 173, 222 КПК України,
постановив:
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на майно, з позбавленням права на відчуження, користування і розпорядження, яке було виявлено та вилучено 15.04.2025 під час проведення особистого обшуку затриманого в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 , а саме:
-мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 ;
-сім-карту із маркуваням № НОМЕР_3 ;
-скретч-карту «Vofafone» № НОМЕР_4 ;
-роутер білого кольору марки «ZTE» ІМЕІ: НОМЕР_5 із сім-картою № НОМЕР_6 із сім-картою № НОМЕР_7 ;
-квитанцію до інструкції №173721328/1 датовану 11.04.2025;
-брелок (сигналізацію), 3 ключі;
-паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_8 виданий 28.09.2021.
Зобов'язати слідчого невідкладно повідомити усіх заінтересованих осіб (володільця) про накладення арешту на майно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1